Война на уничтожение или Универсал-2

Потоки інформаційного бруду та взаємних викидів компромату, гучні заяви про державну зраду, вкрай небезпечні новації з основним законом остаточно мають затвердити думку громадян, що зараз вони є свідками загального пробудження суспільства від ілюзорного відчуття "мессійності" головних фігурантів сучасної української політики.

І на превеликий жаль кожний з політичних гравців шукає найпростіший шлях виходу з цієї кризи і ефективного утримання влади, легковажно відкидаючи інші можливості розбудови дієвої політичної системи країни.

З однієї сторони, шалений потік інформаційних матеріалів свідчить, що можливі коаліційні переформатування БЮТ та ПР несуть ризики суттєвої втрати підтримки населення та бунту депутатів з радикальними національними поглядами, не говорячи вже про неприємне кліше "зрадники".

Ось чому президент так бажає швидких дострокових виборів у разі не створення парламентської коаліції і навпаки, парламентські політичні сили зроблять усе, щоб ці вибори, як мінімум, зараз не відбулися, а коаліція, бажано, не була створена.

Ніхто з великих парламентських партій не отримає абсолютної перемоги – доберуть невеликі парламентські партії, чи нові політичні сили очолювані іншими відомими політиками, що може принципово змінити майбутню конфігурацію парламенту.

У свою чергу, президент, який відбудовує стратегію свого позиціювання та лідерства на хвилі національного підйому центрально-західних областей, обумовленого грузино-російським конфліктом та загальносвітовим загостренням міжнародних відносин, теж вносить елемент можливого ризику.

Якщо політична конкуренція повністю зайде у поле з геополітичними чинниками, тобто партії будуть оцінюватися за ознаками проєвропейська – пророссійська, пронатівська – про кремлівська, нічого доброго українському виборцеві чекати не варто.

На жаль, останній самміт Україна - ЄС показав, що українці не найближчі родичі європейської щасливої сім’ї. Отже, зрозуміло, що геополітичні питання, з точки зору якості життя пересічних громадян України, не є вже і такими важливими, на відміну від смаку боротьби за владу заможних політичних гравців.

З точки зору отримання найбільшої ефективності від роботи українського політикуму та парламенту, необхідно запровадження політичної дискусії у більш практичній та зрозумілій для громадян України площині. Це питання судоустрою, оптимізації Конституції, виборчої системи, місцевого самоврядування тощо.

Боротьба за політичну владу у всіх її найжорсткіших проявах, які спостерігаємо в останній час, має вестися не у віртуальному вимірі, а у предметі реальних потреб громадян.

Така політична дискусія, зрозуміло, буде неможливою у разі вирішення політичної кризи шляхом дострокових виборів без удосконалення вищенаведених та багатьох інших приоритетних питань існування країни. Ті ж самі люди, ті ж самі правила гри – єдина відмінність, що у когось стане влади більше, а у когось менше.

Але ця дискусія також буде неможливою і у разі створення двопартійної системи, яка виключить з політичної сфери самі елементи політичної конкуренції в її європейському розумінні.

Система формування партійних списків, продаж місць та всі інші негаразди призвели до домінування у політичному середовищі виключно бізнес інтересів. Тобто чиста політика та талановиті політики бовтаються десь позаду, на ролях масовки. Двопартійна система остаточно законсервує усі недоліки сучасного українського політикуму.

Отже на порядку денному стоїть питання пошуку такого рішення виходу з кризи, яке б забезпечило запровадження формату політичної гри з виключенням з порядку денного питань геополітичного та морального вибору.

Виключення цих питань обов’язково призведе до міграції конкурентних відносин між політичними гравцями на предметний рівень потреб країни.

У свою чергу це надає нові шанси зростання як нових регіональних лідерів, які мають забезпечити утримання своїх прихильників, так і нових політичних проектів, які безперечно мають право на життя.

При цьому утримання своїх прихильників буде відбуватися не на основі фантомних розмов про зрадництво чи моральність, а на основі вирішення питань соціального, галузевого, регіонального та місцевого розвитку. Це, по-перше, буде корисно для людей, а по-друге, дозволить інакше подивитися виборцю як на політичні команди, так і на їхніх національних лідерів.

Запровадженню вищенаведеного сценарію розвитку ситуації, на жаль, перешкоджає найсильніша недовіра поміж всіх політичних гравців щодо всіх інших.

Зі свого боку, президент розуміє, що відмова від дострокових виборів зараз, у разі не створення коаліції, – це можливість посилення двопартійного альянсу, який з легкістю зможе вичавити не тільки президентські позиції але і позиції інших політичних гравців.

Партії розуміють, в які обставини та з якими можливими наслідками їх завела доля, яка надала президенту вищенаведений геополітичний чинник впливу на ситуацію.

Який же вихід з цієї тупикової ситуації є кращим для країни – накладання латки у вигляді Блоку Литвина на дірку, яка створена системним непорозумінням БЮТ та президентських сил, коаліція ПР та БЮТ, яку ніхто не вважає за позитивну, дострокові вибори без зміни правил гри, чи якийсь інший варіант?

З точки зору збереження зрозумілої політичної конкуренції, яка б стала мотивом для партійного пробудження та основою модернізації партійної діяльності – дійсно може бути нова коаліція НУНС, БЮТ та БЛ.

Можна тільки припустити як мають "озвіріти" регіонали, коли вони знов залишаться опозицією, яку використав БЮТ в ході голосування законів 2 вересня. Навряд чи НУНС та президент будуть згодні на таку коаліцію без скасування цих законів через вето президента. Така можливість представниками БЮТ вже презентована.

Але є і інший, менш драматичний сценарій розвитку подій. Він полягає у відході всіх політичних сил на нейтральні позиції, що збереже, по-перше, моральне обличчя великих партій, а, по-друге, виключить домінування у політичній боротьбі геополітичного та зрадницького фактору.

Можливим варіантом такого розвитку подій є: загальна відмова від необхідності створення коаліції, перенесення дострокових виборів на 2009 рік, публічна домовленість політичних гравців щодо структури політичної системи (Конституція, президент, ВРУ, судоустрій, місцеве самоврядування тощо), прийняття цих законодавчих актів та конституційних змін, перевибори до ВРУ, а можливо і у місцеві ради, в 2009 році.

А ось вже переможці цих дострокових виборів будуть мати повне моральне право заявити громадянам України, що їхній лідер є найкращим для обрання на посаду президента України.

У разі відходу політичних гравців від прописаних домовленостей, президент може скористатися правом на розпуск парламенту, який він отримає у разі не створення коаліції упродовж визначених 30 днів.

Проведення дострокових виборів у парламент у 2009 році до президентської кампанії необхідно для формування засад політичної конкуренції навколо питань якості життя українських громадян, а не у контексті президентської гонки.

У разі домінування політичного призу у вигляді президентської посади, конкуренція знову буде реалізовуватися поміж трьох-чотирьох особистостей. У цьому випадку політичними партіями не буде розроблено та впроваджено ні однієї програми регіонального розвитку, приміром.

Наявну політичну кризу та шляхи її вирішення політичними гравцями суспільство може вкрай ефективно використати для реальної оцінки політичного здоров’я партій та лідерів. Безперечно, найближчі тижні покажуть всій країні що домінує всередині політикуму та його спонсорів – бездумна жадоба до влади, чи дійсна повага до країни та її громадян.

Юрій Старчевський, Директор Південного центру політичного консультування, для УП