Судебная власть – арбитр или один слуга у двоих хозяев?
Настільки масштабного тиску на суди, що чиниться з боку політичних сил у зв’язку з переглядом указу президента про дочасні вибори, в Україні ще не було, принаймні такого відвертого та зухвалого.
Усунення суддів з посад
10 жовтня суддя Окружного адміністративного суду Києва Келеберда, відкривши провадження щодо протиправності указу про розпуск Ради та дочасні вибори, в порядку забезпечення адміністративного позову, зупинив його дію.
Реакція президента була миттєвою: того ж дня було внесено зміну до указу від 2 лютого 2007 про призначення суддів, якою вилучено статтю про Келеберду.
Фактично Ющенко усунув суддю від розгляду справи, де він – президент – є стороною, та ще й у незаконний спосіб. Не ставимо під сумнів чинність ухвали судді, поки вона не оскаржена. Утім зазначимо: ситуація з виданням такої ухвали і справді чимось нагадує рейдерські атаки, коли ухвалами про забезпечення позовів паралізувалася діяльність підприємств.
Безумовно, питання щодо законності зупинення дії указу президента є, адже, по-перше, указ виданий з питань, що врегульовані Конституцією, а не законами, а перегляд указів президента на предмет їх конституційності – це прерогатива Конституційного Суду.
А по-друге, було б логічно, якщо б столичний Окружний адміністративний суд розглянув би справу, зробив висновок щодо законності чи незаконності документу, не зупиняючи його дії.
Є підстави припустити, що метою адміністративного позову представників Блоку Юлії Тимошенко було саме зупинення дії указу, про що свідчить намагання затягнути перегляд ухвали в апеляційному суді.
Водночас оцінку законності такої ухвали уповноважений дати лише суд вищої інстанції, а не представники президента, які поквапилися назвали її "юридично нікчемною", а отже, такою, що не тягне жодних наслідків.
Усуваючи суддю з посади, президент проігнорував законодавчі правила звільнення судді - закони про судоустрій та про статус суддів.
Адже звільнити суддю можна лише за поданням Вищої ради юстиції, після розгляду цього питання на засіданні із заслуховуванням судді, і лише на підставах, що чітко визначені Конституцією. Ніяких слухань за участі судді з цього питання не було, а Вища рада юстиції подання не вносила.
Хоча, варто відмітити, президент прямо не звільняв Келеберду. Він скасував положення про його призначення до Окружного адміністративного суду Києва. До цього Келеберда працював суддею Шевченківського районного суду столиці. Отже, скасування переведення судді може означати відновлення дії попереднього указу щодо призначення Келеберди на посаду Шевченківського райсуду.
Втім, переведення судді з одного суду до іншого можливе лише за його заявою (закон про судоустрій), якої у цій ситуації не було.
Насправді акти про призначення є правовими актами індивідуальної дії – вони застосовуються один раз після чого вичерпують свою дію. Скасування указу про призначення, за суттю, це те саме, що скасувати факт призначення; а хіба можна скасувати те, що вже відбулося?
До речі, до таких методів стосовно "невигідних" суддів, президент вдається не вперше: минулого року він скасував укази про переведення судді Колесниченка на посаду судді Печерського районного суду та призначення його головою цього суду.
Цікаво, що 15 жовтня президент відновив дію цих указів і скасував указ про призначення головою суду Отрош. Мабуть, це пов’язано з тим, що центр вирішення адміністративних справ у період виборів міг переміститися з Окружного адміністративного суду Києва (у зв’язку з його ліквідацією, про що йтиметься далі) до Печерського.
Тому Ющенко вирішив провести ротацію голови цього суду.
Ще цікавішим є те, що після рішення Конституційного Суду від 16 травня минулого року президент не має права вирішувати питання щодо призначення чи звільнення голів судів. Це повноваження зараз виконує Рада суддів - хоча також без достатніх законодавчих підстав, яка 17 жовтня підтвердила повноваження Отрош на посаді голови Печерського райсуду.
Таким чином, президент, усуваючи суддів з посад через скасування указів про їх призначення, а не шляхом звільнення чи переведення з дотриманням відповідної процедури, діяв з порушенням підстав і способу, що визначені законом.
А це суперечить статті 19 Конституції про те, що органи державної влади зобов‘язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Не кажучи уже про порушення основоположних міжнародних вимог щодо незалежності суддів.
Міжнародні стандарти
Судді, яких призначають чи обирають, мають гарантований термін повноважень до обов’язкового виходу на пенсію чи завершення строку повноважень там, де це встановлено. (12 Основних принципів незалежності судових органів, схвалених резолюціями Генеральною Асамблеєю ООН 1985)
Суддя не може бути усунений з посади, за винятком випадків, коли існують доведені підстави, які свідчать про неспроможність виконувати свої обов’язки або невідповідну поведінку, що робить неможливим подальше перебування на посаді. (Монреальська декларація про незалежність правосуддя 1993)
... судді не можуть бути переведені з одного суду до іншого ... без їхньої особистої згоди. (там же).
Суддя, що обіймає посаду в суді, не може бути призначеним на іншу судову посаду ... без його згоди. (Європейська хартія про статус суддів 1998).
Блокування судів
Фізичне блокування судів, перешкоджання їх діяльності є найбільш брутальною формою тиску на судову владу. Протягом декількох днів народні депутати від БЮТу, користуючись своєю недоторканністю і зловживаючи правом невідкладного прийому будь-якою посадовою особою, блокували Окружний адміністративний суд, Київський апеляційний адміністративного суд і навіть Вищий адміністративний суд.
До окружного та апеляційного судів були підведені групи представники силових структур, що підпорядковані різним сторонам конфлікту - МВС, контрольований урядом Тимошенко, Управління державної охорони та СБУ, що підпорядковане президенту.
СБУ взяло під охорону голову апеляційного суду на його прохання за відповідною заявою.
Натомість в ході розгляду скарги, під час наради суддів щодо клопотання про відвід судді, у нарадчій кімнаті були присутні співробітники СБУ, що охороняли голову суду.
Це заборонено законодавством, зокрема, Кодексом адміністративного судочинства, і є недотриманням гарантій незалежності суддів, що забезпечуються законами про судоустрій та про статус суддів.
У відповідь народні депутати не знайшли нічого кращого, як заблокувати вихід суддів з нарадчої кімнати. Наступного дня колегія суддів відмовилася продовжувати розгляд, поки на них не припинить тиснути.
Це, безумовно, вигідно БЮТу, представники якого всіляко намагаються відтягнути можливе скасування ухвали, якою було зупинено дію указу про дострокове припинення повноважень Верховної Ради.
В "облогу" було взято також керівництво Вищого адміністративного суду – достатньо подивитися на заголовки новин на офіційному сайті суду від 13 жовтня: "Депутати від Блоку Юлії Тимошенко перешкоджають роботі Голови Вищого адміністративного суду України Олександра Пасенюка"; "Заступник Голови Вищого адміністративного суду України Михайло Цуркан потрапив до лікарні із серцевим нападом".
14 жовтня Пленум Вищого адміністративного суду звернувся до Генпрокуратури з вимогою дати правову оцінку діям народних депутатів, зокрема за статтями Кримінального кодексу, що передбачають кримінальну відповідальність за втручання у діяльність судових органів, перевищення влади, незаконне позбавлення волі. Хоча, зважаючи на недоторканність, сумнівно, що хоч один із народних депутатів понесе за це відповідальність.
Міжнародні стандарти
Судді є незалежними від виконавчих і законодавчих органів держави. (Монреальська декларація про незалежність правосуддя 1993)
Ніяка сила не може бути застосована з метою втручання в судовий процес. (так само). Суддя, як носій судової влади, повинен мати можливість здійснювати свої повноваження без будь-якого ... політичного тиску...(Загальна хартія судді, схвалена Центральною радою Міжнародної асоціації суддів 1999)
Ліквідація окружного адміністративного суду
Однак вершиною впливу на суди стала поспішна ліквідація Окружного адміністративного суду Києва. Відповідний указ з‘явився на сайті президента 13 жовтня ввечері. Натомість президент утворив два суди – Центральний і Лівобережний окружні адміністративні суди Києва.
Наступного дня міністр юстиції Оніщук заявив, що ліквідація Окружного суду не пов`язана з судовим рішенням про зупинення дії указу президента про дострокові вибори, а подання щодо його ліквідації було внесено ще влітку.
І справді, відповідно до статті 20 закону про судоустрій, президент утворює і ліквідує суди за поданням міністра юстиції, погодженим з головою Верховного Суду або головою відповідного вищого спеціалізованого суду.
Водночас самі положення закону про судоустрій, що передбачають повноваження президента ліквідовувати суди, не узгоджуються з Конституцією, яка уповноважує його лише утворювати суди у визначеному законом порядку.
Так, у Рішенні КС від 10 квітня 2003 року сказано, що "повноваження президента України вичерпно визначені Конституцією України, а це унеможливлює прийняття законів, які встановлювали б інші його повноваження (права та обов'язки)".
Але мало віриться в те, що подання міністра юстиції було підготовлено до видання указу про ліквідацію Окружного адміністративного суду Києва, а не виготовлено "заднім числом".
Сумнівно, що міністр вніс би таке подання за відсутності об‘єктивної потреби у ліквідації суду та всупереч закону про судоустрій де сказано, що підставами для утворення чи ліквідації суду є зміна адміністративно-територіального устрою, передислокація військ або реорганізація Збройних Сил України, зміна визначеної цим Законом системи судів, а також інші підстави, передбачені законом. (Насправді, інших підстав не містить жоден закон).
А також без урахування положень Кодексу адміністративного судочинства, що передбачають "окружний адміністративний суд, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ” (один суд, а не два!).
Та навіть за наявності подання міністра, воно не було погоджене ні з головою Верховного Суду, ні з головою Вищого адміністративного суду.
Далі цікавіше: указом президента, що з‘явився на його офіційному сайті 17 жовтня, указ про ліквідацію Окружного адміністративного суду Києва було визнано таким, що втратив чинність. Натомість було видано новий указ про утворення двох нових апеляційних адміністративних судів (Вінницького і Житомирського), а також тих самих Центрального і Лівобережного окружних адміністративних судів Києва і знову ліквідовано Окружний адміністративний суд м. Києва.
17 жовтня указом президента до новоутвореного Центрального окружного адміністративного суду (лише до нього) переведено сімох суддів. Тоді ж за повідомленням представників президента з‘явилася ухвала Центрального окружного адміністративного суду про скасування ухвали Окружного адміністративного суду Києва про зупинення дії указу президента про дострокові вибори.
Поява нової ухвали взагалі не може бути пояснена нормами права.
Адже для того, щоб передати справу з одного суду до іншого (Окружного адміністративного до Центрального окружного) у зв’язку ліквідацією першого, відповідно до Кодексу адміністративного судочинства, суд, у провадженні якого була справа щодо протиправності указу про дострокові вибори, мав провести судове засідання з повідомленням осіб, які беруть участь у справі, і вирішити питання про передачу справи своєю ухвалою, що може бути оскаржена.
Передача могла відбутися лише після закінчення строку на оскарження (а це від 5 до 15 днів), а якщо ухвалу було оскаржено – після залишення скарги без задоволення.
Міжнародні стандарти
Виконавчі органи не мають повноважень закривати або зупиняти діяльність судів.
Виконавчі органи повинні утримуватися від будь-яких дій або бездіяльності, які випереджують рішення суду або заважають правильному виконанню суддівського рішення. (Монреальська декларація про незалежність правосуддя 1993.)
Припинити тиск
Багаторічне непроведення повноцінної судової реформи зумовило взаємну недовіру до судів політичних сил, що зараз перебувають при владі і не можуть її поділити. Зберігаючи серйозні важелі впливу на суди, політики намагаються перевершити одне одного у їх застосуванні, щоб досягти бажаного результату.
На жаль, вони відкрито переступили межу, за якою закінчується право і починається свавілля. Втягуючи суди у політичне протистояння, тиснучи на них, вони втрачають незалежного арбітра у правових непорозуміннях.
Якщо перестає працювати такий регулятор відносин як право, а суд, що має стояти на сторожі права, ігнорується або під тиском стає маріонеткою, недалеко до війни без правил, збройного протистояння. У такій ситуації залишається чекати, коли якийсь районний суд скасує інститут президента або Кабінету Міністрів.
Тому політичні сили, заради їхнього ж блага та збереження спокою у суспільстві, мають відмовитися від ігнорування законів та тиску на суди, як від засобу політичної боротьби. Для цього народні депутати мають зняти блокаду з судів.
Президент мав би скасувати свої вочевидь незаконні укази, передусім щодо ліквідації Окружного адміністративного суду Києва, та припинити тиск, зокрема через незаконні ротації у суддівському корпусі та голів судів.
Цілком очевидно, що якщо не буде зроблено хоча б цих кроків, можна чекати загострення ситуації, втягнення до політичних конфліктів ще й Конституційного Суду, втрати й так низького авторитету України на міжнародній арені через нестабільність та порушення мінімальних стандартів незалежності суддів.
Використання важелів впливу суди ще раз підтверджує необхідність проведення радикальної судової реформи, яка б перекрила шлях до посади недобросовісному судді, але водночас зробила б суддю справді незалежним і спроможним протистояти тиску. От тільки хто проводитиме цю реформу? Ті, хто відверто зневажили ці принципи?
Ігор Коліушко, Роман Куйбіда, Центр політико-правових реформ, для УП
