Отделить зерна от плевел

Сьогоднішня політична криза в Україні є системною. Вона відбувається в таких секторах:

1. Криза інституцій.

Політреформа 2004-го року розпорошила владу. Замість поділу влади  на законодавчу, виконавчу і судову і взаємного їх стримування, існує кілька її центрів, котрі борються за повноваження.

Відтак, люди, що попадають в систему, починають діяти відповідно до її логіки: забирай у іншого, інакше заберуть у тебе.

2. Криза договору.

Коаліційна угода, котра мала б бути "дорожньою картою" в умовах парламентсько-президентської республіки, була багато разів порушена.

Проте спільне голосування БЮТ з регіоналами поховало її як документ демкоаліції, а відмова Тимошенко покинути пост прем’єра звело її в ранг купки паперу. В цій системі хто сильний, той і правий, а підписані договори виконувати варто тільки якщо вони вигідні.

3. Криза персоналій.

Помаранчева революція майже не принесла нових облич в українську політику. Між першими особами країни – глибокий конфлікт і війна на знищення. У фракціях – ті, хто багато разів зраджував і сварився. В системі все вирішує ситуація і особисті стосунки.

4. Криза принципів.

Політики утворюють коаліції без огляду на ідеології. Все вирішують гроші і сила/влада, котрі – синоніми. Кон’юнктура визначає все, торг за посади стає основою політики.

Всі ці сектори кризи ставлять під сумнів саму ідею демократії. Влада тут – це особисті симпатії і емоції партійних босів, торгівля інституціями, нездатність до договору і відсутність поглядів як таких взагалі. І винятки тут тільки підтверджують правила.

Підстави виборів

По-перше, відбувся перегляд результатів виборів-2007: дві партії, ПР і БЮТ, раптово перетворилися з ворогів на друзів, перекресливши все, що було сказано ними виборцям до того. Цілий вересень вони разом формували порядок денний Ради. Їх єднала антипрезидентська лінія.

По-друге, БЮТ і ПР провели спробу зміщення Ющенка з поста президента. Були два невдалих сценарії, в обох випадках мова йшла про конституційний переворот і про перегляд результатів виборів-2004.

Перший з них передбачав імпічмент gрезидента у зв’язку з "незаконною торгівлею зброєю", доведеною комісією Коновалюка, посилений уже проголосованим законом про парламентські слідчі комісії.

Другий – перетворення України в парламентську республіку: були прийняті новий старий закон про Кабмін, зміни в закони про СБУ, Конституційний суд, прокуратуру.

По-третє, БЮТ по факту ліквідував коаліційну угоду, спочатку проігнорувавши дві погоджувальні ради коаліції, а потім 2 вересня сформувавши порядок денний разом з Партією Регіонів.

В парламентсько-президентський республіці така угода повинна була б відігравати роль малої Конституції – а виявилося, що для Тимошенко це тільки папір.

По-четверте, у БЮТ був місяць і тиждень на створення нової демкоаліції. З них місяць БЮТ займався спільним формуванням порядку денного з Партією Регіонів, а тиждень – переворотом в фракції НУНС замість переговорів (котрі БЮТ реально і не збирався проводити). "Слава, ну шо ти з себе клоуна лєпіш?" – таким тоном коаліцію не рятують.

По-п’яте, у зазначений Конституцією термін коаліцію не було створено, відтак розпуск Ради – цілком закономірний, такий, що відповідає і духу, і букві закону.

Кампанія

Зверніть увагу, як схожа риторика Партії Регіонів зразка квітня 2007 року на ті перли, що їх видають БЮТ-івці зараз.

Дежа вю: "це може привести до позачергових президентських виборів", "нам не дають працювати", "це – крок спрямований проти стабільності", "це посіє хаос і безвладдя"…

Ще одна спільна риса ПР і БЮТ – агресивна реакція на Віктора Ющенка, хоча, звичайно, усіх тут переплюнула "Народна Самооборона" і інші карлики-зрадники.

Ця парламентська кампанія буде антипрезидентською, а основні удари опонентів будуть спрямовані саме на "Нашу Україну".

Гра в "4 проценти "Нашої України" - це чітка гра з цифрами ангажованих соціо-оголошувальників.

Ці опитування абсолютно не говорять про "другий вибір", "прихильників" і тих, хто вагається, про рейтинг топ-тем партії, не кажучи вже про похибку, котра сягає більше 2-х відсотків.

Колись же ж і БЮТ-у в 2002 році "аналітики" прогнозували непрохід виборчого бар’єру…

Після виборів

Існують два базові принципи утворення коаліції. Перший з них – кон’юнктурний: погляди по барабану, головне – скоренько порішати питання, а далі буде видно. Її яскравий приклад – коаліція БЮТ-ПР зразка вересня 2008 року.

Такий варіант – геть недовготривалий в українських умовах: як тільки інтереси партнерів розходяться, хто перший киданув – того і тапки. "Два листочки" – ось обсяг коаліційної угоди для такої коаліції, та відповідна і ціна: навіщо марно псувати папір?

Другий варіант коаліції – ідеологічна коаліція.

Це – складно: ідеологія – це імперативи, котрими доводиться поступатись, шукаючи компроміс. Ініціювання Ющенком "Універсалу" і було спробою підвести ідеологічну базу під новостворену коаліцію-2006.

Ідеологічною, а не кон’юнктурною планувалася і коаліція, котра в 2007 році обрала прем'єром Тимошенко. Саме тому тоді так тяжко ішли переговори по коаліційній угоді – там пробували прописувати деталі, нюанси, процедури...

Зараз представники БЮТ стверджують, що в жодному разі не підуть в коаліцією з "Нашою Україною", але про "регіоналів" і не згадують. Цікаво, з ким вони планує утворити коаліцію після виборів Тимошенко, якщо не з "НУ"?

Вихід з кризи

Кризу інституцій може подолати відміна Морозової політреформи і початок нормального конституційного діалогу.

Кризу договору – публічність переговорів: політики на людях змушені будуть набагато ретельніше берегти своє обличчя, та й людям було б цікаво подивитися, як обговорюють між собою принципи і посади учасники майбутньої коаліції.

Кризу персоналій – зміна виборчої системи на мажоритарно-пропорційну, або хоча б на відкриті списки.

Кризу принципів – зростання ролі ідеологій і культури компромісу, зменшення особистісного фактору.

Втім, вирішення кризи – в перспективі, і вибори – це крок до такої перспективи.

Дострокові вибори усталять кілька важливих речей.

Перше – не варто зневажати свого виборця, творячи союз з опонентами.

Друге – не варто гратися державою заради бажання взяти все і відразу.

Третє – "pacta sunt servanda": договорів слід дотримуватися.

Четверте – вибори ніколи не є злом, а навпаки – суттю демократії.

П’яте – переговори варто вести, коли хочеш домовитися, а не завішувати ними, як ширмою, свої "маневри".

Ну, і, зрештою, шосте: ідеї не є лише словами, а й діями.

Закон про просування другої державної в держслужбу є, без сумніву, не предметом торгу, а ідеологічною дією, за яку треба відповідати.

Демократія – це не "хто при владі", а "як здійснюється влада в державі". Незалежно від результатів виборів-2008, вони – наступний крок на демократичному шляху України.

 

Остап Кривдик, політолог, керівник сектору стратегії партії "Наша Україна".  Дана стаття є особистою точкою зору автора і не відображає офіційну позицію партії