За кризис заплатят пенсионеры

Народження в стінах НБУ постанови, що суттєво обмежила в правах власників депозитів, викликала незадоволення серед більшості найнятих працівників, пенсіонерів, і черговий раз довело нездатність громадян ставати на захист своїх прав.

Цікаво було споглядати на депутатський корпус усіх кольорів, членів Кабінету Міністрів та секретаріату президента.

Усі вони стали єдиними і дружніми фронтом в підтримці постанови НБУ, яка грубо порушує норми Конституції та цивільного законодавства. Солідарну, з вищеназваними високопосадовими кабінетами та персонами, зайняли позицію політехнологи і політологи.

У зазначеній постанові відбулася заміна поняття "захисту інтересів вкладника і кредитора".

Коли ідеться про вкладника багатомільйонного депозиту, якими є переважно міністри, депутати ВРУ, місцевих рад, так тут дійсно відбувається захист інтересу вкладника. Хоча ця частина громадян була завчасно поінформовані про появу такої постанови.

Вкладники, які є найнятим працівником або пенсіонером, що  відкладали свої заощадження від щомісячної заробітної плати на депозитні рахунки з метою придбання товарів побутового використання чи покращення свого житлового становища, одразу стали заручниками чужих інтересів (читай олігархів), та обмеженими в Конституційному праві.

Постанова НБУ стала на захист інтересів громадян з мільйонними статками за рахунок бідної частини громадян.

Відповідно до Господарського кодексу, підприємництво є самостійною, ініціативною діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

В даному випадку, замороженням депозитних рахунків власники банків переклали на плечі громадян економічні та господарські ризики підприємницької діяльності.

З вуст високопосадових осіб фінансових і державних установ лунають заяви про захист банківського сектору від світової фінансової кризи.

Дивно, куди ж подівалися їхні заяви про стабільність цього сектору, про багаторічну довіру населення їх структурам?

Ми стали свідками відсутності в Україні цивілізованого банківського бізнесу,  і це потрібно визнати.

Українські банки, що набрали закордонних кредитів під 5-8 % річних на 3 роки, на українському ринку роздавали кредити під 13 % річних, залежно від виду кредитної лінії, а нині 24% річних.

Отже, банки займалися звичайною спекулятивною діяльністю, вперто ігноруючи довгострокове, в плані прибутковості, інвестування у виробничу діяльність, яка є більш стабільною для розвитку державного сектору економіки і соціального захисту громадян.

Спекулятивна гра на фінансовому ринку, а вона є найбільш ризикована в банківській галузі, змусила власників українських приватних банків, з метою збереження особистого бізнесу від неминучого банкротства, піти на лобіювання антинародної, протизаконної постанови НБУ.

Неможливо уявити появу такої постанови в цивілізованому банківському секторі в іншій країні.

Переконаний, що в разі прийняття національним регулятором такої постанови в європейській країні, громадськість вибухнула б, і наслідки громадського незадоволення були б гіршими, ніж банкротство одного двох банків.

Інертність громадян України в захисті своїх прав дає змогу олігархам перекладати ризики за їхню господарську діяльність на гаманці населення, примножуючи свої статки відбираючи їх у найнятих працівників, пенсіонерів.

Постанова НБУ є медвежою послугою для економіки України, яка втягує в стагнацію всю країну. Хворі банки мають пройти стадію банкротства, але їх, за рахунок громадян, неринковими методами намагаються врятувати. Тобто, зберегти бізнес чергового депутата або міністра.

 

Руслан Радецький, адвокат, голова ГР "Закон і Справедливість"