Несложные вопросы к заклинателям рейтинга

Осінні події остаточно закріпили один із напрямів вітчизняної політичної еволюції: ще не так давно над репутацією чільного публічного політика панував імідж, тепер місце репутації твердо зайняв рейтинг.

Від коливань, реальних чи потенційних, цього "доу джонса" української політики штормить по всьому периметру – трьох головних кандидатів в президенти, їхні табори, політичний клас загалом і, зрештою, все суспільство.

Рейтинги (та, не меншою мірою, уявлення про них) перетворюються у субстанцію, яка визначає політичні дії (але часто й бездіяльність), керує волею і, здається, свідомістю самих поважних рейтингоносців. Ця рейтингозалежність зміцнює цинізм та безпринципність, які й без того врожайно проростали на вітчизняних політичних ланах.

Спроби повернутися в політичну ріку, якою вона була до 2 вересня 2008 року, дуже яскраво це ілюструють. Переговори про створення нової коаліції за участі БЮТ та НУНС продемонстрували можливості політтехнологій і дефіцит політтверезості.

Ці переговори стали дійством, проведеним теж передусім заради того самого рейтингу. Не треба проводити особливого прискіпливого контент-аналізу, щоб виявити, що одним з головним термінів, якими описували все ще чинні перемовини був "ультиматум".

При цьому стосувався він фактично тільки однієї сторони – переговірників від пропрезидентського блоку НУНС. Зображення "ультиматумів від НУНС" мало доповнювати і доповнювало просту картину: Ющенко вирішив провести дострокові вибори за будь-яку ціну і вірні йому соратники з "Нашої України" лише всіма можливими силами та засобами блокують відновлення "союзу демократичних сил".

Картина зручна, проста і… доволі реалістично виглядає. Однак, на ній, за її межі винесені сюжети та персонажі, без яких ця остання, найбільш бурлескно-травестійна з усіх, коаліціада виглядає викривлено і недостовірно.

Нагадаємо – ініціатором проекту переговорів по реставрації коаліції з НУНС була політична сила Юлії Тимошенко. І про присутність ультиматумів заговорили саме бютівці, а найгучніше оповіла про це сама прем'єрка. Не про свої, звичайно, а по відношенню до позиції чи то партнерів, чи то опонентів по переговорах з блоку НУНС.

Зрозуміло, що БЮТ мав повне право інтерпретувати позицію іншої політичної сили на власний розсуд. Однак, варто врахувати, що мова йде про позицію партнерів по переговорах, з якими нібито взялися домовлятися, а не викривати їхні "підступні наміри". І взагалі, йдеться про переговори…

Дії БЮТ в новій коаліціаді викликали цілу низку запитань.

Щоб отримати преференції в інформаційних потоках достатньо позицію партнерів по переговорному позначити як ультиматум, але чи достатньо цього, щоб довести власну відповідальність, послідовність, принциповість, здатність слідувати раніше публічно озвученим програмовим засадам та орієнтирам?

Чому постанова "по Грузії" – це ультиматум, а збереження Тимошенко після самоліквідації коаліції на посаді прем’єра – це лише невинна забаганка?

Чому вимога повернути статус-кво із законом про державну службу теж оцінюється як ультиматум? Але ж цілком очевидно, що проголосований за участі БЮТ законопроект латентно інсталює в державному апараті двомовність, а БЮТ вже чітко декларує своє неприйняття цієї програмової засади ПР…

Як можна оцінити рівень принциповості політичної сили, яка ніяк не може розібратися з одним із найактуальнішим в нинішніх політичних умовах законом про Кабінет Міністрів?

У січні 2007 БЮТ голосує за одну версію цього закону, але вже у травні 2008 за протилежну. Проходить кілка місяців і 2 вересня 2008 таж фракція бере участь в прийнятті все того ж закону в редакції, що близька до січня 2007.

Хто дасть гарантію, що синусоїдні взаємини блоку Юлії Тимошенко з одним конкретним, але структуротворчим для системи виконавчої влади законом, на тому скінчилися?

Жонглюючи повноваженнями президента, прем’єра, уряду вже практично у щомісячному режимі, що прагне довести ця політична організація? Що вона не сприймає всерйоз українське законодавство? Чи може те, що вона розглядає цей принциповий закон як інструмент для політичних торгів?…

Тоді, яких саме? За можливість перебування при владі, яке має конвертуватися в можливість приходу до ще більшої влади? Та хіба?

Чи може бути політична сила, яка підписує в грудні 2007 коаліційну угоду і по тому намагається її не особливо не згадувати, потім своїм голосуванням 2 вересня фактично її спростовує і вступає в переговори з ПР про створення нової більшості, але не досягає там успіху і пропонує знову започаткувати коаліцію з колишніми партнерами.

Чи може така політична сила бути партнером?

Навіть не наділеного якимись чеснотами, а просто партнером, з яким можна домовлятися на більш-менш помітний політичний період?

Навіть якщо на більшість цих питань відповіді не такі самоочевидні, як видаються на перший погляд, то, варто визнати, що відповідальність за останню коаліціаду мають нести її ініціатори.

До нових коаліційних переговорів по суті БЮТ підійшов за якоюсь східною базарною логікою – торгуючись заради торгу. Можливі домовленості відійшли на другий план, надавши чільне місце необхідності продемонструвати самі переговори, щоб з притаманним пафосом говорити про докладання "всіх зусиль" задля "порятунку" демократичного формату парламентської більшості.

Така логіка заклинання рейтингу…

 

Олесь Лісничук, для УП