Заговаривание дела

Кардинальна і, як на мене, основна відмінність часів кучмізму від теперішніх ющенківських – це можливість для всіх більше поговорити. Бо, якщо в епоху представника дніпропетровських було чути в основному голос однієї сторони, то зараз усі політичні сили знаходяться практично в рівних умовах.

Справді, гласність за десятиліття Леоніда Даниловича м'яко кажучи бажала кращого. Фактично ющенківські часи – це прорив у цій ділянці суспільного життя.

Однак часи владарювання "Данілича" як і теперішнього президента позначенні спільною основою своєї ідеології – це заговорювання справи. Як тоді, так і тепер влада прагне завойовувати собі авторитет, нав'язуючи країні ту чи іншу ідеологічну картину.

Раніше Кучма говорив про злагоду в суспільстві, яку особливо напередодні другого туру президентських виборів 1999 року могли порушити комуністи або учасники акції "Україна без Кучми" восени 2002 року, про розвиток економіки через псевдостатистику, про багатовекторність української зовнішньої політики і т.д.

Теми теперішнього президента помінялися. Не будемо говорити про лозунги передвиборчої компанії, на кшталт "бандитам – тюрми", які, скоріш за все, були лише піарними акціями. Темами безпосереднього його владарювання стали – Голодомор, українська мова, Помісна Церква, НАТО та ще кілька маргінальних, важливість яких для становлення української державності безумовна, але на тлі інших дій глави держави вони звучать як хула.

От, наприклад, чи можна стільки часу говорити про Голодомор, споглядаючи на вимирання українського села в різних його аспектах: економічному, культурному, моральному?

Ні, ніхто не говорить, що непотрібно відновлювати історичну пам'ять, шанувати померлих, але й треба дбати про живих! Гадаю якщо б було цей рік оголосити не тільки роком пам'яті Голодомору, але й Роком відродження українського села, то й якось пам'ять про жахливі події початку 30-их на щабель глибше хвилювала б серця українських селян.

Я не сумніваюся, що в багатьох селах і містечках навіть ті, що живуть у злиднях, запалять свічки пам'яті на спомин трагедії геноциду. Але що та кожна свічка промовляє також до нашої сучасної влади, якщо врахувати що українське село та провінція загалом стояли на щабель вище при останніх роках радянського правління, ніж за "українського"?..

А дбання про мову? Чи не краще б її полюбили громадяни України, скажімо через пропагування українського кіно? Адже переглядаючи українські фільми, яких наразі одиниці, вони б відчуваючи її багатство, мелодійність вчилися б її. Натомість, як на мене, було спровоковано ненависть до неї через указ про переклади фільмів українською мовою, часом, до речі, доволі кумедні, тощо.

Своєрідно президент Ющенко підійшов до ще однієї "своєї" теми – до створення Помісної Церкви та визнання її канонічності.

Очевидно, що така церква вимагає довгого шляху вичікування та мирних переговорів. Натомість главою держави був обраний шлях форсування справи, що досягло свого апогею підчас літнього візиту патріарха Варфоломія до Києва та його участі у святкуванні штучного ювілею. І то при тому, що президент постійно наголошував на невтручанні в справу об'єднання Церков державної влади.

Та річ тут зовсім не в помилках чи необережних діях, які зробив теперішній президент, а в акцентах, які він робить.

Бо в той час коли мусуються "основні теми" глави держави, насущні економічно-соціальні проблеми відходять далеко на задній план. Щоправда, за них безпосередньо відповідає уряд. Та виглядає, що якщо б за них відповідав президент, мало б що змінилося в цих ділянках нашого життя.

Цілий спектр проблем, що існують в нашій країні просто замовчується. І навіть якщо вони не повністю належать до відання президента, то він як той, що безпосередньо відповідає за безпеку країни повинен про них кричати до уряду!

А кричати є про що. Поряд з проблемою українського села стоять і демографічна криза, і тема трудової еміграції українців, і корупція, що не менше роз'їдає суспільство, ніж за часів Кучми - до речі МВС і СБУ у віданні президента!

Хабарництво при вступах у вузи, при складанні поточних екзаменів, при влаштуваннях на роботу не спонукає главу держави підняти цю проблему на загальнонаціональний рівень?

А поширені алкоголізм та наркоманія, стан пологових будинків і т.д. Це ж все питання безпеки нації!

Де президент?.. Відкриває черговий меморіал, чи підписує указ про заснування нового? Таке враження, що він не менше унезалежнився від насущних проблем пересічного громадянина, як і нації в цілому, ніж його попередник.

А чи не несе в першу чергу нинішній глава держави відповідальність за відсутність взаємодії між гілками влади та й всередині своєї команди, за загальний балаган в країні?

То невже українці без нагадування самі не запалять свічку пам'яті за спочилими братами і сестрами, чи самі не помоляться за них?

 

Степан Угрин, для УП