Новая возможность изменений

Нині вся країна відчуває на собі згубний вплив, який політика може чинити на економіку. Адже економічна криза в Україні значною мірою зумовлена внутрішніми чинниками неекономічного характеру. Це треба чесно визнати. Серед вагомих причин – недалекоглядність уряду і його відверто популістська політика.

Прем’єр-міністр Юлія Тимошенко прохіхікала початок кризи, свідомо не бажаючи помічати перші тривожні ознаки близьких проблем. Під її виборчі амбіції продовжувалося нарощування соціальних виплат. Нині за це розплачується кожний український громадянин.

Тепер всі сповна відчули на собі наслідки популізму, наслідки боротьби за виборчі рейтинги. Попри це, у Верховній Раді продовжується безглузда колотнеча.

І не треба внутрішні прорахунки пояснювати зовнішнім впливом! Світова криза лише загострила, каталізувала проблеми вітчизняної економіки і збільшила втрати, які лягли на плечі звичайних людей.

Економічна криза зачепила переважну більшість українців, оскільки боляче вдарила по середньому класу і найбільш незахищених верствах. Слід розуміти, що проблеми в економіці і вимушені заборони у фінансовій і банківській сферах створюють умови для соціальної дестабілізації.

Криза економічна тісно переплелася з парламентською, тобто політичною. Крім відсутності стратегічного бачення в керівництва уряду, вона знову підтвердила гостру нестачу в Україні справжніх політичних партій, які здатні сповна нести відповідальність за економіку, фінансову стабільність, соціальну захищеність людей.

Вузькопартійні інтереси (“все заради рейтингу!”), кон’юнктурщина, внутрішні усобиці призвели до того, що Верховна Рада шостого скликання опікувалася тільки собою: коаліцією заради влади, кулуарними інтригами, бійками в сесійній залі. Розпад парламентської більшості – це лише формальний діагноз хвороби безвідповідальності та деградації.

Тут врешті-решт необхідно ставити крапку. Суспільство потребує оздоровлення парламенту, відновлення авторитету законодавчої влади та нової якості її роботи.

На моє переконання, економічну та політичну кризи слід долати за єдиним, зрозумілим і прозорим планом. Це бачення, до речі, зафіксовано на недавньому засіданні Ради національної безпеки і оборони, де було схвалено комплекс заходів по виходу з економічної кризи і підтверджено необхідність проведення дострокових парламентських виборів як засобу подолання політичної стагнації.

Не треба багато слів, тим більше галасу. Нам потрібно, насамперед, відновити економічний порядок. Але уряд популістів не здатний це зробити. Тут до діла має стати уряд економічних прагматиків. Саме він спокійно й упевнено зможе взяти ситуацію під контроль.

Криза дає шанс розпочати активні дії з кардинальних змін у економіці. Українська економіка вже не може функціонувати за рахунок косметичного ремонту – потрібне капітальне оновлення всієї системи. Почати потрібно з перспективних галузей – металургії, машинобудування, АПК, будівництва.

Для системних економічних перетворень необхідне політичне перезавантаження. Дострокові парламентські вибори – інструмент для досягнення цієї мети, оптимальний демократичний шлях до неї. Нинішня абсурдна ситуація не може бути законсервована, оскільки це не створює жодної нової якості – ані політичної, ані економічної.

Підкреслюю: вибори – інструмент, а не самоціль. Є й альтернатива – формування нової парламентської коаліції. Якщо така можливість існує, то, будь ласка, шановні народні депутати, скористайтеся нею. Якщо ж її немає, то треба діяти так, як записано в Конституції. А отже, після розпаду коаліції повноваження мають скласти і Голова Верховної Ради, і Прем’єр-міністр. Далі мають відбутися вибори і формування нової більшості та Кабінету Міністрів. Принаймні, це чесний і відповідальний підхід.

Яким шляхом треба рухатися далі?

Очевидно, що недієздатність парламенту, розпади коаліцій, урядова профанація спричинили тотальну хаотизацію політики, державного управління, економіки. Всеосяжний політичний популізм викликає у людей зневіру в державу. Суспільне розчарування в політиках, у слабкій владі ставить під загрозу існування демократичної моделі управління.

Парламентська республіка у нинішніх реаліях генерує хаос та підриває стабільність. Єдиний вихід – це повернення до президентсько-парламентської республіки, з сильною президентською владою, з чітким визначенням повноважень виконавчої та законодавчої гілок. На моє тверде переконання, в умовах економічної кризи та хаосу управління лише Президент може бути гарантом стабільності та незаангажованим координатором всіх політичних і суспільних процесів у державі.