Кучма-70
9 серпня Леонід Данилович Кучма святкує 70 років. Цей непересічний ювілей несподівано вивів з коматозу змарнілу від спеки громадськість.
Екс-президент України напередодні ювілею може пишатися своїми здобутками. Як би там не було, але період з 1994 по 2005 роки історики згодом назвуть фундаторськими в житті сучасної України. Можливо, він і не хотів щоб так було, але так вже склалося.
Звичайний керівник стратегічного військового підприємства, що мало всесоюзне підпорядкування, очолював незалежну Україну більше 10 років. Якби таку історію розповіли справжнім бандерівцям десь так у роках 1960-70-х… Але, сталося саме так.
Леонід Данилович міг прийти до влади ще в 1990-91 роках. ЦК КПУ тоді розглядав різні кандидатури на посаду республіканського голови уряду, і серед них був і керівник "Південмашу". Але у тандемі з Кравчуком тоді працював "батько купонів" Вітольд Фокін, чиє прізвище сьогодні мало хто пам’ятає.
Восени 1992 року, коли Україна тікала з рубльової зони, Фокіна відправили на пенсію, а уряд очолив Кучма. Звісно, якщо бути справжнім конспірологом, можна сказати, що це був початок багатоходової операції КГБ та ГРУ проти незалежності.
Мовляв, людина, яка керувала "Південмашем", не могла бути поза контролем спецслужб. Кравчук тоді сприймався в Росії як … запеклий націоналіст і треба було підшукати йому заміну.
Урядування Кучми почалося з отримання його кабінетом надзвичайних повноважень. Фактично вже з того часу значна частка відповідальності за все, що коїлося в країні, лежить на Кучмі.
Додаймо до його майже одинадцяти років президентства, ще й рік керівництва урядом та пів-року опозиційної боротьби за Банкову, і отримаємо цікаву картину.
До спадщини Кучми можна зарахувати практично все. Уся політична культура, накопичена до цього часу – це кучмізм. Усі кадрові ресурси, якими спекулюють чи за допомогою яких функціонують партії – це теж кучмісти.
Політичні проекти, які обговорюються зараз, теж мають кучмістське коріння. Купони та гривні, гіперінфляція та "заробітчани", київське "Динамо" та Лілія Подкопаєва – це все узагальнений "Кучма".
А якщо згадати ким тільки не зображали Кучму у пресі та суспільній свідомості! Тут і образ російського патріота, захисника мешканців сходу і півдня від бандерівського терору.
І постать тирана, що відправляв війська на революційний Майдан. У різні роки Кучма був провідником політики українізації та надією російськомовного Криму, симпатиком співробітництва з НАТО та другом російського ВПК. Пізніше така політика отримала назву – "багатовекторність".
Тиран та диктатор, що спокійно дозволив розпочати революцію. Авторитарний лідер, що піклувався про демократію та проводив відносно чесні виборчі кампанії. Людина, яка на думку багатьох придушувала паростки свободи слова та в той же час створила умови для інформаційного опору режиму.
Коли Кучма в 1994 році заходив до Маріїнського палацу, у Росії напружено чекали, що вийшовши до людей, він скаже про відновлення СРСР. Не сказав. Через п’ять років його взагалі обирали зовсім інші виборці, і згодом це назвуть особливістю української політики.
З прізвищем Кучми пов’язані два діаметрально протилежних явища у розвитку нашого суспільства: суцільне зубожіння та відносне економічне зростання. Обвальна криза 1993 року сталася, коли він був головою уряду, але пропаганда звалила все на бандерівця "Кравчука".
У 2000 році рівень життя став поступово покращуватися. Це не стало одразу помітно, але президентом тоді був той самий Кучма. От і з'ясовуй тепер ким був Кучма: руйнівником економіки чи батьком українського "економічного дива"?
Зі святом Вас, Леонід Данилович!
Юрій Корогодський, для УП
