Голодомор навсегда

"Злочин Голодомору прямо проклав шлях до злочинів Другої світової війни, і в своїй диявольській суті – до злочину Голокосту. Мені важко продовжувати цей ряд злочинів, але суть на сьогодні є одна. Попри все Україна є, і Україна жива".
Президент України Віктор Ющенко, 2006 рік

22 листопада в Україні відзначають 75 років трагедії Голодомору. Також у цей день мають бути четверті роковини помаранчової революції.

На прикрість такого збігу святкових та скорботних дат вже звернув увагу Микола Томенко, в черговий раз піддавши нищівній критиці дії президента Ющенка. 

Цікаво, що б казав шановний лідер БЮТу в інших політичних умовах, коли і критикувати "голодоморну" активність було б недоречно, і святкувати день революції було б святим обов’язком усіх "помаранчевих"? Втім, мова не про це.

У цьому листопаді боротьба за Голодоморну спадщину досягла небачених масштабів. У регіонах майже щодня відкриваються пам'ятники  жертвам трагедії. Не завжди їх відкривають у місцях, що мають прямий стосунок до подій Голодомору.

Рекордними темпами будується меморіал у парку Слави, що своєю появою започатковує тріаду Парк героїв ВВВ - Меморіал Голодомору – Києво-Печерська Лавра. Такий собі варіант усвідомлення національної історії у її компромісному вигляді, подвоєному на загальну толерантність.

А ще поряд будується "Мистецький арсенал"…  Тобто, вся новітня концепція вітчизняної історії "від Трипільської культури до Голодомору" вкладається у невеличкий клаптик дорогої печерської землі. 

При Кучмі якось менше про це все турбувалися. Тоді у провінції був якщо не голод, то щось подібне, тому про історичні аналогії вирішили не згадувати. Після 2004 року курс змінився. Нова українська влада стала активно розробляти "голодоморну" тему, бо і часи змінилися, і треба було дати людям давно очікуваний меседж.

Тема Голодомору займає значне місце у публічних промовах Президента поряд із відомим висловом "моя нація".  Більше того, символіка Голодомору стає провідною у сучасній українській ідентичності.

Президент неодноразово заявляв, що пам'ять про Голодомор має згуртувати українців, поєднати між собою та зібрати у єдине ціле. Так, жертви Голодомору були переважно з південних та східних областей, але чи це кращий шлях для проекту "Схід та Захід разом"?

Значний обсяг "голодоморні" проекти мають у фонді Катерини Ющенко "Україна-3000". Частково підтримку цим акціям надає Служба безпеки, принаймні, в.о. голови цієї служби Валентин Наливайченко.

За усіма ознаками тема Голодомору превалює в інформаційному полі. На її грунті створюється національна ідея. Її так не вистачало в Україні весь цей час. 

Колись президент Кучма давав покійному Кушнарьову завдання у найстисліший термін підготувати  пропозиції щодо національної ідеї. Але не вийшло, бо такі речі розробляються десятиліттями, якщо не більше.

Шкода, якщо такою ідеєю стане Голодомор та боротьба з його наслідками. Бездержавні народи тяжіють до мазохізму, і приклад пам'яті про Голодомор та Голокост це підтверджує. Національна ідея у таких випадках будується на грунті тяжкої історичної катастрофи, яка має тримати всіх у напрузі навіть через багато десятиліть після цього.

От у Росії все інакше. Там або "Москва – Третий Рим и четвертому не бывать!" або просто "Великая Россия". Просто велика та просто Росія. Гукнеш на повні груди "Россия!!!" і легше стає на душі. Тепліше, навіть у найлютіші морози. Не бачиш, що доріг нормальних немає. Забуваєш, що китайці вже захопили Далекий Схід. Не помічаєш, що невід'ємна  частина Росії – Курили трошки відстали від життя.

Білі сніги стають ще білішими, а рука тягнеться до ракети "Іскандер". А якщо Путін скаже, що "Соотечественники, Родина в опасности!", то просто ховайся. Навіть під ядерними авіа-ударами вони дійдуть до Атлантики та скинуть Європу у океан.

Українська версія більше нагадує ізраїльську національну ідею. Там врахували постійну арабську загрозу та у 1960-і роки зробили пам'ять про Голокост майбутнім всієї країни. І хоча сучасна ізраїльська наука піддає нищівній критиці версію про постійні багатовікові страждання єврейського народу, справу зроблено. Голокост став центральним елементом ізраїльської національної пам'яті, від погромів до Арафата, від хрестоносців до інквізиції, від римлян до Ахмадінеджада.

Обсяг інвестицій у "індустрію Голокосту" значний. Музей "Яд ва-Шем" у Єрусалимі за кількістю мультимедійних засобів нагадує Діснейленд. Але ж як це впливає на людей!

Якщо у парку Слави збудують щось подібне, з радянським монументалізмом та великими капіталовкладеннями, Голодомор посяде таке місце, з якого його вже не виженеш. Але він ще стає візитною карткою України у світі.

Нас мало знають, але з яким обличчям ми  йдемо до людства? Наразі  єдиною асоціацією, яка виникатиме у свідомості іноземців при слові "Україна" буде "Голодомор". Бо це єдине, про що ми так багато розповідаємо у Європі та Америці, Австралії та Азії.

У Європі жебраків не люблять. Як ми себе поставимо, так поставляться і до нас. 

Країна суцільних жертв Голодомору, що прагне вступити до НАТО та згодом до Європейського Союзу. А от до ЄС тоді чому? Для того щоб стати справжніми, а не штучними європейцями, або для того щоб елементарно нагодували?

Громадськість європейських країн скоріше буде схилятися до другого варіанту та буде думати, що якщо так багато про це мовиться, то Голодомор в Україні триває до нашого часу і з цим треба щось робити.

Звісно, трагедію Голодомору треба вивчати та розповідати про неї всьому світові, але робити з неї ідею?

Та краще вже, коли ідеєю та надією всієї країни був футбол, а саме київське "Динамо" та його успіхи на міжнародній арені. От що дійсно поєднувало Львів та Луганськ, Сімферополь та Чернігів, Донецьк та Тернопіль та викликало справжні вибухи патріотизму. Втім, це вже інша тема. 

Юрій Корогодський