Доктрина Путина

"Никто не вмешивается в конкретные меры по совершенствованию социалистического строя в разных странах социализма.
Но дело коренным образом меняется, когда  возникает опасность самому социализму в той или иной стране. Мировой социализм, как социальная система, является общим завоеванием трудящихся всех стран, он неделим и его защита – общее дело всех коммунистов"
Уривок з "доктрини Брежнєва"

26 вересня 1968 року у газеті із символічною назвою "Правда" з'явилася стаття "Суверенитет и интернациональные обязанности социалистических стран". Вона була підписана невідомим автором на прізвище "Ковальов" і мала пояснити світовій спільноті позицію Радянського уряду після окупації Чехословаччини.

У редакції "Правди" не було співробітника з таким прізвищем. Не було Ковальових і серед інших відомих радянських журналістів. Тож західні аналітики практично одразу зрозуміли, що ця майже анонімка фактично транслювала думки вищого радянського керівництва. Справа була в тому, що вторгнення до Чехословаччини засудили навіть комуністи на заході Європи, тож цю акцію треба було якось обґрунтувати.

На Заході концепцію, викладену у вищезгаданій статті, назвали "доктриною Брежнєва" чи "доктриною обмеженого суверенітету соціалістичних країн". Вона була визначальною у зовнішній політиці СРСР до 1981 року. Тоді слабкий СРСР не наважився на окупацію Польщі, що поступово переходила під владу опозиції. КДБ порадив польським товаришам самим якось це все вирішити.

Після цього були перебудова, Єльцин з Козирєвим, Примаков зі своїми арабами, незалежність Косово врешті-решт. Поміж цим всім з Кремля промайнуло "Мочить в сортире!", але це стосувалося переважно внутрішньої політики.

І от рівно через 40 років, у типологічно схожих умовах Кремль вирішив сформулювати нову зовнішньополітичну концепцію, що дуже схожа на "доктрину Брежнєва". Тільки замість "соціалізму" йдеться про "росіян". А це вже дуже цікаво, бо в такому контексті йдеться і про нас теж.

Виправдовуючи визнання незалежності Абхазії та Південної Осетії, Росія каже про новий вектор своєї політики. Пройшов час розгубленості та поступок. Відтепер Росія буде "рубати" всіх, кого бачить.

Тільки от з авторством нової доктрини не все зрозуміло. Озвучив її Медвєдєв, але є великі сумніви, що він є її автором. Інша річ – ВВП. Людина, яка фактично керувала діями російської армії під час війни з Грузією.

Просто Путіну у перші вісім років правління було якось не до цього. А коли відійшов у відносну тінь, то втратив всякий сором і почав уявляти себе ідейним епігоном американського президента Монро, що свого часу назвав усю Західну півкулю сферою американських інтересів.

Сьогодні на цю доктрину наплювали і Чавес, і Ортега, і брати Кастро, але до цього 150 років поспіль американці були у цій півкулі, як у себе вдома.

"Доктрина Брежнєва" на відміну від концепції Монро прожила всього лиш 13 років. Цікаво, скільки часу протримається "доктрина Путіна" (5 принципів  Медвєдєва)? Це залежить і від гнучкості самої доктрини.

Отже, як кажуть у Кремлі: "Россия признает первенство основополагающих принципов международного права, и будет развивать свои отношения с другими государствами в рамках этих принципов".

Це – перший принцип, яким відтепер керуватиметься Росія у свої стосунках з ворожим для неї світом. Хоча написали його так просто, для дотримання політкоректності. Найцікавіше починається далі.

Цитуємо за офіційними російськими ЗМІ: "Второй принцип Медведев сформулировал как недопустимость однополярности мира, при котором все решения принимаются одной страной, даже такой серьезной и авторитетной как США".  Ця теза трошки застаріла, бо стосується кінця минулого століття, коли американці дійсно псували всім настрій.

Однак, сьогодні у світі існує багато центрів впливу. ЄС давить усіх своїм євро, і навіть не звертає увагу на внутрішню роздробленість. Китай потроху збирається із силами і не тільки у спорті, Індія теж щось має крім ядерної зброї. Тож такая заява – це скоріше емоції, ніж реальна оцінка стану справ.

"Третья особенность российской внешней политики заключается в том, что Россия не хочет изоляции, и будет стремиться к развитию отношений с США, Европой и другими странами насколько это будет возможно".

Третій принцип знову тягне нас в бік політкоректності. Але не тільки. Москва прозоро натякає на наявність своїх економічних інтересів на Заході.Та й втрачати мільярди на банківських рахунках (головне завоювання пост-комуністичної Росії) теж не дуже хочеться.

І лише з четвертого принципу починається головне: "Защита жизни и достоинства граждан России, вне зависимости от их местонахождения, формирует четвертый внешнеполитический принцип России".

Таким чином можна буде втручатись у внутрішні справи кожної країни, де є російські громадяни. А якщо їх багато, то Грузія вже на власному прикладі показала, що може статися в такому випадку.

На сьогоднішній день силовий сценарій у стосунках Росії і України не дуже ймовірний. Але, наявність великої та непорахованої кількості російських громадян у тому ж Криму може стати чинником чергового загострення. Хай навіть і не військового.

Але, буквальне розуміння цієї доктрини може саму ж Росію загнати у глухий кут. От, наприклад, у Ізраїлі мешкає багато осіб з подвійним громадянством. Тож коли озброєні російськими танками сірійці почнуть наступати на Ізраїль, що робитиме Росія? За цією доктриною вона буде змушена захищати Ізраїль!

"Пятым пунктом обозначены привилегированные интересы России в некоторых - в первую очередь приграничных регионах, в которых предполагается очень внимательно работать", - каже президент Росії. Фактично п'ята теза повторює четверту, уточнюючи її зміст. Знову можна згадати про Крим, який межує з російським територіями.

Хоча… Якщо подивитися на українсько-російський кордон, то практично вся територія України (північ, південь та схід) потрапляють у те, що Мєдвєд назвав "приграничным регионом".

Тоді цей останній принцип зовнішньої політики виглядає надто грізно. Крим – це лише пів-біди порівняно із можливістю вважати загрозою національним інтересам Росії будь-який крок місцевої влади на Чернігівщині чи Сумщині, Харківщині чи Запоріжжі.

Так і перепрофілювання шкіл на українську мову можна витлумачити як наругу над громадянами Росії та загрозливі і недружні дії у прикордонних регіонах.

І що на це відповів Київ, як найтісніший географічний сусід Росії з її новою прикордонною доктриною? Хоча Києву зараз не до цього.

Юрій Корогодський