Высокоточное оружие для будущих выборов

Патова ситуація в українській політиці затягнулася до неможливого і породжує більше проблем не лише для країни в цілому, але і для політичних груп, представлених у владі.

З одного боку – ніхто не готовий йти на нові дострокові вибори. Адже практично всі сторони політичного протистояння мають певну частинку влади, власні канали доступу до ресурсів і рухаються до негласного консенсусу – функціонування парламенту без більшості, коли в мутній воді кожен ловитиме власні ситуативні вигоди.

Саме розпад діючої коаліції без формування нової але і без розпуску парламенту – найбільш вірогідний сценарій розвитку подій восени.

З іншого боку, все більше принципових питань не вирішуються в ситуації, що склалася і їх вирішення не може чекати півтора роки до можливих президентських виборів.

Зупинилася велика приватизація і претенденти на "Укртелеком", "Турбоатом" чи Одеський припортовий потребують вирішення політичних питань для задоволення своїх економічних інтересів.

Остаточна приватизація землі потребує доступу до необмеженого адмінресурсу, щоб мінімізувати витрати на рейдерські схеми такої приватизації. В країні залишається певна кількість незадоволених персон і угрупувань, які і підштовхують ключових політиків до радикальних політичних дій.

Дострокові парламентські вибори можуть стати трампліном для виборів президентських.

Весняні та літні політичні протистояння ще раз показали, що зараз в Україні встановився баланс політичних потенціалів ворогуючих угрупувань. Всі основні штаби володіють достатніми фінансовими, політичними та інформаційними ресурсами, і тому жодна зі сторін не змогла добитися повної перемоги над суперником у традиційних і передбачуваних умовах.

Всі досягнення носили тактичний характер і врівноважувалися втратами на паралельних фронтах.

Радикальні політичні зрушення в сучасній Україні можна організувати лише методами кризового менеджменту. Лише штучно викликані серії кризових явищ можуть переважити шальку терезів на користь однієї з сторін політичного протистояння.

Саме тому восени слід очікувати не лише загострення політичної боротьби, але і низки супроводжуючих "надзвичайних станів" в різних сферах життя.

Наступні загальні вибори однозначно будуть кризовими. Радикальні політичні операції – переформатування широкої коаліції, подовження терміну президентства, конституційного референдуму, відставки уряду – не були вдалими до цього часу через намагання провести їх у "мирний час".

Кожна дія викликала симетричну відповідь підготовлених опонентів, і через рівність підготовки знову приводила до повернення системи противаг.

Прив’язати Велику Політичну Гру до київських виборів у травні 2008 року не вдалися через грубі прорахунки ініціаторів виборів. Повінь у західній Україні дозволила навіть зібрати парламент на дострокову сесію, проте ніхто із штабів не був готовий до роботи в кризових умовах і тому не використав цю подію для вирішення завдань великої політики.

Все закінчилося одномірним змаганням "хто краще допоможе постраждалим". Так само не спрацювала ідея використати грузино-осетинську війну для жорстких і рішучих дій в Україні.

Організатори війни не попередили українське керівництво про свої реальні плани, а прорахувати розвиток подій хоч на кілька кроків уперед вітчизняним аналітикам і спецслужбам виявилося не під силу. "Піар-кроки" українських політиків під час війни виглядали слабкими та несамостійними, і не змінили позицій основних гравців.

Криза "отруєння Ющенка – брехня" затягнулася в часі, проте вона зберігає шанс на те, щоб бути остаточно "підірваною" в момент Ч. Поява нових обставин, свідків чи документів може стати або початком нової атаки на Ющенка, або контратакою на його наступальні дії.

Штаби головних суперників на президентське крісло довели, що кризовий менеджмент вони зможуть застосувати тільки в тих кризах, які готують і реалізують власними силами. Перебудуватися під реальні форс-мажорні обставини ніхто не встигав, і літні відпустки не можуть бути достатніми виправданнями.

Це ще раз підтверджує, що швидкі і добре сплановані скандальні несподіванки розрушать всі штабні плани опонента і дадуть добру фору команді кризових менеджерів.

В разі одночасної гри на випередження найкращих кризових менеджерів України – Балоги та Медведчука – експерти отримають масу естетичного задоволення, проте країна може залишитися в руїнах.

Лишається лише сподіватися, що з невичерпного переліку варіантів дестабілізації ситуації штаби оберуть не найбільш деструктивні сценарії.

Як би це цинічно не звучало, але нехай краще побачимо чергову різку зміну курсу гривні до долара – до 6.50, банківську кризу із "замороженням" депозитів (як свого часу в Аргентині), позачергові вибори мера Харкова, нові касетні скандали – ніж реальний рімейк "Хвіст махає собакою-2" в черговій Південній Осетії або "гексогеновий піар" в житлових будинках.

Меркантильний інтерес переважної кількості виборців або ж зазіхання на їхню безпеку – найбільш резонансні точки прикладання кризового менеджменту.

Несподіваною кризою може стати радикальна реформа виборчої системи напередодні оголошення виборів. Лише ініціатор такої реформи буде мати готові плани для роботи в нових умовах, плани ж решти гравців будуть поламані.

Наступні вибори стануть кризовими в будь-якому випадку. Кампанії парламентських виборів 2007 року та вибори в Києві у 2008 сигналізують про настання нового етапу у використанні виборчих технологій.

Основні техніки, які давали перемогу в минулому, зараз не працюють. Після 2004 року відійшов у історію класичний адмінресурс (примус підлеглих), зараз доводять свою неефективність пресингові технології зовнішньої реклами чи розгалужені мережі агітаторів.

Різні штаби працюють по одних і тих же підручниках, кадри мігрують від кандидата до його опонента, і тому традиційні технології не дозволяють розраховувати на впевнену перемогу.

Виборець стає все більше досвідченим і розуміє, що реального вибору йому не запропонують, а "маленькому українцю" глибоко "по барабану", чи нова влада надаватиме преференції імпортерам, чи то експортерам.

Основною цінністю наступних виборів стануть бренди та мізки. "Тимошенко", "Литвин", "Партія регіонів та її лідер" (прізвище підставити), "Кличко", "комуністи" – політичні бренди першого порядку, і вони стануть локомотивами для багатьох кандидатів на будь-які посади.

Неполітичні бренди – співаки, олімпійські чемпіони, телеведучі, продукти споживання – будуть виступати як підтримуючі.

Для створення нових політичних брендів є ще час, є вільні ніші, але для цього потрібно хоч трохи інтелекту і тонкого політичного чуття. Якщо в штабі БЮТ вирішальну роль гратимуть ті самі бізнесмени, що і весною 2008, – результати цього блоку будуть близькими до результатів київських виборів.

Якщо до прийняття рішень повернуться Олег Медведєв чи Микола Томенко, а штаб знайде хоча б більш-менш адекватну заміну Дмитру Видріну – в кризових виборах шанси блоку виростуть.

Мізки потрібні в першу чергу для нестандартних рішень, для роботи постійних "тіньових штабів", але в той же час вони потрібні для прямого впливу на думаючого виборця, на елітні групи, на лідерів громадської думки.

Саме тому найбільш ефективними політичними інвестиціями 2008 року можна вважати не купівлю реєстраційних свідоцтв маргінальних політичних партій, але формування пулу провідних журналістів навколо газети "Лівий берег" або укладання угоди між ТРК "Україна" та продакшен-студією Шустера.

Подібні політичні проекти, так само як і найбільш рейтингові аналітичні онлайн-ресурси, не будуть займатися примітивною пропагандою "в лоб".

Навіть формування грамотного переліку тем у найбільш рейтинговому політичному ток-шоу приводить до закріплення у виборця правильного порядку денного цих виборів, визначення пріоритетних питань, вигідних для потрібної політичної сили.

Так само просунута аудиторія стане об’єктом агітації через блоги, форуми, коментарі до статей, соціальні мережі тощо. Зараз лише кілька штабів займаються формуванням інформаційного шуму через такі канали, проте ближче до виборів подібні проекти змушені запустити і інші гравці.

Київські вибори в травні 2008 року повинні остаточно підтвердити – величина бюджету виборчої кампанії не є вирішальним фактором у теперішній ситуації.

На наступних виборах гроші будуть у всіх, і грошей буде більш ніж достатньо. Змагання "завалимо грошима", пресингові рекламні кампанії – в кращому випадку давали нульовий результат.

Прикро, що деякі виборчі кампанії проводили фахівці з комерційного PR, що добилися "присутності" кандидата на кожній собачій будці, хоча більшість їх клієнтів ще до старту кампанії мали  достатньо високу впізнаваність.

Однак більшість зовнішньої реклами та телевізійних роликів досить примітивно рекламували прізвище кандидата ("Києву потрібен розумний/сильний/лисий мер"), замість того щоб доносити хоч якісь меседжі.

Ролики типу "Ми обіцяємо з Нового року відмінити призов" є максимально ефективними, але лише у випадку виконання обіцяного у минулих роликах.

В агітаційній кампанії вирішальну роль відіграватиме центральне телебачення. Якщо на місцевих чи парламентських виборах всі - або майже всі - кандидати могли потрапити до ефіру, маючи відповідні "джинсові" домовленості, то на президентських виборах своє вирішальне слово можуть сказати власники.

Розумні олігархи вже зараз закінчують війни за провідні телеканали, розуміючи, що краще вкласти півмільярда зараз у привабливий медіа-актив і висувати умови кандидату, аніж просто принести ці кошти перед виборами штабним казнокрадам.

Саме центральне ТБ стане головним ретранслятором компроматних скандалів. Із прихованих до певного часу валізок знову будуть з'являтись документи, які засвідчуватимуть чергові зловживання, на зразок оборудок по продажу чорноморського шельфу, газових посередників, комерційної діяльності родичів та соратників брендових політиків.

Наступні вибори стануть мабуть апогеєм "роздачі слонів": благодійної допомоги, бюджетних надбавок та підкупу виборців. Кандидати вже не знають чим переконати виборця, тому надають перевагу одному із способів купити його електоральну послугу.

В травні 2008 в Києві, за інформацією з виборчих штабів, багаторівневі мережі роздачі коштів купили не менше 100 тисяч голосів. В той же час, за інформацією МВС та прокуратури, справи порушені лише проти трьох затриманих виконавців.

Організаторів і замовників вирішили не шукати. Звичайно, це відкриває ворота до масового підкупу на будь-яки наступних виборах. Витрати в Києві складали 200-400 гривень за 1 голос в залежності від кількості посередників, і ця технологія показала чи не найбільшу ефективність використання коштів.

Підкуп поєднався із новою реінкарнацією адмінресурсу. Якщо раніше він використовувався для примусу до голосування, то зараз підтримка керівників бюджетних та муніципальних установ, власників та менеджерів приватних підприємств потрібна для іншого.

Саме вони можуть дозволити "покупцям душ" зайти в їхній трудовий колектив, і саме вони можуть порекомендувати співробітникам продавати голоси лише цій команді.

Відкрита скупка в студентських гуртожитках довела свою ризикованість та неефективність. Лише соціальні мережі, що складалися з пов’язаних "круговою порукою" довірених осіб, давали і конфіденційність, і високий результат.

Таких виборців не потрібно було контролювати жодним "світлофором" (до речі, де результат розслідування за зафіксованими фактами?). "Каруселі" біля дільниць будуть використовуватися або для провокацій проти конкурента, або для психологічного терору куплених вроздріб виборців.

Реально контролювати результат голосування після роздачі коштів неможливо.

На новий рівень виборчих технологій вийшла індивідуальна робота з виборцями. Кожен поважний штаб має в своєму розпорядженні всі можливі бази даних на жителів відповідної території, і дехто вже встигає складати повні електоральні картотеки виборців.

Та ж роздача благодійної допомоги стає в кілька разів ефективнішою, якщо її проводять на базі детального вивчення потреб жителів відповідних будинків чи вулиць.

Класичні мережі агітаторів перестали виконувати свою пряму функцію. Навіть агітатори в наметах вже не агітують, а лише стережуть сам намет, який став всього лише різновидом "нарубки".

Все більшу популярність набуває заміна агітаторів на псевдосоціологів, які проводять формуючі опитування. В Києві у 2008 це робилося переважно по телефону, в менших містах це можуть бути особисті інтерв’ю, саме там ця технологія діє більш ефективно.

Інша модифікація агітаторів – збір підписів за якийсь референдум. Технологія безвідмовна, і ніхто не запитує, чому зібрані на минулих виборах підписи викинули одразу на наступний день після голосування.

Публікація фальшивих соцопитувань існуватиме і надалі, бо має досить велику аудиторію наївних споживачів. Лише ЗМІ можуть зупинити цю профанацію, проте і в ЗМІ хочуть смачно їсти.

Тому варто знову очікувати появи в ніч виборів суперечливих даних кількох екзіт-полів і відповідних коментарів політиків, які перемогли в кожному з таких опитувань.

Залишається надійним методом тур лідера та мікротури груп підтримки. Особистий контакт із виборцем на його території завжди додає в рейтингу, і ці приїзди стають кульмінацією кампанії у відповідному регіоні.

В селах ці тури можуть бути замінені безкоштовним кінопрокатом – відповідно українських патріотичних фільмів у західній Україні та новинок російського кіно – у східній та південній.

На кожних нових виборах дедалі більше роздувається роль служб безпеки в штабах. Нічого секретного в штабах, як правило, не відбувається і не обговорюється, компромат на будь-кого можна знайти не відходячи від монітора, а кримінальні методи під час кампанії – скоріше виключення ніж правило.

Проте керівники відповідних відділів люблять самі створювати проблеми з якими ж борються, нещадно списуючи кошти з таємних фондів.

Останнім часом в українських виборах посилилося застосування правоохоронного ресурсу. Від використання правоохоронців для відвертого пресингу в 2004, або для збору і торгівлі компроматом, зараз перейшли до використання прокуратури, СБУ, МВС для піар-приводів.

Порушуються справи, політики запрошуються на допити, проводяться затримання та інші досудові заходи – це добре працює за підтримки медіа на присвоєння конкуренту іміджу "бандюга – тавро ставити ніде".

Оскільки зараз правоохоронний ресурс розподілений між різними політичними угрупуваннями, у виборця складається враження, що в країні всі політики – суцільна бандитська "малина".

На наступних виборах усі штаби матимуть необхідні атрибути кампанії – юрвідділ, мережа агітаторів, "джинса" – проте їхня якість буває різною.

Один із штабів на виборах мера Києва мало уваги приділив мережі представників на дільницях: люди отримали кошти, проте був брак реальних інструкцій.

Фальсифікацій та провокацій на дільницях, на їх щастя, не було, проте фактажу для оскарження теж зібрати не спромоглися, що завадило вкинути ложку дьогтю у перемогу опонента.

Переважна більшість виборчих технологій буде ефективною при застосуванні проектного підходу. Вже зараз сучасні штаби виконують функцію своєрідної "тендерної палати", яка вислуховує та приймає рішення по проектах субпідрядників.

Також штаб організує контроль і працює як кризовий-антикризовий центр. Автономність виконавців підвищує конфіденційність та знижує загальні витрати на кампанію.

Кумедно, але багато хто із політиків до цього часу ще вірить в "виборчу магію" і здатність ЦВК домалювати відсотки, тому восени можемо чекати переформатування ЦВК.

Насправді роль ЦВК важлива, але не вирішальна. Навряд чи хто ризикне створювати реальні проблеми фаворитам виборів, тим більше знімати їх з реєстрації.

Хотілося б мати ЦВК як професійний орган, що працює без помилок, проте скоріше за все знову отримаємо "парламент в мініатюрі" – з представниками від усіх основних партій. Зараз баланс інтересів в ЦВК порушений через політичну хворобу "перебіжчиків", але перед виборами його буде відновлено.

Наступні вибори будуть кризовими але цікавими, переможе на них той, хто збере кращу команду і робитиме менше помилок. Одна зі сторін разом зі своїми союзниками матиме більшість в парламенті (не у 2 голоси) та посаду президента. Проте все це не вирішить питання іншого порядку – "камо грядеши?" – але це вже зовсім інша історія...

 

Ігор Попов, голова Правління Комітету виборців України, для УП