Мое письмо Виктору Ющенко

Почесному Голові партії "Наша Україна" Віктору Андрійовичу Ющенку

Вікторе Андрійовичу!

Відразу зауважу – в цьому листі я не стану викривати якісь тайни фінансування передвиборчих кампаній або вдаватися до спогадів про нашу спільну працю, поїздки, багатогодинні філософські розмови про долю України.

Пригадаю лише, як ми щиро раділи, коли після презентації чергової соціології в центрі Разумкова, була довга дискусія про необхідність проголошення Вашого рішення йти в президенти. Тоді Ви, нарешті, сказали "Так!" і прийняли рішення створювати штаб. Ми щиро вважали це перемогою всієї країни. (Я і зараз впевнений, що це було своєчасне та дуже важливе рішення).

Намагаюсь порівняти ці емоції з тим, що я відчув, прочитавши новину про Ваше аналогічне рішення, яке Ви оголосили на останній зустрічі із фракцією.

Чому ці емоції протилежні? Що змінилось за цей час в мені та в людині, заради якої я був готовий ризикувати своїм життям, волею, родиною?

Присягаюсь всім вище перерахованим – я не тримаю на Вас особистих образ. Всі минулі кадрові "негаразди" для мене не мають значення. Коли я йшов з Ощадбанку, я знав, що Вам не буде соромно за мою роботу – це підтверджували навіть ініціатори моєї відставки. А працювати ефективно за існуючої ситуації я все одно б не зміг.

Не хочу аналізувати те, чого Вам (вже давно не нам...) не вдалося зробити – за мене це проаналізує багаточисельна армія професійних (і не дуже професійних) політологів.

Впевнений, що руйнація теж може бути конструктивною. Мене, як і багатьох моїх співвітчизників, нудило від країни з системою координат "Кучма", і саме Вам ми маємо бути вдячні за те, що ця система лишилася в минулому.

Проте, нажаль, Ваші успіхи у будівництві держави є більш ніж сумнівними... Необхідні реформи, про які ми так багато міркували, навіть не розпочато. Розумію, що на те є й об’єктивні причини, які від Вас не залежать. Але знаю, що Ви могли набагато більше!

Нещодавно мав, можливо, не досить доречний для листа президенту, але дуже показовий приклад. Довелося на 1 вересня потрапити з товаришем до парку Шевченка.

Крім вже, нажаль, звичайної картини – нескінченої кількості пустих пляшок і п’яної "майбутньої інтелігенції" прямо під центральним входом в свій же Університет, більше всього вразила досить велика група людей, що вирішила "відмітити" День Знань прямо на пам’ятнику Шевченку.

У відповідь на наше зауваження нам запропонували випити разом, а намір товариша дзвонити в міліцію викликав у них лише сміх. В цей час я остаточно відчув, що влада в країні відсутня.

Реформи не розпочаті, а Влада знищена. Коли така картина спостерігається у центрі столиці біля улюбленого пам’ятника президента, що вже чекати, наприклад, у судах, в прокуратурі, адміністраціях провінційних районних центрів? Хаос у відносинах між вищими гілками влади, як вірус, поширився вже майже до кожної сільради.

Системна нездатність знайти порозуміння з Верховною радою, на мій погляд, пов’язана з елементарною відсутністю спілкування з депутатами (я тут не маю на увазі кількість колективних "лекцій" у секретаріаті).

300 голосів "проти президента", причому з таборів непримиренних політичних супротивників, що вже майже регулярно з’являються у Парламенті – реальне відображення "ефективної праці". Є про що замислитись...

Через відсутність спілкування зі своїми соратниками, замінивши його натомість на окремі контакти з учорашніми супротивниками, Ви лишили себе відрізаним від багатьох інформаційних потоків. Звичайно, комп’ютер на робочому столі та вміння користуватись Інтернетом могли б хоча б частково компенсувати цей дефіцит інформації, але ж...

Наш з Вами улюблений письменник та філософ, Григорій Сковорода, писав : " У всьому найкраще дотримуватись міри. Надмірність породжує пересіченість, пересіченість – нудьгу, а нудьга ж – душевний смуток".

Вікторе Андрійовичу, другий похід у президенти знищить Вас душевно, стане тортурою як для Вас, так і для країни.

Ви не зможете перемогти так само, як зробили це в 2004му, і це знівелює Ваш попередній очевидний внесок в майбутнє України. Ми стали вільними, насправді вільними. Навіть Ваші опоненти - вже зовсім інші люди, ніж ті, якими вони були п’ять років тому.

Відмовившись від ідеї йти на другий термін Ви залишитесь авторитетом Нації і отримаєте змогу в термін, що лишився на посту президента, і в послідуючі роки, зробити набагато більше, ніж якщо приймете участь у гонці за рейтинг будь-якою ціною (бо по-іншому рейтинг в 10 разів за рік збільшити неможливо).

Питання не в тому – "Якщо не я, то хто?". Зараз Ви стоїте перед вибором – або увійти в історію тією людиною, чиє ім’я щиро скандували мільйони на майданах країни, або залишитись сумним нагадуванням того, що з людиною може зробити іспит владою.

Олександр Морозов, член партії "Наша Україна" (партквиток №17)