Слепые поводыри

Прем’єр-міністр Юлія Тимошенко вважає, що в Україні прийшов час зробити хліборобство національною ідеєю (з прес-релізу Кабінету Міністрів України, 5 серпня 2008 року).

Популізм є хворобою демократії. І Україна тут - не виняток.

Заява нашого прем’єра зроблена в класичному стилі гучних слів, котрі ні до чого не зобов’язують. Але підміна ключового поняття державобудування - національної ідеї - однією (хоч і важливою) галуззю економіки викликає багато запитань.

Спробуймо роздивитися цю фразу в ширшому контексті. За цією логікою національна ідея Ісландії - риболовство, Люксембургу - сталеваріння, Японії - машини... А латиноамериканських країн - банани, мабуть.

І живуть в цих країнах, за логікою ЮВТ, люди, які життя свого без бананів не мислять. Банани - їхнє минуле і майбутнє, сенс існування їхніх держав, основа їхньої культури і моралі...

Україна - далеко не тільки хліборобська держава - 2/3 населення проживає в містах і до хліборобства ніякого відношення не має. А що, українська космічна галузь чи авіабудування - гірші за хліборобство?

Чи, щоб нікого не образити, варто назвати націдеєю всі галузі економіки? Не забагато вийде? Краще все ж не плутати пріоритети економічного розвитку і зовнішньої торгівлі з речами зовсім іншого порядку - гуманітарного.

Два роки тому в ефірі популярного ток-шоу Григорій Суркіс сказав таку фразу: "футбол повинен бути національною ідеєю України". Заява прозвучала через кілька днів після того, як Україна з Польщею виграли право на проведення Євро-2012.

На хвилі тодішнього тріумфу таку позицію можна було б і "схавати" - але ж часи міняються. То що, кегельбан, синхронне плавання, шашки чи марафон - кандидати на наступну національну ідею України?

Чому у поляків ніхто не пропонує оголосити футбол національною ідеєю Польщі? Та тому, що вони знають, хто вони такі, звідки вони пішли і куди прямують. Вони знають, хто батьки їхньої нації, які цінності важливі для їхньої держави, яким було їхнє минуле і якого вони хочуть майбутнього для своєї держави.

Рінат Ахметов колись заявив, що національною ідеєю має стати економічне зростання. Більше заліза і вугілля - і все буде добре. Як на мене, це ідеологія шлунку в чистому вигляді: будемо заробляти більше грошей, відтак, будемо краще жити, а тоді і все складеться.

Тільки ми нація кого - виробників і грошезаробляльців? І якщо економічна криза - то що, скасовуємо Україну, бо вона "экономически нецелесообразна" і розходимося?

Такий підхід - ідеологія убогих, тих, кому справді не вистачало і все ще не вистачає щоденного хліба, незважаючи на мільярди на рахунку. Тих, для кого питання «що і скільки споживати» - найважливіше. Тих, кого об’єднує лише спільне заробляння і споживання - і перша ж кризова ситуація розкидає по світах, не залишивши й сліду.

Національна ідея - це те, ким ми хочемо бути в майбутньому, яким ми бачимо своє минуле, це - "хто ми?". І ні бадмінтон, ні закручування гайок, ні 12 гривень зростання зарплати ніколи не можуть бути національною ідеєю.

Українська еліта здебільшого гуманітарно некомпетентна. За своїм технократичним "як" вони цілковито гублять гуманітарне "що". Її просторікування на тему національної ідеї - страшна ганьба перед світом і розписування "еліти" у власній сліпоті, глибокій безпам’ятності і недонаціональності, відсутності стратегічного мислення.

Для національної ідеї повинна бути НАЦІЯ. А нація - це не професія і не вид спорту, і навіть не більше бабла на чєловєка. Адже що - якщо у нас заберуть Євро-2012, то ми вже не Україна? Якщо не вродить хліб? Якщо ВВП в перерахунку на особу впаде? Ці всі речі - ефемерні, сьогоденні, і прив’язувати до них націю - це будувати будинок з картону.

Нація - це політично організована спільнота, яка бачить своє спільне майбутнє в єдиній державі. Підставами для такої єдності є спільна історія, територія, культура, мова. Національна ідея - це карта і компас нації.

Це - стратегія для нації: куди іти, ким бути, яку державу будувати для того, щоб захистити і правильно організувати цю націю.

Це - не економічне питання, це питання гуманітарне. Нація існує, якщо бачить себе в часі, уявляє себе єдиною - і тільки тоді вона здатна переживати кризи.

Національна ідея - це не пусті слова. Спільноти, що не мають національної ідеї, або зникають з карти світу, або існують лише на етнографічному рівні, ризикуючи зникнути разом зі зміною зовнішньої кон’юнктури - наприклад, зміною кордонів чи політичного режиму держави, всередині якої вони проживають чи надмірного просування "мови міжнаціонального спілкування".

Україна стоїть на перехресті цивілізацій, і вона може бути або витоптаним перехрестям, сірою зоною, театром бойових дій, територією перетину і реалізації чужих інтересів, або магістральним вузлом на межі двох континентів, унікальним посередником, зоною консенсусу. Саме тому наша країна так довго не могла стати державою - і в цій загрозі заховані і ключі до нашого майбутнього успіху.

Україна містить в собі різні етнічні спільноти, але етнос українців - найбільший, і саме він повинен стати основою, на якій мирно інтегруються всі інші етнічні спільноти-національні меншини.

Минуле України - дуже тяжке, сповнене постійних втрат і національних принижень. І саме наш власний негативний досвід дає нам можливість проводити гармонійну і зручну для всіх культурну політику.

Україна - найбільша православна країна світу. Тимчасовий розкол її церков повинен закінчитися об’єднанням в єдину помісну церкву. Більше того, участь в цьому процесі греко-католицької церкви дає шанс подолати розкол світового християнства.

Україна є найбільшою країною Європи, і без неї Європа - неповноцінна. Європейська безпека є неповною без України, адже вона є основою "європейського хребта" разом з Францією, Німеччиною і Польщею.

Українська культура є частиною європейської культури. Україна є логічним продовженням європейського простору на Схід, лінком для розширення Європи на Кавказ, поширення її цінностей і далі, разом з зоною добробуту і миру, поваги до прав особи і збереження культурного спадку.

Існують ще не розроблені елементи національної ідеї, такі, як, наприклад, екологічні (питання Кіотського протоколу), експансіоністські (присутність на дні Світового океану, в Антарктиці, в відкритому космосі чи на інших планетах), інтегративні (адаптація чужоземців всередині держави).

Вони мали б ставити довгострокові цілі, відповідно до яких мали б розроблятися певні галузі знань, певні сектори економіки, напрацьовуватися відповідні зв’язки з нашими зовнішніми партнерами.

Без національної ідеї сліпою разом з нашими провідниками стає й наша держава. Відтак, куди її поведуть інші? Час прозріти!