Практические советы от Махно

26 жовтня виповнилося 120 років з дня народження одного з найвидатніших українців – Нестора Івановича Махна.

Кажуть, що влада любить мертвих героїв – від їх імені політикам легше брехати народу. Проте Нестор Іванович не такий! З його, навіть мертвого, владі ніяк не створити ручного кумира. Ім'я Махна буде обпікати вуста будь-якого можновладця, який наважиться його промовити.

Махно – безкомпромісний синонім анти-примусу, ворог пихи високих кабінетів, символ людської волі, що протистоїть величезній та бездушній державній машині. Жива свобода, що змогла постати між жорнами імперських армій. Насправді, світ наповнений протистоянням ДЕРЖАВИ і ЛЮДИНИ. Україна тим і відрізняється від інших, що протягом сторіч ЛЮДИНА тут здобувала гідних захоплення перемог.

Українці мають пишатися тим, що з одних тих же їх високих хмар, з безкраїх степів півдня народилась і чорнопрапорна республіка Махна, і Запорізька Січ – явища, схожих на яких не було ніде і ніколи в світовій історії.

Бюрократичні машини не були причетні до цього чуда – навпаки, прагнули їх всіляко знищити.

Але Махно, звісно, не помер. Його бачили 9 березня 2001 року в парку Шевченка і 22 листопада 2004-го на Майдані. Останнім часом він частенько з'являється протестах проти незаконних забудов, проти нового варіанту кодексу законів про працю, проти кривавого безвладдя на дорогах. Цілком можливо, що він був і там, де люди самі збиралися й громили "точки", де торгують наркотиками.

Махно – всюди, де люди виходять боротися за свої права, виходять без зовнішнього примусу чи за гроші, а за власною волею. Власне, правлячий клас України існує лише через те, що в людях недостатньо волі боротися з усіма утисками, що їх завдають ті, у кого гроші та влада. Втім, люди потроху вчаться.

Їм у цьому допомагають. Україна впевнено крокує до безвладдя – середовища, де має зародитися народне самоуправління. Держава невідпорно деградує, і лише непоінформованість населення про масштаби зловживань чиновників, суддів та депутатів дозволяє існувати нинішній системі влади.

Втім, прогресуюча нездатність державного механізму виконувати свої функції – наприклад, здійснювати судочинство – сама стимулює людей замислюватися: а навіщо держава взагалі потрібна? Чи не краще звичайним людям самим об'єднуватися і захищати свої права самостійно, без допомоги галасливих політиків та блідих чиновників?

Це схоже на революцію!

Звичайно, Махно і є революція.

Але ті, хто узурпував владу в Україні, одразу кажуть заготовлені фрази. Вони повторюють – революції ніколи не приносять щастя. Вони говорять, що криваві революції страшні - це правда. Вони натякають, що безкровні революції – безрезультатні - це про помаранчеву, еге ж. Це їх чергова напівбрехня, яку твердять, як молитву.

Але свіжі приклади свідчать про інше. Безкровна революція в Тбілісі принесла реальну свободу грузинам. А в Мексиці, в штаті Чьяпас, повстанці зі зброєю в руках вигнали представників влади зі своєї території, і дотепер живуть прекрасно – низова самоорганізація дає чудові результати.

Але теперішній Махно не закликає до грубого бунту – скоріше до бунту естетичного, проти жалюгідної потворності нинішніх суспільних процесів. В скрипіння бюрократичних механізмів достатньо додати трохи живого голосу – і усім стане краще, усім стане веселіше. Низова самоорганізація сама по собі є універсальною реформістською, мирною відповіддю на тупість державної машини.

Незадоволені ЖЕКом? Об’єднуйтесь і обслуговуйте житло самостійно! Поряд руйнують сквер під автостоянку? Об’єднуйтесь і перешкоджайте в судах і на вулиці! Проти пробок на дорогах? Проти обов'язкової вакцинації? І так далі.

Як саме далі? Ось відповідь – точніше, її початок.

Кажуть, ще з махновських часів збереглися Чотири Золоті Принципи громадського руху – знання, яке переходило з уст в уста:)

Об’єднуватися на основі чіткої мети

Цим може бути що завгодно – від бажання очистити місто від наркотиків до лобіювання їх легалізації. Важливо лише те, що громадяни гуртуються навколо певної мети, і при цьому неважливі політичні, релігійні та будь-які інші погляди.

Ніщо так не розділяє людей, як суперечки з абстрактних політичних питань чи щодо чеснот того чи іншого політика.

Власне, саме такі спори тримають людей роз'єднаними – що й потрібно чиновнико-бізнесмено-політиканській машині, що зараз керує українцями. В той же час спільна мета (наприклад, створення інфраструктури для велосипедистів чи захист лісів від вирубки) об’єднує людей зовсім різного походження, соціально-географічного положення та статків. І це мирне гуртування народу страшенно дратує й лякає можновладців.

Спробуйте об’єднуватися хоча б лиш для того, щоб побачити, як будуть біліти від люті чиновники. Ще б пак, громадяни сміють забрати у держави монополію на представлення їх інтересів!

Об’єднуватися без лідерів

Ніяких командирів, жодних "голів", ні в якому разі – "вождів". Всі рішення приймати консенсусом, не замикати жодні функції на окремих людях. Для багатьох звучить дико, але варто лише спробувати – і виявиться, що такий механізм чудово працює!

Це ледь не найголовніша річ у самоорганізації – щоб не було начальства, яке легко підкупити. Якщо формальності вимагають мати одного представника, то потрібно забезпечувати постійну ротацію людей на посадах.

Жодної політики!

Не ставити собі за мету зайняти політичні чи інші пости. Відмовлятися від будь-якого політичного піару в ході здійснення своєї діяльності. Жодної партійної символіки, патентованих гасел.

Максимальна деполітизованість та деідеологізованість. Крім того, уникати тісного контакту з партіями і рухами, що фінансуються "зверху". Вони – гнила частина гнилого апарату держави, жити і партіям, і держапарату у нинішній формі залишилось недовго.

Про гнилість – це не риторика, про це говорить багаторічний досвід громадянської діяльності.

Партії є лише піар-структурами, що обслуговують інтереси своїх лідерів. Такі собі виродки з великими головами але тоненькими кінцівками, як правило нездатні на реальну допомогу, але здатні на багато розмов заради паморочення людських голів.

Покладатися лише на свої сили

В першу чергу – на самофінансування. Громадська дія майже не потребує грошей, і це міф, що реальний рух не може існувати без потужної фінансової підтримки. Насправді, тут є зерно гіркої правди –в Україні соціальні рухи рідко існують без зовнішнього спонукання, яке приходить у формі грошей.

Але це патологія, яка минеться. Питання наявності у людей волі до дії – а стимулів міняти щось в соціумі з'являється дедалі більше; це питання, яке вирішить час.

Ось, власне, загальна формула рецепту української революції – і не тільки української, вона працює вже дуже довго в багатьох країнах, від Мексики до Фінляндії.

Рано чи пізно всім набриднуть ці три політики, в яких заблудилась країна, їх партії, котрим протиправно даровано монополію формувати владу.

Махно повернеться, віртуальні тачанки увірвуться на затхлі вулиці Липок; владу – що мов листя лежить зараз там на бруківці, під брудними ногами – вітер з Гуляй-поля понесе в руки кожному, кому вона потрібна.

Ігор Луценко, редактор сайту Financist