Хартия об украинском языке

Свого часу (1929 року), Федотов чітко окреслив завдання політики русифікації українців:

"Задача эта для нас формулируется так: не только удержать Украину в теле России, но вместить и украинскую культуру в культуру русскую.

Мы присутствуем при бурном и чрезвычайно опасном для нас процессе зарождения нового украинского национального сознания, в сущности новой нации. Она еще не родилась окончательно, и ее судьбы еще не предопределены. Убить ее невозможно, но можно работать над тем, чтобы ее самосознание утверждало себя как русскую форму самосознания".

І в сучасній Україні триває робота над тим, аби, аби українська самосвідомість стверджувалася "как русская форма самосознания".

Конкретний приклад.

Віктор Янукович (вересень 2008 року) відверто визнає, сам того не усвідомлюючи, що в Україні триває політика русифікації.

16 жовтня, під час виступу на ХІХ конференції Донецької обласної організації Партії регіонів, лідер регіоналів знову торкнувся питання російської мови.

"Ті знущання, які терплять люди, діти, які пішли в перший клас, і яких змушують говорити українською, потрібно припинити. Діти в сльозах, не хочуть йти в школу. Студентів з Південного Сходу стало менше, тому що вони не можуть пройти тест з української мови".

Виникає закономірне запитання: чому "діти не знають жодного слова українською"? Чому студенти не можуть скласти тест з української мови?

Як на авторів погляд, є два варіанти відповіді. Або діти неповносправні, відтак не спромоглися вивчити українську мову (низький рівень інтелекту не дозволяє).

Або, і це видається більш вірогідним, що батьки ЗУМИСНЕ, СВІДОМО НЕ БАЖАЛИ І НЕ БАЖАЮТЬ навчити дітей володіти державною мовою.

Про яку міфічну "українізацію" йдеться, якщо в українській (?) державі за сімнадцять років незалежності підростаюче покоління не зуміло (не захотіло) вивчити українську мову? Хто це "утискає", сякий-такий, "великий и могучий"?

Риторичні запитання.

Тим часом лідер Партії регіонів переконаний, що тестування при вступі й закінченні навчальних установ має проводитися не тільки українською мовою, але й мовами національних меншин.

"Як тільки ми прийдемо до влади, по-перше, я, як кажуть, мітлою вимету цього міністра Вакарчука (міністр освіти і науки Іван Вакарчук), який є автором цих нововведень", – заявив Янукович 22 жовтня 2008 року в ефірі державної телерадіокомпанії "Крим" у Сімферополі.

"Природно, ми скасуємо це тестування, яке сьогодні ставить у дискримінаційні умови російськомовних хлопців", – додав він.

Як повідомила УП, Янукович при цьому зазначив, що (sic!) Партія регіонів докладе всіх зусиль для імплементації Європейської хартії регіональних мов і ухвалення відповідних законів, у яких би відображався диференційований підхід до російської та інших мов народів, що проживають в Україні.

Як бачимо, прихильники надання російській мові статусу офіційної знову посилаються на Європейську хартію регіональних мов і мов нацменшин. Сумно, панове.

Мовознавець і перекладач, доцент кафедри теорії і практики перекладу з англійської мови Інституту філології КНУ імені Шевченка Віталій Радчук вже давно більш ніж аргументовано довів, щохартії з такою назвою взагалі нема, це фальшивка горе-перекладачів, що її в Україні аж двічі ратифікували, не заглянувши навіть в автентичний текст.

До речі, тексти Хартії французькою та іншими мовами можна знайти на сайті Ради Європи.

"Є Хартія малопоширених місцевих мов, що має на меті захистити мови, які перебувають на грані зникнення, і тим самим зберегти в Європі мовне розмаїття, – наголошує Віталій Радчук. – Сказати б, це Хартія мов, які тут виступають як самоцінності – так само, як рідкісні рослини чи тварини.

Такі мови є і в нас – гагаузька, кримськотатарська, ідиш тощо. Це може видатися комусь громом серед ясного неба, але російська мова за Хартією якраз виступає загрозою мовному розмаїттю. Цього ніяк не втямлять ті, хто заклинає Хартією".

Щодо спекуляцій на тему ущемленння прав російськомовних, через запровадження діловодства українською, то "тут йдеться про елементарну підміну понять –зазначає Радчук – Є права особи – людські, є права нацменшин (спілок), а є державне право – право народу залишатися самим собою на своїй споконвічній землі.

Це жорстке режимне право, порушників якого в цивілізованих країнах штрафують як хуліганів і злочинців. У нас немає права бути аморальним злочинцем. Тому в усіх школах вивчають мову свого громадянства. Як можна її не знати, коли за Конституцією без неї в громадянство не приймають?".

Зрештою, членам Партії регіонів, як і багатьом депутатам Верховної Ради, вже давно слід було б познайомитися з експертним висновком про відповідність закону України про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин (травень 2003) та проекту альтернативного закону про внесення змін до закону про ратифікацію хартії 2006 року, що був надрукований у донецькому Віснику НТШ. Мова. Література.

Віталій Радчук більш ніж аргументовано довів, що офіційний (ратифікований) український переклад Хартії містить численні помилки й перекручення.

"В цілому він не є правдивим, адекватним і автентичним англійському та французькому джерелам, що їх прийняла і ними послуговується Рада Європи. Зокрема, назву Хартії та інші ключові поняття в українському перекладі перекручено.

Причому видно: український перекладач послуговувався російським перекладом, який у самій Росії не набув статусу офіційного, бо й не був там ратифікований (і навряд чи буде: за логікою Хартії чим менш поширена мова, тим більше їй належить уваги).

Якщо виходити саме з духу Хартії, її слід називати так: Європейська хартія загрожених мов. Або: Хартія захисту місцевих рідкісних мов Європи, Хартія збереження мовного розмаїття Європи, Європейська хартія малопоширених місцевих мов".

Чи відповідає предмет закону (2003) про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин, автентичним оригіналам Хартії? Однозначно і категорично – ні, оскільки закон повторює хибну термінологію українського перекладу, хоч би вона й нагадувала віддалено ключові поняття Конституції.

Ні в самій Хартії, ні в Конституції немає "регіональних мов або мов меншин". Незрозуміло також, що таке "мова меншини". Чи національна?Для 86 тисяч зі 104 євреїв в Україні рідна мова – не єврейська, а російська. Для 102 тисяч з 140 поляків – не польська, а українська.

Крім того, суперечить духу Хартії зрівняйлівка щодо мов. Закон 2003 року не розрізняє мов сильних, які є державними в сусідів, і мов слабших, але питомих в Україні, котрим загрожує зникнення. В одному переліку опинилися мови, з яких одна витісняє інші, як-от російська – білоруську й гагаузьку.

Про деякі найбільш загрожені мови (караїмську, кримчацьку, ромську) в законі взагалі забули, що так само суперечить Хартії. Законотворці орієнтувалися не на дух і приписи Хартії, а на те, що скажуть держави-сусіди…"

Будьмо відверті, український парламент – яскраво виражена НЕСУМІСНА система, в якій дуже затишно почувають себе не автохтони, а малороси і нащадки російських колоністів (совєтських, насамперед).

Для них українська земля лише на словах стала рідною. Для них гетьман Іван Мазепа й досі зрадник.

"Головне й огидне – вони нічого не забули і нічому не навчилися, –  переконаний кандидат філософських наук Євген Зарудний. – Україноненависть – на генетичному російському рівні, у їхніх червоних кров’яних тільцях.

Вони завжди бачили в українцях злочинний елемент і діяли відповідно, а тепер дійшли до абсолютного цинізму. У "тихе і лагідне" шевченківське село з його "садком вишневим коло хати" прийшов кримінальний принцип радянських північних таборів – "сдохни ты сегодня, а я – завтра!".

 

Олег Романчук, шеф-редактор журналу "Універсум", кандидат філологічних наук, для УП