Киевское "цунами" в Харькове
Можливі дострокові вибори до Верховної Ради наразі стають основним інструментом тиску у переговорах основних парламентських фракцій один на одного.
Адже саме лише їхня перспектива є найбільшим подразником як для лідерів, так і для партійних фінансистів. Перспектива втретє за 3 роки розкошелитися за місця у прохідній частині списку, а йтиметься про суми від 3 до 7 мільйонів доларів, завдає народним обранцям болю, гіршого за зубний.
Між тим, результати останніх соціологічних досліджень, які найбільшим соціологічним компаніям замовляли як у Партії Регіонів, так і в БЮТ, засвідчили, що провалу у рейтингах двох політичних сил не сталося.
Більше того, три найбільші соціологічні дослідження демонструють лідерство Блоку Юлії Тимошенко. За цими ж дослідженнями, "Єдиний центр" взагалі не має шансів самостійного проходження до парламенту, набираючи від 0 до 0,1%!
Після такого спонсори партії мали би нарешті поцікавитись у керівництва ЄЦ, куди були витрачені мільйони коштів за 4 місяці масованої PR-кампанії.
Незважаючи на постійні молитви про втомленість виборців від великих партій і блоків, обраних до парламенту, дослідження не зафіксували скільки-небудь помітного попиту на третю силу.
Отже, численні заклинання штатних політологів віртуальних політпроектів про те, що люди готові віддати свої голоси за політиків "нової хвилі" так і залишились на рівні банального політшаманства.
Єдиний, хто має хоча б теоретичні шанси позмагатися за подолання 3%-го бар'єру – це спікер Арсеній Яценюк. Його особистий президентський рейтинг приблизно коливається в межах прохідного бар'єру.
Проте, негативний досвід того ж Володимира Литвина у березні 2006 року, чий особистий рейтинг не допоміг пройти до Верховної Ради очолюваному ним блоку, має служити нинішньому спікерові вагомою пересторогою.
Не кажучи про те, що прогнозована поява в партійному списку поряд з ним Раїси Богатирьової, на чому, як кажуть у кулуарах, наполягав Рінат Леонідович, здатна не стільки додати, скільки відібрати в нього голоси виборців.
На жаль, до переліку політичних сил соціологи не включили Блок Леоніда Черновецького. Принаймні це дало б відповідь, наскільки виправдані нинішні завищені очікування київського мера стосовно здатності завести до сесійної зали на його імені до 15-20 народних депутатів.
Саме на такій можливості будується виписувана у Секретаріаті президента схема побудови нової коаліції в разі проведення дострокових виборів. І БЛЧ у ньому там повинен компенсувати неминучі електоральні втрати "Нашої України", оскільки ЄЦ це виявилося явно не по силах.
Між тим, за постійними київськими розборками у розділ фонової тематики відійшли не менш важливі події у першій столиці, Харкові.
До речі, коли автор прогнозував ще у лютому дострокові вибори у Києві та Харкові, у це мало хто вірив, посилаючись не недостатність критичної маси у парламенті.
Між тим, пояснення того, що це має статися неодмінно, були вкрай прості: по-перше, вибори і в першій, і в другій столиці потрібні для "обкатки" політтехнологій майбутніх президентських виборів. А по-друге, найбільші політичні сили – ПР і БЮТ – повинні повсякчас перебувати в тонусі.
А що підтримує політичний тонус, дозволяє прогріти внутрішньопартійні зв'язки краще за вибори?
Ситуація у першій столиці у багатьох аспектах нагадує до болі знайому по Києву. Мером було обрано нову людину, яка перемогла старого, набридлого електорату мера (у Києві – Омельченка, в Харкові – Шумілкіна). До речі, і тут, і там, екс-мери підтримали нового "помаранчевого" президента, чи стало саме це для них фатальним – додумуйте самі.
Між тим, як і Леонід Черновецький, харківський градоначальник Михайло Добкін виграв вибори за рахунок літнього за віком електорату, провівши схожу кампанію на гаслах соціального популізму.
Далі все пішло за накатаним сценарієм – обвинувачення у корупції, незаконній передачі комунального майна з боку опонентів, обростання одіозним оточенням, включаючи появу впливових секретарів міськрад з неоднозначною репутацією (у Києві – Олесь Довгий, у Харкові – Геннадій Кернес).
І навіть звинувачення опонентів у тому, що у кабінетах міськради розноситься не лише запах шалених грошей, але й наркотичних речовин, як не дивно, збігалися до дрібниць.
Підсилює відчуття дежа вю те, що в обох столицях найзапеклішим ворогом мерів виявився міністр внутрішніх справ Юрій Луценко.
Але якщо у Києві він спромігся не лише на вербальні звинувачення, але й дав у морду столичній владі і в переносному, і в прямому сенсі, то в Харкові за нього це зробив спецпідрозділ МВС, запакувавши Геннадія Кернеса у міліцейський "бобік".
Температура політичних настроїв у Харкові особлива цікава тим, що, по-перше, місто-мільйонник дуже чутливо реагує на зміни політичного клімату в країні, і по-друге, за цими настроями легко передбачити, куди рухатиметься електорат південно-східних регіонів.
У цьому контексті особливо цікаво передивитися дані соціологічного дослідження, проведеного Київським міжнародним інститутом соціології, результати якого були оприлюднені минулої п'ятниці.
В опитуванні взяли участь 1836 харків'ян віком старше за 18 років. Якщо порівнювати дані між тим, за кого у Харкові голосували 30 вересня 2007 року та нинішнім ставленням до партій, картина вийде доволі цікавою.
Так, на питання стосовно того, за яку політичну силу ви готові проголосувати сьогодні, 30% назвали Партію Регіонів (на минулих виборах цей показник становив майже 43%), 12% – Блок Юлії Тимошенко (збігається з підсумками 2007 року), 6% – Компартію, 3% – блок "Наша Україна-Народна Самооборона" (втрата з 6%), 2% – Блок Литвина (падіння з 3%).
Тобто, перевага тут поки на боці регіоналів, проте електоральна підтримка партії не підкріплена уявленнями про її корисність (корисною діяльність ПР назвали лише 23% харків'ян). Водночас, єдині хто не втратив свої позиції у місті, це бютівці і комуністи.
Причин відкату ПР зі своїх позицій в такому ключовому регіоні як Харків декілька. Перша – триваюча опозиційність Регіонів в масштабах країни. Електорат ПР втомився від того, що партія, яка у 2007 обіцяла перемогти, так і залишилася без влади.
Друга, і головна – загальна невдоволеність роботою харківської влади, яка побила всі рейтинги Youtube, проте так і не впоралася з комунальними проблемами.
Напередодні ймовірних парламентських і президентських виборів, розборок не обминути. Особливо у світлі поширеної інформації стосовно того, що Геннадій Кернес відноситься до групи Ахметова-Колеснікова.
Конфлікт з вигнанням члена цієї групи Раїси Богатирьової – ніби маленька хвиля, яка у світлі конфлікту Янукович-Ахметов докотиться до регіонів уже у вигляді цунамі.
У Харкові боротьба двох київських "регіональних" титанів може мати для Добкіна вкрай невтішні наслідки.
Дослідження КМІС демонструє, що поряд з високим відсотком тих, хто виступає за дострокові вибори у місті (43% – за, 39% – проти), харківський міський голова стрімко втрачає свої рейтингові позиції.
На питання, викликає мер Харкова повагу або неповагу, 39% сказали, що не поважають Добкіна, у той час як протилежної думки дотримуються 25%.
Другою проблемою міського голови є те, що його електорат є "рихлим". Тобто ядро виборців Михайла Добкіна є вкрай розмитим.
На питання про готовність електорату різних кандидатів прийти на вибори, серед виборців Добкіна цей показник склав 74%, для порівняння у Алли Александровської – 85%, Дмитра Святаша – 86%, Володимира Шумілкіна – 81%, Олександра Фельдмана – 84%.
Що стосується мерських рейтингів, тут теж все далеко не однозначно. Найбільші шанси має Михайло Добкін, за якого готові проголосувати 24% тих, хто готовий взяти участь у голосуванні, і 2% розглядають його в якості альтернативи.
На другому місці бютівець Олександр Фельдман з 16% (+9% за другим вибором), на третьому – єдиноцентрист Володимир Шумілкін (14%+11%).
Перевага Фельдмана і Шумілкіна у тому, що вони, окрім ядра виборців, мають чималу кількість потенційних прибічників. Враховуючи високу кореляцію між електоратом Фельдмана і Шумілкіна, неучасть одного з них дає другому високі шанси на перемогу за рахунок прихованого електорального резерву.
Наявність такого ж резерву у Добкіна соціологія КМІС не виявила. Кінцевий результат залежатиме від змобілізованості електорату усіх кандидатів, а найбільш лояльний електорат саме у представників Партії Регіонів та Блоку Юлії Тимошенко.
У позитив бютівця можна занести і більшу віру у свого кандидата, і незадовільне позиціонування "Єдиного Центру" і весь пов'язаний з президентом негатив (54% оцінили його діяльність як "дуже погано", 23% "незадовільно", 20% "задовільно" і близько 3% "добре" і "відмінно"), який опоненти Шумілкіна зможуть перекласти на нього.
Таким чином, за бурхливими подіями у Києві, розпадом коаліції та теоретичним призначенням виборів до Верховної Ради, може відбутися подальше загострення і у Харкові.
Тим більше, що спокуса помірятися силами між трьома основними опонентами на майбутніх президентських виборах перед вирішальною схваткою у січні 2010 року, кожен з яких має свого умовного кандидата у першій столиці, є доволі сильною.
 |
Тарас Березовець, політтехнолог, для УП
