Опасный дрейф Тимошенко
"Головний висновок пролягає у тому, що нам необхідно завершувати будувати "помаранчеву" Україну та починати створювати Україну "синьо-жовту".
Микола Томенко – про нове бачення БЮТом політичної географії України
Незабаром Юлія Тимошенко планує особисто зустрітися з лідером Росії Володимиром Путіним. На переговорах планується в черговий раз вирішити наболілу "газову" тему.
Доручення терміново, а саме - до початку грудня - домовитися з Путіним дав прем'єру президент Ющенко. Невідомо чи вдасться це зробити, враховуючи швидкоплинну фінансову кризу та коливання нафтових цін. Але, мова не про це.
За майже три з половиною роки, що минули від перших контактів Тимошенко з росіянами у якості голови українського уряду, з її іміджем сталася дивна метаморфоза.
Тоді її розглядали в якості бандерівки, що намагалася штурмувати адміністрацію Кучми та шукала там російський спецназ. Пересічні росіяни були впевнені, що Юлія Володимирівна – патологічна націоналістка.
Потім була підготовлена Григорієм Немирею стаття у рафінованому американському часописі Foreign Affairs. Сама її назва "Стримуючи Росію" мала втішити не одне покоління справжніх бандерівців.
І от восени 2008 року Тимошенко може поїхати до Москви у новій якості. Тимошенко тепер відводять роль у фінальному кастингу претендентів на місце "кандидата від Кремля". І якщо забути про "націоналістичне" минуле Юлії Володимирівни, то доводиться визнати, що у неї непогані шанси перемогти у цьому кастингу.
Монгольсько-ординський характер російського політикуму змушує його недовірливо ставитися до постаті Януковича. Врешті-решт, скільки можна програвати все поспіль? Займати перше місце та йти до суду чи одразу в опозицію? Така поведінка ніяк не вкладається в голови російських політиків, серед яких головним запитанням є: "Так продавит он их или нет ?".
Але як пояснити таку поведінку українським виборцям? Хоча… Традиція обміну електоратами склалася в українській політиці ще задовго до 2004 року, який мав стати початком нової епохи.
Мабуть, не варто зараз докладно викладати відому всім теорію, яку можна умовно назвати - "форсування Дніпра перед виборами". Знавці політичної історії добре пам'ятають від яких областей обирався Кравчук у 1991-ому , і як потім він пішов за кращою долею до виборців заходу країни. Такий самий трюк трошки більш успішно повторив Кучма відповідно у 1994 та 1999 роках.
І от коли почалися перші серйозні кризи у таборі "помаранчевих революціонерів", політологи усіх ґатунків почали гадати коли Віктор Андрійович почне рухатися до виборців сходу та півдня. Коли він нарешті приїде до Криму, щоб там справжньою мовою Пушкіна та Лермонтова назвати Росію "стратегическим партнером" та сказати ще кілька теплих слів про територіальну цілісність. Чи щось таке подібне…
А він цього не зробив і не думає робити. То що ж тоді не працює теорія? Влаштувати обструкцію усім політологам та політтехнологам, що не знають своєї справи!
Але виявилося, що теорія схожа на правду, але з одним-єдиним виключенням. Форсувати Дніпро, начебто, вирішила Юлія Тимошенко.
Купа її вересневих заяв про важливість врахування "російського" напрямку, контакти з Медведчуком, підтримка ініціатив ПР щодо російської мови… Але якби тільки вона. Врешті-решт від людини, яка має коріння у російськомовному Дніпропетровську ніхто і не чекав запеклого націоналізму.
До критики державницьких позицій Ющенка долучилися і більш відомі у патріотичних колах постаті.
"..Ттрагедія такого підходу (поступове загострення стосунків з Росією – авт. ) полягає в тому, що нинішня антиросійська риторика ще більше ускладнює і так непрості відносини України й Росії. Згідно з останніми опитуваннями, росіяни вважають нас ворогами трохи не після американців. Окрім того, жорстка антиросійська політика зовсім не сприймається більшістю українців", - каже к о лишній ді-джей Майдану Томенко.
Якщо вже такий шанований та відомий патріот як Микола Томенко виступає з такою риторикою, то справи з БЮТівським "націоналізмом" дійсно кепські.
Потім Микола ще розкритикував турботу Ющенка про грузинські справи. Мовляв, це не турбота про добробут власних громадян, а думки про геополітичні плани іншої країни. Але ж, як добре відомо у БЮТі, геополітичні плани України та Грузії в даному разі співпадають. Це наше спільне євро-атлантичне майбутнє, до якого прагнула демократична коаліція "помаранчевих" сил.
Зміни у риториці лідерів БЮТ оглядачі схильні коментувати як похід за симпатіями Кремля та виборців сходу і півдня. Дійсно, симпатії Кремля завоювати легше, ніж вмовити донеччан забути Януковича. Все таки на сході вже склався постійний електорат Партії регіонів.
Відкусити його шматочок Тимошенко, звісно, може, але чи допоможе це у боротьбі за крісло президента? Тобто, чи великим буде цей шмат електорального пирога?
Інша річ - ті області, де погано сприймають "жорстку антиросійську риторику", але вже голосували та можуть і далі проголосувати за БЮТ. Області, про які так невчасно забули консультанти Януковича у 2004-му році. Області, де живуть справжні патріоти України, які в той ж час не готові воювати проти Росії. Області, які своїми голосами забезпечили перемогу Ющенка чотири роки тому.
Це - Сумська та Чернігівська, Кіровоградська та Полтавська, Житомирська та Вінницька області. Плюс окремі райони Херсонщини, Дніпропетровщини, Харківщини та, звичайно ж, місто Київ.
Можливо, що останні меседжи Тимошенко адресовані саме ним, а не мешканцям Донецька чи Луганська. Донбас та Крим, Одесу та Миколаїв Юлія Володимирівна може спокійно лишити Партії регіонів, бо емпіричним шляхом вже доведено, що їх голосів не завжди вистачає для перемоги у всеукраїнському масштабі.
Юрій Корогодський
