Сталин на телеканале "Украина"

Немає більш болючої теми як Голодомор. І коли по ній півтора години поспіль починають ковзати довгими, невгамовними язиками на "Свободі Шустера", стає і образливо, і принизливо.

Це справді кощунство, своєрідний публічний танок на мільйонах гробів українців, коли починають заявляти, що, мовляв, пройде якихось чотири роки, коли не буде на Печерських горбах президента Ющенка, тоді більше ніхто не згадає про Голодомор. Оскільки поклоніння безневинним жертвам по-хижацьки замордованим - все це начебто особиста ініціатива нинішнього глави держави.

Колеги! До чого тут Ющенко? Голодомор вкарбований у генетичний код українців. Це вже родима, страдницька пляма на обличчі нашої нації. Це фантомна біль усього народу. Те, чого вже ніколи не забути, не витравити з пам’яті людей.

Слава Богу цього не зміг зробити навіть кровожерливий комуністичний режим з його всесвітньовідомими катівнями – Сибіром, Соловками, Мордовією. Свято хочу вірити в те, що подібне більше не повториться.

Зізнаюся, що я особисто входжу до того числа українців, які вважають, що Ющенко - випадкова людина на своєму нинішньому посту і роки його правління це час великої руїни.

Але одне за що йому завжди дякуватимуть українці – за те, що він повернув світ до пам’яті про мільйонні жертви сталінської тиранії в українських селах.

Нинішній Ющенко – це російський цар Олександр II, який нічим не запам’ятався, окрім того, що скасував кріпосне право, в тому числі і для наших предків. Це своєрідний американський президент Абрахам Лінкольн, який 1865 року підписав 13-ту поправку до Конституції США, яка відмінила рабство…

Думається, не так важливо, чи пам’ятають нині у Росії того царя, поклоняються йому, але вельми актуально, що навіки заборонено кріпосництво, чи досі вшановують усі американці 16-го Президента США, але вкрай важливо, що в державі більше немає рабства.

Напевне і ми так повинні ставитись до пам’яті про Голодомор. У моєму рідному селі на Вінниччині, де сталося декілька випадків канібалізму, про це ніколи не можна було говорити вголос.

Бо за розмови про таке по десять літ Сибіру перед війною отримали двоє сільських мужиків, які так ніколи більше й не повернулися з тих табірних лісозаготівель на Поділля.

Це й замурувало роти навіки всім живим і новонародженим. А безрукий фронтовий інвалід Семен Бабус, з яким я пас корів, розповідав, що їх геройство під Сталінградом довело до того, що хвалені арійці, коли вони опинилися в оточені, їли трупи.

Ми нині добре знаємо, що не людоїди українці, як і німці не трупоїди. До цього людей довели їх сліпі, обмежені, фанатичні вожді.

Тупа, бездарна, нікчемна політика "глухонімих" комуністичних часів умотивувала ту обставину, що молодий президент Росії  Медведєв нині не може уяснити для себе того, яка різниця була між омертвленням села в 1932-1933 роках в Україні і розквітом його в Росії.

Та що там, скажу, врешті дивуватися з приводу Медведєва, Путіна і інших очільників нашого північного сусіда, коли відомий московський журналіст-демократ, друг Савіка Шустера і його беззмінний хронікер з телевізійної програми Євгеній Кисельов не може погодитися з тим, що Голодомор це був геноцид проти українського народу.

Схоже, засвоївши з часів радянської школи лише про страждання від недоїдання в російському Поволжі 1921 року, він не може опуститися до того, щоб ознайомитися з сучасною українською істерографією.

Почитати про огороджувальні знищувальні загони червоноармійців, які морили голодом наші села. Ознайомитися з даними переписів тих давніх часів, які незаперечно свідчать про безслідне, без публічного оголошення війни, зникнення мільйонів українців. Куди ж то вони поділися?

Слухаючи спічі Євгенія Кисельова щодо "абсурдності тверджень про геноцид проти українського народу в тридцяти роки минулого століття", я думав про те, що президент України Віктор Ющенко, схоже, мало ще говорить про трагедію Голодомору і всіх нас змушує бодай задуматись на цю тему.

А ще більше недопрацьовують інші керівники держави, народні депутати, вся українська преса. Оскільки присутня на телевізійній передачі представник фракції НУНС Ірина Геращенко, колишній прес-секретар глави держави, практично не могла нічого заперечити заїжджому московському демократу по суті теми. Схоже, не готова до таких дискусій.

І це дуже образливо, що начебто не зарубіжний канал, а так зухвало топчеться по пам’яті українського народу. Іншими словами, фактично продовжує насаджувати політику кремлівського звіра Йосипа Сталіна.

Здавалося, що ось-ось ведучі і хронікери телеканалу "Україна" (яка зухвалість, скажіть!?), нагадають нам про необхідність дотримання закону про п’ять горезвісних колосків, заговорять про необхідність виконання завдань продрозверстки, зачитають кого занести на розстрільні "чорні дошки", які села окружити військами, щоб миша не проповзла…

Страшно. Моторошно. Та ще ж у дні 75-річчя Голодомору…

 

Олександр Горобець, спеціально для "Української правди"