Досрочные выборы в ВРУ, очередная игра с сознанием граждан

Коли вмикаєш новини ТВ-каналів, складається враження, що час застиг на місці і на дворі продовжується літо 2007 року.

Пригадуєте, тоді в повітрі політичного життя держави точилися розмови, суперечки лише на одну тему - дострокові вибори? Наприклад шпальта друкованих та Інтернет газет просто червоніли від "сенсаційних заяв" тодішніх і нинішніх народних депутатів.

Відкриваю архів "Української правди" за 1 червня 2007 року й одразу в очі впадають повідомлення, що "Блок Тимошенко вирішив продемонструвати, що вони справді мають усі необхідні підписи для складання депутатських повноважень", або за 20 червня 2007 року - "Партія регіонів вирішила йти на вибори".

Тоді, влітку 2007 мене запросили як експерта на передачу "5 копійок" на "5 каналі". Моїм опонентом не очікувано був депутат Яворівський, який зі щирою усмішкою на всю країну офіційно заявляв, що він і його колеги по БЮТ склали з себе повноваження народних обранців.

В його очах сяяла шалена радість, що настала, та мить дострокових виборів, яких очікував політичний бомонд БЮТу і окрема частина "Нашої України".

Опонуючи заявам Яворівського, я застерігав, що дострокові вибори, в умовах сучасної виборчої системи, подібні намаганням набрати воду в сито.

Діюча виборча система, дозволяє проводити дострокові вибори хоч кожен рік, а результат залишатиметься той самий.

Та мій візаві перебував у якомусь малозрозумілому, як на мене, збудженні. Напевно, усвідомлюючи, що відсутність мандату народного депутата – явище тимчасове.

Заявляючи про складання повноважень, він і його соратники знали про гарантію Тимошенко щодо  прохідних місць у виборчому списку БЮТ.

Політичні лідери мають усвідомлювати, що окрім їх особистих вузьких інтересів, а саме збереження влади та розподілу економічного потенціалу України, є інтереси українського народу, якому на підставі конституційної норми прямої дії дано право брати участь в управлінні державними справами, бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Прикро констатувати, але мільйонний народ залишається лише статистом в іграх під назвою "Вибори".

Правила самої гри прописуються горсткою людей, партійна належність яких є лише ширмою та схемою відсторонення громадян бути обраними до законодавчих органів влади.

Громадськість має усвідомити наслідки від їхньої участь у грі за чужими правилами. Громадяни мають вимагати від Верховної Ради, президента законодавчої ініціативи стосовно прийняття нового закону про вибори народних депутатів.

Процедура висунення у кандидати у депутати має бути доступною кожному громадянину шляхом самовисування, висування трудовим колективом, громадськими організаціями, політичними партіями, а не бути залежною від примх партійних босів для яких виборчий список кандидатів став золотою жилою.

Громадянам потрібно не допустити вже успішно випробуваного прецеденту внесення однією зі сторін законодавчої ініціативи, під виглядом нового закону, норм, які можуть ще більше погіршити становище.

Прикладом громадського контролю влади є країни Європи, де громадяни, незадоволені діями влади, об’єднуються, виходять на мітинги, оголошують страйки, таким чином висловлюючи свою позицію, вимоги.

Внесені суб’єктами законодавчої ініціативи законопроекти мають обговорюватися широкою громадськістю.

Запропоновані громадянами та громадськими організаціями пропозиції повинні бути розглянуті у створеній з представників наукових кіл, громадських організацій та політичних партій спеціальної комісії ВРУ, яка винесе на голосування до залу Верховної Ради проект або декілька проектів закону

Робота комісії має висвітлюватися публічно та функціонувати на громадських засадах.

Лише за умови прийняття нового закону про вибори можна призначати дострокові вибори, необхідні, як кисень живому організму.

У разі проведення дострокових виборів восени 2008 року за чинною, антинародною виборчою системою, українці отримають стовідсотковий шанс наступити на ті самі граблі і обрати нинішню номенклатуру.

Тому краще витратити кошти один раз на інформаційно-роз’яснювальну роботу серед населення, аніж кожен рік на вибори, які можна швидше назвати фікцією.

Прийняття нового, справедливого закону вирішить проблему, коли біля керма країни перестануть бути представники кримінально-олігархічного світу. Світова історія свідчить, що державного політика швидше виростити з кухарки, ніж із злочинця…

Недопустимим є те, що питання прийняття нового виборчого закону експлуатується окремими політичними лідерами та депутатами як предмет особистого піару. Достатньо того, що зазначена піар-схема успішно була випробувана на святині української державності - Конституції.

Руслан Радецький, адвокат, для УП