Истинные арийцы русской культуры

Слава Богу, що німецька культура не обмежується Ернстом Юнґером, італійська – Філіппо Марінетті, норвезька – Кнютом Гамсуном. Ба більше: слава Богу, що вже створені тексти, фільми та картини живуть автономно від своїх творців, а часом – і всупереч їм.

Бо ж в іншому разі довелося б констатувати, що російська культура перетворилася на ужиткову ганчірку в руках кремлівської ґебні і що кращий вихід для нормальної людини – забути назавжди про існування цієї культури.

Насправді ж ідеться не про всю російську культуру, а про її певний сегмент. На жаль, сегмент помітний. Але ж які прізвища - Юрій Башмет, Андрій Бітов, Еліна Бистрицька, Фазіль Іскандер, Василь Лановой, Карен Шахназаров... І далеко не тільки вони самі, а й інші, не з такими гучними для українського пострадянського вуха іменами.

І от ці люди, ці світочі культури, підписали текст звернення, подібного до якого не було навіть у сталінсько-брежнєвські часи.

"В Лондоне и Нью-Йорке делами по-прежнему заправляют евреи, держащие в своих руках остальные народы. Евреи забронировались в Лондонском Сити и в могущественных американских трестах. Там их золотые крепости, а их оружие, с помощью которого они нападают на весь мир, золото. Из этих крепостей они разжигали пожар мировой войны. Черчилль, Рузвельт, Сталин и многие другие политические деятели современной Европы подкуплены евреями, находятся на содержании у них, как продажные женщины.

На этих людей тратится еврейское золото, текущее в кабинеты министров и государственные учреждения, руководимые еврейскими ставленниками. Еврейскому фронту удалось с помощью лжи, травли и клеветы, мошенничеств, обмана и подкупов вовлечь Англию, Америку и СССР в войну против национал-социалистической Германии".

Ні, ясна річ, цей текст підписаний не ними. Його автор Роберт Лей, один із найближчий соратників Адольфа Гітлера, керівник Німецького робітничого фронту, і написаний він давно.

А щойно названі діячі російської культури поставили свої підписи під дещо іншими словами:

"Считаем необходимым обратить внимание мировой общественности на то, что региональная война, развязанная марионеточным режимом Михаила Саакашвили против населения Южной Осетии, есть не что иное, как начало необъявленной войны, которую США и их европейские союзники развязали против России руками братского грузинского народа...

Одурманенная националистической риторикой и подстрекаемая коварной политикой США, значительная часть грузинского народа забыла, что поднимает оружие против брата и друга, чья искренность и надежность испытана веками, и не осознает в полной мере, что служит орудием в руках новой "Империи Зла".

Россия остается самым серьезным препятствием на пути к глобальному мировому господству США и установлению по всему миру нового тоталитарного режима под личиной "демократии"...

Именно поэтому она наиболее чувствительна к тем симптомам тоталитаризма, которые легко угадываются в многолетнем единодушном одобрении мировым сообществом преступных военно-политических авантюр США по всему миру".

У цьому тексті тільки замінити "США і їхніх європейських союзників" на "англо-американських плутократів та євреїв", а Росію як головну перешкоду на шляху до панування цих плутократів – на Німеччину, і вперед, можна вставляти цитату в нові видання текстів нацистських бонз.

Скажімо, у це, де, зокрема, говориться:

"Германский народ никогда не питал враждебных чувств по отношению к народностям России. Однако свыше двух десятков лет еврейско-большевистская власть в Москве старается разжечь пожар не только в Германии, но и во всей Европе".

Це вже не Лей, а сам Адольф Гітлер обґрунтовує свій наказ почати війну з СРСР. І, ясна річ, веде мову про дружні почуття до народів Росії. Так само, як і підписанти звернення, які не забули засвідчити свої дружні почуття до грузинського народу, "с которым Россию связывают многовековые культурно-исторические узы".

Інший фрагмент звернення діячів російської культури – це використання технології, яку у відомстві доктора Геббельса цинічно називали "м'ясо" - коли не вистачало реальних жахіть війни, бралися неминучі під час бойових дій факти загибелі цивільного населення і множилися на 10, а то й на 100.

"Грузинские военные формирования, оснащенные самой современной боевой техникой США и НАТО (невже ж літаками "Стелс", бойовими роботами й танками "Леопард-ІІ"? – С.Г.), совершили вероломное нападение на мирных жителей самопровозглашенной Республики Южная Осетия. Войска Грузии применили против мирного населения тяжелые танки (Т-55 чи Т-72 – "важкий" танк? – С.Г.), артиллерию, боевые самолеты, ракетные комплексы (єдині ракетні комплекси, які є у грузин, - це зенітні – С.Г.); стерли с лица земли десятки населенных пунктов, превратили в руины столицу Республики Южная Осетия – город Цхинвал; уничтожили все школы, детские сады, жилые дома, больницы, пекарни (всі житлові будинки? – ну-ну – С.Г.); лишили население воды, газа, электричества; привели Южную Осетию в состояние гуманитарной катастрофы.

Они подвергли страшным пыткам и издевательствам детей, женщин, стариков, уничтожили около двух тысяч мирных жителей, вынудили бежать в Северную Осетию – Аланию и другие республики и области Северного Кавказа десятки тысяч жителей республіки".

Коментувати це я не буду. Кожен, хто почитає нацистські листівки 1941 року про звірства "жидобільшовиків", легко впізнає стилістику. І це при тому, що більшовики таки справді чинили беззаперечні масові вбивства!

Але мова про інше – про стилістику, про мову, якою заговорили російські діячі культури...

Я розумію, доктори філософських наук Зюганов та Жириновський і примкнулий до них малоросійсько-кримський доктор історичних наук Грач, але Бітов, Бистрицька та Іскандер?!

Але от лихо – не врахували автори звернення, що надворі не 1941 рік, а космічна доба, отже, з космосу з використанням системи UNOSAT неважко визначити, що пошкоджено чи зруйновано приблизно 1/6 споруд у зоні бойових дій в Південній Остетії.

І якщо врахувати, що грузини атакували Цхінвалі півдня, а росіяни – дві доби, то постає маса дуже цікавих запитань.

Але, зрозуміло, не до зазначених діячів російської культури. Бо ж з публікою, яка використовує тоталітарно-ксенофобську лексику і звертається "ко всем людям доброй воли с призывом выступить против откровенной лжи, которая развертывается мировыми средствами массовой информации в связи с событиями в Южной Осетии", говорити немає про що. Так само, як не було предмета для розмови з тими, хто в "Майн Кампф" й інших подібних текстах розводився про "єврейські газети", які, мовляв, "цинічно оббріхують все святе для німецького народу".

На щастя, німецька, італійська і норвезька культури, як і російська, не обмежуються колись видатними достойниками духу, які перетворилися в силу тих чи інших причин на банальних холуїв своїх фюрерів і фюрерчиків.

Але у сьогоднішній Росії, схоже, в іншій стилістиці у ЗМІ говорити вже не прийнято – хіба що в тих поодиноких Інтернет-виданнях, які зберігають честь справді колись великої культури.

А в інших...

Колись ліберальні "Известия" від 13 серпня 2008 року. Стаття такої собі Ямпольської "Не желаю нам друга такого" – про те, як Вахтанг Кікабідзе, він же Буба, відмовився від російського ордена Дружби у зв'язку із агресією Росії проти Грузії.

Той самий лексикон і та сама стилістика. Не буду цитувати хамські випади Ямпольської проти Кікабідзе – ця театральна критикеса (!!!) не заслуговує на трансляцію її, з дозволу сказати, думок щодо дій знаного майстра сцени і кіно.

Не втримаюсь, утім, щоб не потішити читачів велемудрою заувагою авторки стосовно всіх акторів усіх часів і народів, включно із Шекспіром, Мольєром, Чапліном та Станіславським: "С актера, тем паче с талантливого актера, в интеллектуальном плане спрос невелик – и в Грузии, и в России, и по всему миру. Профессия такая - семи пядей во лбу не требуется".

Куди там мала тягнутися в істинного арійця рука при слові "культура", а?

Проте мова про інше: "выражаясь современным грузинским языком – native mother", "когда дурацкий морок закончится, Саакашвили отбудет туда, откуда прибыл (я не преисподнюю имею в виду, а всего-навсего Соединенные Штаты Америки)", "предсказуем, как два цента" і так далі.

Ясна річ, так писати про якихось там "піндосів" у Росії нині прийнято, навіть серед освіченої публіки. Але ще раз нагадаю, що так само про "американсько-англійських плутократів і євреїв" писала преса нацистської Німеччини.

...І тут я хочу зарані попередити певну категорію читачів: усе сказане – не апологія режиму Саакашвілі і не ода на честь президента Буша-молодшого й американського способу життя. Ба більше – і не заперечення фактів насильства рядових і генеральського ідіотизму, які мали місце з грузинського боку під час бойових дій. Нарешті, немає в цьому тексті і щонайменшого оспівування якихось єврейських чеснот, а чи достоїнств плутократів минулого і сучасного світу.

Йшлося про інші речі – про те, в затінку якого геополітичного сусіди ми сьогодні живемо і що несе українським громадянам нинішня офіційна російська політика і культура.

А ще – пунктиром – про те, що чекає всіх нас у недалекому майбутньому і яка стилістика пануватиме у нашій політиці і культурі в разі, якщо провідні гравці вітчизняної політичної сцени і далі розгойдуватимуть човна на ймення "Україна".

Чи, можливо, така стилістика насправді рідна та близька і тим, хто зараз у нас аж навшпиньки стає, щоб із Кремля помітили його беззастережну підтримку, і тим, хто демонстративно бавиться вишиванками і виставляє себе українським суперпатріотом?

P.S. Недавно купив для молодшого сина на Петрівці диск із телесеріалом "Чотири танкісти і пес". Так от, не полінувався хтось влізти й дубляж і дуже незугарно спаскудити прізвище грузина-танкіста, яке, за химерним збігом обставин, в оригіналі звучить і пишеться як "Саакашвілі". Але ні!

Тепер у російському перекладі – щось на кшталт "Сакхакашвілі", чого в грузинській мові бути просто не може. Як не згадати, що в нацистському кінофільмі Миколая Коперніка зробили істинним арійцем Ніколаусом Копперніком...

P.P.S. Щойно Андрій Бітов відкликав свій підпис під зверненням і заявив, що текст писався без його особистої участі. Слава Богу, краще пізно, ніж ніколи публічно засвідчити, що ти не став частиною ґебістського апарату...

Сергій Грабовський, кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників