Совет Европы должен действовать

З багатьох прикладів винятковості Росії, її членство в головній правозахисній організації Європи – Раді Європи, є мабуть найбільш бентежним.

Країну зазвичай приймають до певного клуба лише після того, як вона виконає численні обіцянки, у тому числі зобов’язання мати відкриту демократію, захищати права людини та меншин, гарантувати свободу слова тощо. Саме з цих підстав Беларусь та Казахстан ще не прийняті в Раду Європу.

Проте Росія вступила на початку 1996 року попри слабку демократію та поширені порушення прав людини на Північному Кавказі.

В документі, який стосувався її вступу до організації, особливу увагу було приділено Чечні і Росія заохочувалася до пошуку мирного вирішення цієї проблеми.

На відміну від інших країн, членство в найстарішій європейській організації, що захищає демократію та права людини, Росії було надано до виконання головних критеріїв членства.

Росія так і не виконала свої зобов’язання стосовно Чечні. Натомість, вона вирішила розпочати другу вбивчу війну в 1999 році. Право голосу російської делегації в Парламентській Асамблеї РЄ було справедливо зупинено в 2000 році.

Але й ця м’яка санкція була знята за шість місяців, задовго до того, як завершилася війна, що в підсумку забрала життя близько 150 тисяч цивільного населення.

У будь-який час певна кількість країн знаходиться під щільним моніторингом виконання їхніх зобов’язань перед Радою Європи (список наразі включає, зокрема, Україну, Грузію, Албанію та Вірменію).

Проте, попри різке погіршення результатів, моніторинг Росії практично припинився в 2005 році, коли було оприлюднено останній звіт про виконання її обов’язків та зобов’язань.

Протягом 12 років членства Росія ставала предметом вивчення лише в трьох звітах. Тоді як стосовно Азербайджану та Вірменії, які є членами впродовж шести років, вже було підготовлено вісім звітів по кожній з країн.

Російські справи заполонили Європейський суд з прав людини, головний судовий орган Ради Європи. Але Росія робить все можливе, ігноруючи та руйнуючи суд. Перші рішення стосовно Чечні, винесені в 2006 році, були просто залишені нею поза увагою; а реформи, необхідні судові з тим, щоб впоратися з катастрафічно збільшеним навантаженням, блокуються.

Боязку реакцію РЄ на ситуацію в Чечні, яка переважно ігнорувалася на Заході, було належним чином помічено в Москві. Сигнал Москві, що така поведінка дозволяється, було посилено тим, як Рада Європи поставилася до все нових провокацій Росії проти Грузії.

З 2004 року російські паспорти незаконно роздавалися на територіях Абхазії та Південної Осетії, які ранше постраждали від етнічних чисток.

У 2006 році економічну блокаду було доповнено погромами проти грузин в Росії. У 2007 році російський літак випустив ракету в грузинську радіолакаційну станцію.

Провокації зростали: Росія втягувала сепаратистські регіони в свій правовий простір, регулярно порушувала повітряний простір Грузії, розмістила наступальні військові сили в Абхазії та збила принаймні один грузинський безпілотний літальний апарат. Весь цей час Рада Європи мовчала.

І тепер, уперше в історії Ради Європи, одна держава-член вторгнулася, розчленила та окупувала іншу державу - учасницю організації, під найслабшим з приводів.

Грузії теж є чим дорікнути. Її молодому керівництву бракувало досвіду, вони робили помилки, а рівень демократії очевидно не дотягує до стандартів Швеції. Але намагання покласти провину рівною мірою на агресора та жертву віддає глибоким лицемірством.

Гірше, це загрожує позбавленням самої ідеї Ради Європи будь-якого сенсу. Росія, сп’яніла від своєї "перемоги", погрожує Україні, Молдові, Азербайджану, Польщі та країнам Балтії.

Мовчання Ради Європи просто підтвердить думку Росії, що ця найстаріша європейська правозахисна організація є беззубою і Росія може робити, що забажає.

З різних причин багато західних країн обрали шлях ігнорування зловісного розвитку подій в Росії.

Енергетична залежність має свою роль у цьому, але за жодних обставин не є єдиним виправданням: багато наших колег щиро вірили, що нафтове багатство, потреба в західних знаннях тощо позитивно вплинуть на країну та її керівництво.

Ця надія, яка похитнулася після війн у Чечні, вбивства Анни Політковської та інших критиків, знищення опозиції, встановлення контролю за ЗМІ та прославлення сталінських "досягнень" в офіційних підручниках, була повністю зруйнована в грузинських горах.

Проте деякі провідні експерти відмовляються сприймати цю нову, і безперечно неприємну, реальність. Для них претензії Росії виправдовують все. Маленькі дратуючі країни вздовж її кордонів не повинні були шукати притулку в НАТО та ЄС.

Демократична воля їхніх народів не має особливого значення – вони повинні погодитися на співжиття з російським медведем. Більше того, оскільки їхні прагнення підтримувала Америка, вони заслуговують на засудження.

У будь-якому разі Захід потребує російської енергії, тому ми не маємо іншої можливості, аніж прийняти загарбання Росією територій на Кавказі.

Цьому холодному реалізму, який мало заспокоює країни навколо Росії, не має місця в Раді Європи. Це організація, яка віддана не нафтопроводам та бізнесу, але цінностям, які Європа сприймає серйозно: демократія, права людини, верховенство права та відмова від насилля як засобу вирішення суперечок.

Членство Росії в організації може й мало певний сенс на початку, коли все ще існував деякий політичний плюралізм. Кілька незалежних політиків, таких як Сєргєй Ковальов – видатний правозахисний діяч, тоді представляли країну в Парламентській Асамблеї Ради Європи.

Але цей час давно минув. Ситуація кардинально змінилася. Росія продемонструвала свою зневагу до Ради Європи та всього того, що ця організація захищає. Вона злорадіє у своїй перемозі та кидає нам виклик своїм відторгненням європейських цінностей, під якими вона колись підписалася.

Росія обрала свій шлях. Він небезпечний і відмінний від європейського. Прийшов час зупинити її членство в Раді Європи.

Автори

Андрес Херкель, голова делегації Естонії в Парламентській Асамблеї Ради Європи та Март Лаар, колишній прем’єр-міністр Естонії, для УП