Андрей Шевченко: Никто до конца не знает, что на самом деле у Тимошенко в голове

Коли у 2006 році Андрій Шевченко став народним депутатом, він отримав цікавий досвід. Це була можливість як журналіст подивитися зсередини на те, що досі описував у своїх матеріалах, перебуваючи ззовні.

На жаль для професії, експеримент завершився втратою бойової одиниці. Занурення в БЮТівське середовище змінило Андрія – він став політиком. Очевидно, інакше й бути не могло – неможливо зберігати нейтралітет, будучи одним з облич, п’ятим номером виборчого списку блоку Тимошенко.

Втім, протягом цього  інтерв’ю ми намагалися виокремити з побаченого Андрієм саме журналістські, а не ідеологічні спостереження. Чи вийшло – судити читачам.

Сам Шевченко отримав ще один подарунок долі. Він може поміняти атмосферу і залишити на час українську політику, яку дедалі сильніше інфікує вірус деградації. Андрій на чотири місяці від’їжджає до США – на навчання до Йєльського університету.

Однак ця подія має свої наслідки. Можна вважати, що фактична чисельність демократичної коаліції зменшиться до 224 депутатів. Шевченко обіцяє, що депутатська картка за його відсутності в Україні голосувати не буде. Але він не бачить в цьому і проблеми для Тимошенко. Чому – Шевченко пояснив в інтерв’ю "Українській правді".

- Тебе особисто не ображає, що Юлія Тимошенко не зробила жодної заяви в зв'язку з подіями в Грузії ?

- Є момент розчарування. Я справді хотів би, щоб Тимошенко сказала про Грузію вголос. Я відчуваю, що вона на боці грузинів, я знаю, що вона дорожить дружбою із Саакашвілі - вони одноï крові. І мені справді шкода, що вона як політик упустила цей шанс ще раз заявити про себе як реальний лідер націï. Але я би не радив ïï недругам маніпулювати цією ситуацією. Це все таки президентська робота - фіксувати позицію краïни. У мене немає жодних сумнівів, що Тимошенко стоятиме за Украïну не менш жорстко і мужньо, ніж Саакашвілі: вона не раз показувала себе найсильнішим бійцем у нашій кволій політиці

–    Ти як журналіст розгадав для себе загадку Тимошенко? Якби ти писав її портрет, з чого б ти почав?

–    З 2001 року. Я нещодавно знайшов у архівах свій сюжет з "Нового каналу" про те, як її посадили до Лук'янівського СІЗО. Там був стенд–ап, в якому я говорив, що вона або залишиться на роки в СІЗО, або матиме дивну політичну кар’єру – аж до президентства. Думаю, десь тоді народилася Тимошенко, яку ми знаємо.

Коли Юля воювала з Порошенком, я часто порівнював політику з комп‘ютерними іграми. Мені здавалося, що Порошенко грає в гру, яка називається "Цивілізація". Це коли ти завойовуєш різні країни, міста, розставляєш свої гарнізони, захоплюєш позиції... А Юля грає в іншу гру – це комп’ютерна версія "Гаррі Поттера", коли вона одним помахом чарівної палички робить дивовижні перетворення.

–    Скидається на те, що Тимошенко швидше грає в "Мортал Комбат".

–          У "Мортал Комбат", точніше, в "Counter Strike" грає Віктор Балога. Сенс гри – ти бігаєш по коридорах і збираєш зброю. Ти можеш пістолет поміняти на автомат, автомат на кулемет. А ще там є така хитрість, як паролі. Коли ти можеш одним паролем отримати зразу купу зброї і грошей.

Якщо граєш по–чесному, дуже важко змагатися з людьми, у яких завдяки таким "паролям" несподівано з'являються рішення Конституційних судів або Бут з Рибаковим. Але у Віктора Балоги поки немає головного хакерського паролю – паролю безсмертя. Тому поки що Балозі не вдається вибудувати політичне безсмертя – ні своє, ні Ющенка.

–          Ти як журналіст мав досвід співпраці з Балогою, добре його знаєш?

–          У нас був дуже хороший людський контакт. Я допомагав йому під час виборів у Мукачевому в квітні 2004 року. Більше того, про це мало хто пам’ятає, але свою першу офіційну публічну заяву про те, що він буде йти в президенти, Ющенко зробив в ефірі мукачівської компанії "М–студіо" за два дні до виборів Балоги. Я був ведучим того ефіру, який там, у Мукачево витягнув тоді цю відповідь.

А зараз, мені здається, у Балоги і в Ющенка абсолютно різна мотивація...

–          Балога будує своє майбутнє уже після закінчення повноважень Ющенка?

–          Не зовсім. Ющенко працює на свій другий президентський термін, принаймні гіпотетично. Балога реалістично відчуває, що шанси у Віктора Андрійовича мінімальні. Тому він зараз вирішує інші завдання. Балога думає, як найкраще скористатися часом, який залишається до виборів – як розставити людей, вибудовувати команду, зв’язки, подбати про своє особисте майбутнє...

І виходить так: те, що добре для Балоги може бути вбивчим для кандидата в президенти Ющенка. І навпаки. Цей конфлікт мотивації абсолютно очевидний.

Загалом Балога – це дуже азартний гравець, який отримує задоволення від того, що придумує різні комбінації. Коли він входить в азарт, розмахує руками і соковитим матюком красиво описує нову політичну схему, за ним цікаво спостерігати.

З іншого боку, у Віктора Івановича є специфічна селянська корислива кмітливість. Коли він в кожному конкретному кроці бачить швидку і прагматичну вигоду для себе. Це комбінація такого азартного креативу з одного боку і селянського прагматизму з іншого.

– Одні кажуть – він знищив Ющенка, інші – що він повернув йому втрачене...

–          Я думаю, що на людському рівні він зробив Ющенка щасливим. Мені здається, що такого людського комфорту, який створив президенту Балога, Ющенко не відчував ні з Рибачуком, ні з Зінченком, ні навіть з Вірою Іванівною.

Інша справа, що це абсолютно вбивчо для політичного майбутнього Ющенка. І мені здається, що це зараз очевидно для всіх, крім, мабуть, Віктора Андрійовича.

–          Але чим більше здійснюється тиск на Ющенка з вимогою звільнити Балогу, тим більше він цьому противиться, тому що не хоче виглядати жертвою цього тиску!

–          І по–людськи це абсолютно зрозуміло.

–          Існує думка, що Балога потрібен Ющенку тільки в умовах протистояння, і якби настало певне перемир'я, то і роль глави секретаріату почала б спадати.

– Той, хто намагається переконати Ющенка, що Балога для нього робить погано, не розуміє глибинної суті Ющенка. Для нього це не може бути аргументом.

Віктор Андрійович – це людина, яка в політиці виглядає барином. Він думає, що в нього є вічність, що йому нема куди спішити, він абсолютно не переймається, як виглядають його дії. І коли Ющенко на черговій прес–конференції дратується на запитання про наступний президентський термін, він в цьому щирий.

Знайомі американці розповідають, як кандидат у президенти Саакашвілі буквально з рук виривав у них соціологію: "Покажіть, чи підтримують мене люди?" У Ющенка все зовсім інакше. За два місяці до президентських виборів 2004 року в студії 5 каналу я питав Ющенка: "За рейтингами Янукович вас наздоганяє. Що ви будете робити?". Він дратувався і казав: "Та забудьте про ці цифри, це взагалі не настільки важливо"… Ющенко – з тих людей, які переконані, що роблять все правильно, а люди їх просто недооцінюють – тимчасово.

–          Тобто за два місяці до виборів-2010 Ющенко прозріє, що в нього рейтинг, виявляється, складає 5%.

–          Я цілком бачу Віктора Андрійовича, який аж до дня голосування буде свято переконаний, що він виграє вибори.

–          Сам ти думаєш, президентство Тимошенко вже неминуче?

–          Не факт. Я думаю, що неминучий другий тур, в якому буде Янукович і Тимошенко. А успіх або неуспіх Юлі прямо залежить від того, як вона найближчі півроку справить з прем’єрством.

– Тимошенко розгорнула штаби президентської виборчої кампанії?

– Фактично, так. БЮТ – це єдина сила, яка останні три роки тримає розгорнутою структуру по всій країні – фактично до села.

Зараз чи не вперше за багато років Тимошенко опинилася у безпрограшному становищі, коли у неї є свій план дій на будь-який розвиток подій – або відставка, або прем’єрство.

Це, до речі, для неї дуже незвична ситуація. Юля – це політик, яка завжди має тільки "план А". Коли вона ставить собі щось за ціль, для неї просто не існує плану "Б", запасних варіантів.

Якось у липні 2006-го мене запросили на нараду до Тимошенко щодо того, як знайти 101-ий спосіб переконати Ющенка не робити подання кандидатури Януковича на посаду прем‘єра.

Як людина нова, я беру слово: "Юліє Володимирівно, пропоную зробити нестандартну для нашої сили річ – розробити план "Б". Нам варто запрограмувати наші дії в разі, якщо Ющенко все-таки внесе Януковича".

Результату це не мало жодного. Тимошенко до останньої хвилини вірила, що зможе переконати Ющенка, а коли він зробив подання на Януковича, це для неї було справжнім шоком!

Щоб відійти від нього, команді тоді знадобилося кілька тижнів. Схожа ситуація, до речі, була і після київських виборів, і після зради Мороза.

– Це – наслідок завищеної самовпевненості Тимошенко...

– Така непохитна віра Тимошенко у те, що вона робить, має і плюси, і мінуси. З одного боку, це дуже мобілізує команду: "У нас є план, він апріорі переможний, всі – вперед!" Жодна інша сила не може похвалитися таким азартом, яким заражає свою команду Тимошенко.

З іншого боку, якщо трапляється "осєчка", це може серйозно вибити команду з колії.

Зараз Тимошенко стала гравцем, у якого пророблені всі варіанти. І саме це робить її впевненою, як ніколи.

– У тебе самого немає сумнівів, що Тимошенко буде балотуватися в президенти?

– Я впевнений, що Юля буде балотуватися. Але думаю, ми не почуємо від Тимошенко слів "президентські вибори" до початку кампанії. Вона знає, що їй нема потреби це анонсувати – і так усім все ясно.

У нас нещодавно був з‘їзд "Батьківщини молодої" і я трохи допомагав моєму другу Жені Суслову готувати сценарій та його виступ. За задумом, Євген мав похуліганити і у своєму виступі сказати так: "Сьогодні ми маємо проговорити вголос те, про що не наважуться говорити старші партійці – Юлія Тимошенко повинна іти у президенти, вона піде і переможе".

Про цю партизанську задумку не знала ні Тимошенко, ні будь-хто інший у Центральному штабі. Можеш уявити наше здивування, коли до Жені передзвонили перед з‘їздом і дуже наполегливо попросили цей експромт зняти – щоб не ставити Тимошенко у неприємну ситуацію.

Я не думаю, що Юля боїться президентських ревнощів. Просто вона до самих виборів буде грати роль союзника Ющенка. Це правильно – і політично, і по-людськи.

Але все це не повинно міняти очевидного враження: Тимошенко готова до президентства. Все – у її руках. Я впевнений, що ми не побачимо якихось драматичних розв'язок, що не буде відставки уряду.

–          Зрозуміло, адже Тимошенко домовилася з комуністами. Тебе такі союзники не лякають?

– Це не просто не союзники – це світоглядні опоненти. Про їхнє неголосування за відставку уряду мій неБЮТівський товариш пожартував рімейком рекламного ролика: "Комуністи – 5 мільйонів доларів, Литвин – 10 мільйонів доларів, майбутнє України безцінне, а для всього іншого є MasterCard..."

Це вже комуністам і Литвину треба думати, чому у них така репутація.

А якщо серйозніше, то справа не у тому, хто перекупив комуністів. Мені здається, що Балога разом з Колесніковим і Ахметовим недооцінили бажання комуністів і Литвина вести самостійну гру. Тимошенко цим скористалася. Надалі ні на комуністів, ні на Литвина розраховувати всерйоз, думаю, не випадає.

Найгірше, що у такому желеподібному і клінчовому стані Україна буде, на жаль, висіти щонайменше до президентських виборів.

У ТИМОШЕНКО НЕМАЄ МОЖЛИВОСТІ ПРОВОДИТИ РЕФОРМИ

–          Як людина демократичних поглядів, ти не остерігаєшся, що Тимошенко в разі обрання на посаду президент приведе з собою авторитаризм?

–          Ні. Юля – дуже публічний політик, і для неї в будь–якій ситуації важливо – як вона виглядає, що про неї будуть говорити, який слід вона залишить в історії. Для політика це сильна запорука від будь–яких авторитарних речей.

–          Може, вона й буде озиратися на людей, але світогляд її не зміниться.

–          Вона – сучасний політик і знає, що методами диктату і залізного кулака можна було діяти в середині 20 століття, але зараз це треба робити інакше.

А взагалі я не думаю, що в Україні є хоча б одна людина, яка знає до кінця, що насправді у Тимошенко в думках. Тому треба судити за результатами.

–          Тебе не обурює підхід Тимошенко "ми не будемо проводити реформи, поки не станемо президентом, бо зараз це не популярно"?

–          Це проблема того клінчу, в якому зараз опинилася вся українська політика.

У нас попереду ж не просто президентські вибори. В січні 2010 ми обираємо президента, в березні 2010 – мерів і сільських голів по всій Україні, у березні 2011 – місцеві вибори, у вересні 2012 – парламентські вибори, якщо не буде дострокових. Це означає, що за два роки ми побачимо чотири повномасштабні виборчі кампанії. І для країни це жахлива новина. Тому що ясно, що будь–яких серйозні зміни в цей час робити дуже складно.

Скажу чесно, у мене навіть визріла пропозиція, яку я вже озвучував на фракції і зараз ризикну зробити це публічно – вважаю, що всі чотири виборчі кампанії, про які я казав, мають пройти одночасно і якнайшвидше. Бажано – навесні наступного року. І щоб після цього країна хоча б п’ять років пожила не у виборчій гарячці, а в реформах.

–          Питання не в цьому, а в Тимошенко. Адже як сформована громадська думка? "Ющенко не впорався, Янукович апріорі поганий, а Юля – добра". Але вона теж діє антидержавно, коли відмовляється від справжніх реформ доти, поки не стане президентом. До речі, немає гарантій, що вона їх почне після того, як досягне президентства – адже потім треба буде думати про другий термін. Так і будемо ходити по колу.

–          Це неправда. Інша справа, що Тимошенко зараз прив’язана, як і будь–який прем’єр–міністр, до короткострокових задач і проблем. Логіка президентської кампанії, яка вже почалася, змушує її братися тільки за ті завдання, які принесуть швидкий результат.

–          Тобто за популізм, який принесе додаткові відсотки на виборах!

–          Якби ти був в позиції прем’єр–міністра і кандидата в президенти, ти б діяв так само. Якщо ти хочеш виграти вибори, звичайно.

–          Але навіщо їх вигравати, якщо в тебе вже зараз є реальна влада, але ти її не використовуєш на реформи для країни.

–          Я не бачу зараз для Тимошенко можливості проводити глибинні, серйозні реформи. Уяви, що таке зараз переходити на страхову медицину, робити пенсійну реформу, вводити торгівлю землею. Без президента і без парламенту зробити це неможливо! Плюс це непопулярні речі, на які при цих розкладах піти може лише політичний самогубець.

Який може бути вихід? Щоб по цих кількох системних змінах була спільна позиція у Тимошенко, Ющенка і Януковича. Ця спільна позиція має бути публічно зафіксована, і потрібна джентльменська домовленість не "мочити" один одного у цих питаннях. Для конкуренції і війни за рейтинги вистачає інших тем.

Можливо, ця картина ідеалістична, але це єдиний шанс для країни. Інакше про системні реформи доведеться забути до парламентських виборів–2012.

Фото Олександра Прокопенка

–          Кілька років тому ти займався запровадженням в Україні суспільного телебачення. Цей проект нічим не завершився, хоча Тимошенко брала зобов’язання його реалізувати. Що їй заважає зробити те, що вона публічно обіцяла?

– Публічно обіцяла не лише вона, а і Ющенко, Янукович, Литвин…

Насправді для запуску суспільного мовлення готове майже все. Загальне бачення, концепція були написані ще у 2005–му, коли ми з Тарасом Стецьківим працювали на НТКУ. Тоді, якщо пам‘ятаєш, президент навіть оголосив двох переможців конкурсу концепцій суспільного мовлення...

Юридична база пророблена в деталях. У парламенті є зареєстрований мною законопроект про НТКУ та НРКУ, який дозволяє почати перетворення двох найбільших державних мовників на суспільних негайно.

На низькому старті купа експертів – і в Україні, і в Європейській мовній спілці, – які уже потратили тонни паперу на проекти ефірної сітки, штатного розкладу, технічні рішення.

Тому коли навесні я прочитав президентський указ про те, що до осені потрібно розробити ще одну концепцію і створити ще одну робочу групу, то просто розсміявся. Восени 2005–го президент офіційно утворив робочу групу для суспільного мовлення – я до неї входжу і вона досі існує. Знаєш, скільки разів цю групу збирали за три роки? Жодного!

Для суспільного мовлення зоряний момент був у 2005–му – і глядач цього чекав, і за ринок можна було поборотися. Але тоді влада обрала іншу стратегію – зробити такий собі український канал "Россия".

Результат: УТ-1 посідає 10 місце в рейтингах, витрачаються сотні мільйонів бюджетних гривень, на які прозябають три десятки бюджетних телекомпаній і тотальне розчарування...

–          Заради суспільного телебачення Тимошенко ніколи не заблокує трибуну. Для неї такої проблеми не існує – є суспільне мовлення чи немає.

– Тимошенко, як і кожен політик у владі, не хоче втрачати контроль над державними мас–медіа. Але, на відміну від багатьох інших, Тимошенко знає цінність своїх публічних зобов’язань, до яких відноситься і суспільне телебачення.

Тому вона однозначно буде його підтримувати, а фракція БЮТ буде за це голосувати. На виборах–2006 ми були єдиною силою, яка включила це у свою виборчу програму. Далі суспільне мовлення перекочувало і в коаліційну угоду, і в програму уряду. Але однієї фракції для цього замало...

Проблема ще й у тому, що журналісти не змогли донести до політиків цінності професії, цінності свободи слова і незалежної преси. Коли я включаю ввечері телевізор і бачу замовлені сюжети в ефірі практично всіх центральних телеканалів, мені сумно і гидко.

Ми виграли війну проти темників, а зараз професія повністю лягла й розпласталася під джинсою, під матеріалами на замовлення.

...В країні, де секретарка бере хабар за пропуск до свого шефа, де за підпис чиновника беруться десятки тисяч, нема чого дивуватися, що журналіст починає брати гроші за свої сюжети. Наступний крок: будь–яка серйозна партія розуміє, що єдиний шанс для неї попасти в ефір – це заплатити гроші. Замкнуте коло…

Результат – професія лягла. А суспільне мовлення, як і роздержавлення преси – це лише маленькі шматочки цього загального кладовища затонулих кораблів, на яке перетворюється журналістика. Сподіваюся, не назавжди.

Я АЖ ПРИСІВ ВІД ПРОПОЗИЦІЇ ЯНУКОВИЧА

–  Пам’ятаєш, як ти розповідав, що тебе кілька разів на політраді "Нашої України" ще в 2001 році затверджували прес–секретарем Ющенка...

–          Дякую долі, що тоді цього не сталося, бо тоді у мене в житті не було б ні "5 каналу", ні багато чого іншого...

– На твою думку, коли в історії президентства Ющенка були найголовніші помилки, які повернули всю його кар’єру в неправильному руслі?

–          Було кілька таких поворотних моментів.

–          Відставка Тимошенко?

–          Це лежить на поверхні. Той крок відразу призвів до колосальних рейтингових втрат.

Ще одним ударом була історія з "Сином Бога" на "Українській правді". Я можу розказати, як Ющенко дізнався про неї. Я в якості представника НТКУ літав з президентом у Японію. І от перед прес–конференцією Ющенка бачу Ірину Геращенко і Євгена Червоненка і кажу: "У вас серйозні проблеми в Україні. Віктору Андрійовичу доведеться пояснювати, звідки машина і телефон Vertu у сина". Червоненко у властивій йому манері дуже емоційно пообіцяв виховати журналіста, а Іра твердо сказала: "Ця тема помре на наступний день і не варта того, щоб Віктор Андрійович її якось коментував".

Я намагався переконати в іншому: "У вас тут комфортна ситуація – є журналістський пул, підготуйте Віктора Андрійовича, він дасть нормальний коментар ". В мене був свій журналістський інтерес, бо я хотів бути першим, хто отримає президентський коментар...

Запитання поставити я так і не зміг, а ще через два дні Ющенко зірвався на прес–конференції вже в Києві і країна почула про "кілера найнятого", про "морду". Хоча, наскільки я знаю, його готували до зовсім іншої відповіді.

Це був дуже показовий момент. По–перше, це стало кінцем медового місяця української журналістики з новообраним президентом Ющенком. По–друге, це показало, що Ющенко і його команда перестали по–справжньому турбуватися про те, як вони виглядають в пресі, перед людьми.

Коли вони були в опозиції, у них не було телеканалів, але вони примудрялися прорватися крізь блокаду і говорити з людьми нормальною людською мовою. Коли ж прийшли до влади, вони не потрудилися продовжити це робити. Класична історія з Безсмертним – людині, яка щиро виношувала і продумувала адміністративну реформу, зробити обструкцію в його рідному районі.

Якщо ти питаєш, що поховало шанси Ющенка на вибори 2010 року, то це, звичайно, внесення Януковича на прем’єр–міністра. Тому що такої глибини розчарування і відчаю його виборці просто в житті не переживала – ні до цього, ні після цього.

... Я зараз я намагаюся розібратися з секретом успіху Барака Обами, який на повній швидкості йде до перемоги на виборах президента США. Мене вразило, як він на всіх ефірах пояснює, чому він буде сильним президентом. Він каже: "Бо я переконаний, що робота президента полягає в одному – він повинен надихати країну на великі зміни. І я до цього готовий".

Думаю, Ющенку треба було зрозуміти, що робота президента – це надихати країну на рух вперед, додавати людям віри, а не розчарування. Я маю колосальну людську симпатію до Ющенка, голосував за нього і вважаю, що все було правильно в 2004 році.

Але факт, що це людина, яка, на жаль, не справляється з тягарем історичної відповідальності, який на нього впав.

І велика проблема, що він так і не навчився говорити тою мовою, яку б розуміли люди і яка б їх надихала. До речі, цьому потихеньку вчиться Янукович. Він виріс з 2004 року – і як оратор, і як лідер команди.

Юля ж у цьому номер один: вона або інтуїтивно, або свідомо дійшла до того, що робота політика – це звертатися до людей і рухати їх вперед.

–          Навіть якщо для цього доведеться використовувати інструментарій брехні, перебільшення і популізму?

–          Ні, звичайно, методи грають роль. І помилки трапляються.

Я наприклад вважаю, що Тимошенко не змогла донести свою позицію щодо падіння долара, і це обернулося тактичною поразкою. Падіння долара уряд мав би оголошувати своєю  перемогою.

В багатьох країнах лідери держав мріють про те, щоб зміцнити свою валюту. А у нас уряд та Нацбанк сором‘язливо опускають очі і перекидають відповідальність один на одного. Уряд мав би зробити так, щоб українці пишалися зміцненням гривні на кожну копійку.

–          Питання в тому, що повинна бути стабільна та передбачувана курсова політика. А вони змінили курс долара за одну ніч. І так само, до речі, було й за попереднього прем’єрства Тимошенко.

– Якщо я отримую зарплату в гривнях і плачу кредит в доларах, то від падіння долара я у виграші. Це приклад моєї родини, і, думаю, таких, як я більшість.

–          Зараз багато хто, моделюючи ситуацію в 2010 році, не враховує варіант Янукович–президент. Ти для себе проробляв таку модель? Ти вже змирився з думкою, що це теж може статися?

–          Ні, навіть не пробував.

–          Але його шанси так само великі, як у Тимошенко!

–          Я не бачу в команді Януковича віри у його президентство. А це дуже серйозний фактор. Мені здається, що його люди швидше бачать себе сильною парламентською партією. Президент Янукович може статися тільки в одному випадку – у випадку війни на взаємне знищення Ющенка і Тимошенко.

–          Будучи в парламенті, ти спілкувався з Януковичем?

–          В мене був лише один і досить кумедний досвід спілкування. На початку 2007 року Мороз закривав зимову сесію, і мене як голову комітету запросили на підсумковий фуршет на другий поверх готелю "Київ".

Виявилося, що це насправді було не зібрання голів комітетів, а просто якийсь "тріумфальний шабаш" правлячої на той час Антикризової коаліції. З "чужих" людей я побачив тільки Давидовича, який виглядав настільки ж розгубленим, як і я.

Тамадував Мартинюк, він мене помітив і каже: "О, у нас тут з'явилася опозиція, ми з задоволенням надамо слово". Мертва тиша – відчуття приблизно, як у фільмі "Вій" перед світанком, народ у шоці, бо перед цим люди таке вголос говорили – і про Ющенка, і про Тимошенко, що вуха просто в'яли.

Я сказав тост, побажав усім здоров’я і не забувати про те, як швидко міняються переможці і аутсайдери. Після цього підходить Віктор Федорович, тисне руку і дуже серйозно так каже: "А мене давно питають, чому такі люди досі не з нами…"

Я від такої прямоти аж присів, відповів щось про те, що "у кожного своя дорога", ми покивали головою і розійшлися. Якось розмова не пішла… Це весь досвід нашого особистого спілкування.

Є річ, за яку я можу його похвалити – він добре освоїв українську. Ми ж пам‘ятаємо 2004, коли йому і російською було говорити важко, тому для мене це приємний сюрприз.

ДЕПУТАТСТВО – ЦЕ НЕ ВЕРШИНА МОЄЇ КАР’ЄРИ

–          Ти думав над ситуацію, як після твого від'їзду до Америки фактична чисельність  демократичної коаліції зменшиться до 224?

– Я і зараз вважаю, що коаліції немає. Чесно кажучи, я програв внутрішньопартійну дискусію, коли намагався переконати своїх колег по фракції, що ми не повинні захищати існування цієї коаліції.

Після виходу Рибакова і Бута був зоряний час для Юлі, яка мала сказати, що "коаліції немає, у нас є слабнучий президент, деградуючий парламент і уряд залишився один на один з усіма проблемами". Бо не можна людям пояснити, що 225 – це коаліція.

Абсолютно очевидно, що восени буде вже зовсім інший розклад у парламенті. Мій прогноз – ми більше не побачимо коаліційних голосувань, як, наприклад, у грудні минулого року за обрання уряду. Треба прийняти як даність – зараз це парламент, який деградує на повній швидкості і в якому неможливо зібрати більшість під серйозні зміни.

Якщо Рада і буде ухвалювати якісь рішення, то це буде робитися не двома фракціями коаліції, а значно більшою кількістю голосів. Тому мій голос не гратиме критичної ролі. Якщо ж мій голос буде потрібен, то, звичайно ж, прилечу: вважай, що я їду зі зворотнім квитком з відкритою датою.

–          Де зараз твоя картка для голосування?

– Зараз усі наші картки зібрані в секретаріаті фракції і чекають відкриття сесії.

–          Хіба це не є ознакою недемократичної поведінки!

–          Зовсім ні. Просто якщо твоя картка ночує в секретаріаті фракції, то виключається ситуація, коли ти приходиш в парламент, а картка зосталась в інших штанях. До голосування це немає жодного відношення. Мене ніколи не змушували голосувати всупереч моїй волі і не знаю нікого іншого у нашій фракції, за кого би силою голосували.

–          Ти узгоджував з Тимошенко свій від'їзд до США? Як у вас побудовані стосунки – вона могла накласти вето на твоє  рішення?

–          Вона мене "благословила" – без її згоди я би не поїхав.

Передісторія така: запрошення поїхати в Йельський університет я отримав минулого року. У нас була розмова з Тимошенко і з Турчиновим ще до початку парламентської кампанії. Вони мені сказали дуже просто: "Цей рік не для навчання або поїздок. Ти будеш 5 номером списку, будеш потрібен у виборчій кампанії, за тобою – виборчий тур. Наступного року поживемо – побачимо".

Коли ж цього літа дійшло до прийняття рішення про від'їзд, Тимошенко подзвонила мені і сказала слова, які я навіть не чекав почути: "Їдь, учися. Все, що привезеш, піде на користь". Моя поїздка буде оформлена як офіційне відрядження на запрошення уряду США.

Колегам я пообіцяв, що при першій потребі – я на відстані витягнутої руки і одного перельоту. Для мене це питання довіри і відповідальності.

Йель – найкращий, найіменитіший університет Америки, і я їду туди в рамках дуже престижної урядової програми. Вона називається Yale World Fellowship, а негласно її називають "Програмою для лідерів майбутнього".

Для цього щороку відбирають півтора десятки людей з усього світу, які мають можливість чотири місяці брати ті знання, які найпотрібніші вдома – управління проектами, публічна робота, економіка, соціологія. Я їду туди з дружиною, яка матиме статус вільного слухача університету, донька Марічка там ходитиме у садочок.

Депутатство – це не вершина моєї кар’єри, життєвої й політичної. Я хочу рости далі. Ця осінь в Америці буде дуже цікавою – у них нестандартні і знакові президентські вибори.

Зараз домовляюся з двома штабами – МакКейна і Обами, щоб була можливість подивитися за їхньою роботою зсередини. Багато з цього, я впевнений, ми побачимо і в Україні у 2010. Там є відповіді на багато запитань, які зараз мучать дуже деяких політиків.

Наприклад, я читаю на "Українській правді" інтерв’ю Гриценка, який каже: "Президентські вибори зараз неможливо вигравати без потужного фінансового і організаційного ресурсу". Каже правильно, але подивіться на досвід Обами. Всі ключові спонсори Демократичної партії підтримували Хілларі. І коли Обама починав свою кампанію з того, що через Інтернет збирав внески, більшість з яких не перевищувала 200 доларів, з нього сміялися. Зараз він фаворит.

Або взяти сайт Барака Обами, який зроблений зовсім за новою філософією. Якщо ви живете, наприклад, у селі Велика Снітинка Фастівського району, ви реєструєтесь на сайті і бачите всіх, хто, як і ви, готовий працювати на перемогу цього кандидата у вашому селі чи в районі. Через сайт ви плануєте зустрічі, ділите вулиці, на яких будете агітувати…Це одна з практичних речей, які я хочу привезти в грудні 2008 року в Україну.

–          Ти можеш внести ясність, як сталося, що твоє ім‘я з‘явилося серед тих, хто не підкорився партійній дисципліна та отримав квартиру від Верховної Ради, тоді як БЮТ офіційно оголосив, що всі їх депутати відмовляються від пільг?

–          Я ніколи не отримував від Верховної Ради ні квартири, ні грошової компенсації на покращення житлових умов. А неправда – на совісті наших з тобою колег.

В журналі "Профіль" пару місяців тому вийшла стаття про квартири депутатів, і мене назвали серед тих, хто взяв квартиру від Верховної Ради. Пів–фракції мене замучило підколками: "Давай виставляйся!", а я був просто в шоці. Добу вів телефонні переговори з автором цієї статті, моєю доброю знайомою, але навіщо вона все це нафантазувала, я так і не зрозумів. Довелося зв‘язатися з редактором Оленою Громницькою і – до честі журналу – вони надрукували спростування і публічно попросили вибачення у мене.

–          Однак, можливо, ти подавав заявку на отримання квартири, тому твоє прізвище опинилося в цьому списку?

–          Зразу після виборів 2006 року я заповнював стандартний бланк, який видають сотням новообраних депутатів, коли вони приходять до парламенту. Щоб отримати житло чи компенсацію, цього мало – там ціла процедура, якою я ніколи не займався і займатися не планую. Я живу в квартирі, яку ми купили з дружиною, взявши кредит.