Олігархічні війни. Хорошковський як маска Фірташа?

Дванадцять років тому найбільший український телеканал "Інтер" було створено за участі російського ОРТ, який зрештою став розмінною монетою між олігархами в період зміни влади у Росії. За іронією долі, канал "Інтер" спіткала та ж доля – він був трофеєм у великій олігархічній війні, яка почалася через півроку після помаранчевої революції в Україні.

Вздовж однієї лінії фронту вишукувалися Петро Порошенко та російські бізнесмени Костянтин Григоришин і Олександр Абрамов, на вздовж іншої – Ігор Коломойський і Юлія Тимошенко.

У ті часи Віктор Пінчук зазнавав втрат на усіх майданчиках. І якщо Ющенко був налаштований більш-менш конструктивно, то Тимошенко прагнула знищити президентського зятя.

Ненависть Тимошенко до Пінчука тоді носила глибинний характер, хоча в середині 1990-х вони були бізнес-партнерами. Більше того, Пінчук навіть рятував Тимошенко з ізолятора після того, як її затримали за контрабанду валюти.

– Коли Тимошенко перший раз була прем’єром, якось я привів Пінчука до неї на переговори. Намагався їх помирити. Але це завершилося ледь не бійкою, мені довелося їх рознімати, - пригадує депутат Ігор Шаров.

"Криворіжсталь" була приречена до повторного продажу. Корупційна модель приватизації та сплачена за комбінат ганебна сума викликали нерозуміння навіть у партнерів Пінчука.

Зокрема, розповідають, Рінат Ахметов у приватних бесідах висловлював припущення – якби "Криворіжсталь" вони купили хай навіть на закритому конкурсі, але не за 800 мільйонів доларів, а хоча би за 2 мільярди, то після Майдану до реприватизації не дійшли би руки. Однак у 2004 році передчуття близької перемоги засліплювало очі оточенню Кучми.

Власне, за версією Костянтина Григоришина, повторна приватизація "Криворіжсталі" й була умовою, за якої він мав отримати від власника "Євраз Груп" Олександра Абрамова 25% каналу "Інтер".

Григоришин претендував на цей пакет, оскільки був головним переговірником з попереднім власником телеактиву Ігорем Плужніковим і навіть встиг укласти з ним угоду про купівлю-продаж. За домовленістю Абрамова і Григоришина, канал оформили на Валерія Хорошковського, який на початку був лише агентом Абрамова.

Неприємності Пінчука не обмежувалися "Криворіжсталлю" – він готувався до реприватизації Нікопольського заводу феросплавів.

Порошенко з Григоришиним запропонували зятю екс-президента вихід з ситуації – той терміново перепродасть НЗФ росіянам Абрамову та Вексельбергу і отримає за це більш-менш ринкову ціну.

За сценарієм же реприватизації Пінчуку повернули б лише декілька десятків мільйонів доларів, які він заплатив за НЗФ у 2003 році.

Рішучість Тимошенко "порвати" Пінчука підігрівало її партнерство з Коломойським. Співвласник "Привату" як раз був у процесі укладання іншої угоди – про придбання долі в каналі 1+1. Відтак Тимошенко сподівалася отримати не лише задоволення від реприватизації Пінчука та гроші від повторного продажу НЗФ, але і лояльність 1+1.

Тут варто згадати про конфлікти між Григоришиним, Коломойський і Суркісом навколо обленерго та про спроби реприватизації "Укррудпрому", щоб остаточно дійти висновку, що в державі назрівав великий перерозподіл власності.

Однак скандал навколо Нікополя завершився відставкою Тимошенко.

Оскільки Абрамов так і не зміг отримати контроль над НЗФ, він відмовився передавати "Інтер" помаранчевим – як 25%, що мав отримати Григоришин, так 75%, які мали відійти Порошенку за те, що Абрамов купив би в Пінчука Нікопольський завод феросплавів.

МАТРЬОШКИ ХОРОШКОВСЬКОГО

Як відомо, права власності на "Інтер" на той момент оформив на себе Валерій Хорошковський, який працював у Абрамова віце-президентом "Євраз Груп". Водночас у всіх публічних заявах наголошувалося, що телебізнес – це особиста справа Хорошковського, яка не має жодного стосунку до Абрамова.

Хорошковський повністю замінив керівництво "Інтера", розставивши на ключових позиціях своїх людей. Але згодом головою правління телеканалу був призначений адвокат Сергій Созановський, який раніше представляв інтереси Ігоря Плужнікова.

Якщо до продажу Созановський був міноритарним співвласником каналу, то залишається незрозумілим його призначення на досить високу посаду після купівлі "Інтеру" Хорошковським. Опоненти натякають, що Созановський був носієм важливої інформації, бо взяв на себе "делікатну роботу" у критичний момент, коли здійснювався продаж "Інтеру", а власник каналу Ігор Плужніков чи то перебував у комі, чи то вже помер.

За результатами всіх майнових оборудок на "Інтері", 29% телеканалу продовжували належати російському ОРТ і ще 10% – дружині Ігоря Плужнікова Світлані.

А ось структура решти 61%, зазнала значних змін. Джерела в оточенні Валерія Хорошковського описують її наступним чином.

Замість Асоціації "Діловий світ" власником контрольного пакету "Інтеру" стало товариства з обмеженою відповідальністю "Український Медіа-Проект".

За словами осіб, наближених до Хорошковського, єдиним засновником ТОВ "Український Медіа-Проект" є компанія KH Media Group.

В свою чергу стовідсотковим засновником KH Media Group є кіпрська офшорна компанія KH Steel Industry Ltd, єдиним засновником якої є інша офшорна компанія KH Management Ltd, що зареєстрована на Белізі.

KH Management Ltd випустила лише дві акції, обидві з яких – на ім'я особисто Валерія Хорошковського. Літери "KH" в назвах усіх цих компаній розшифровуються як початок прізвища Khoroshkovskiy в англійській транслітерації.

Так ситуація виглядала на початок 2008 року, можливо, такою вона є і зараз. Однак слід враховувати офшорний статус материнських для фірми "Український Медіа-Проект" структур.

Тобто для зміни власника "Інтеру" зовсім необов’язково треба змінювати акціонерів телекомпанії. Достатньо було поміняти склад засновників офшорок, що дуже зручно, якщо хочеться тримати всі метаморфози у секреті.

ТОРГИ ГРИГОРИШИНА-АБРАМОВА

У свою чергу Григоришин продовжував наполягати, що свої зобов’язання перед Абрамовим виконав, тому він має право на 25% каналу "Інтер".

Зустріч двох російських бізнесменів для урегулювання суперечки відбулася у 2006 році. Григоришин запропонував оформити його 25% власності телекомпанії опціоном або виплатити за них справедливу суму. Абрамов сказав, що не може переуступити ці акції через можливий тиск Кремля і запропонував розрахуватися грошима.

Однак бізнесмени не змогли дійти згоди щодо суми. Абрамов наполягав, що "Інтер" є джерелом головного болю, оскільки актив економічно неефективний і постійно створює йому проблеми.

У свою чергу Григоришин чесною ціною 61% каналу "Інтер" назвав 500 мільйонів доларів, хоча рік тому він був придбаний у Плужнікова за 273 мільйони.

За вирахуванням цих грошей, які Плужінкову заплатили Абрамов чи Хорошковський, Григоришин претендував на 25% від 230 мільйонів.

Григоришин погодився на 50 мільйонів, щоб раз і назавжди зняти питання своїх претензій на "Інтер".

Абрамов наполягав, що канал не коштує таких грошей, в які оцінив його Григоришин – 500 мільйонів – і як розплату за 25% запропонував Григоришину 23 мільйона доларів, включивши сюди плату за всі його послуги навколо "Інтеру".

Зрештою, Григоришин погодився, але за однієї умови – що Абрамов не перепродасть канал до кінця дії опціону Григоришина, який мав сплисти влітку 2007 року.

За логікою Григоришина, якщо б Абрамов дійсно не продав "Інтер" до літа 2007 року, то це було би доказом, що канал справді не вартий 500 мільйонів.

Чи була ця умова прийнята Абрамовим, може сказати тільки він. За даними джерел в оточенні Григоришина, той погодився. У підсумку, одна з фірм Григоришина отримала 23 мільйона доларів.

Але якщо заборона на перепродаж акцій справді існувала, то ця умова не сприймалася новими власниками телеканалу серйозно.

В 2006 році око на "Інтер" поклав Рінат Ахметов. За інформацією "Української правди", представники донецького олігарха проводили попередні розмови з Хорошковським. Однак названа ціна – 1 мільярд доларів – здалася Ахметову завищеною.

Пізніше він навіть шкодував, що не пішов на купівлю "Інтеру". У одній з розмов Ахметов зізнався, що і гроші у нього вільні були, і актив привабливий, і розвиток медіа входив до стратегічних планів СКМ по зменшенню питомої ваги металургії в структурі бізнесу, але... Але навіть мільярдери помиляються.

У ГРУ ВСТУПАЄ ДМИТРО ФІРТАШ

17 жовтня 2005 року в Лондоні проходив урочистий прийом на честь вручення премії Британського інституту міжнародних відносин Chatham House Prize.

У перший рік після помаранчевої революції лауреатом став Віктор Ющенко. Поки президент отримував нагороду особисто з рук королеви Єлизавети ІІ, серед гостей опинились поруч батько RosUkrEnergo Дмитро Фірташ та Валерій Хорошковський, який був формальним чи реальним власником каналу "Інтер".

Зустріч під проводом британського монарха, яка згодом переросла в багатомільйонну угоду, коштувала майбутнім партнерам 10-15 тисяч євро, які треба було заплатити для участі в прийнятті.

А майже через півтора роки в січні 2007 керівництво "Інтеру" офіційно оголосило отримання в управління телеканалів Фірташа – К1, К2 та "Мегаспорт". На той момент про можливість подальшого поглинання мова не йшло.

Однак за три місяці в керівництві "Інтеру" відбулись досить показові зміни. Генпродюсером, тобто фактично головним керуючим виробництва каналу стала Ганна Безлюдна, яка в часи Олександра Зінченка очолювала новини "Інтеру".

Дивина для ринку була в тому, що досі Безлюдна управляла теле-активами Фірташа – К1, К2 та "Мегаспорт", які порівняно з "Інтером" виглядали медійними пігмеями. Тим не менш, через деякий час до групи Хорошковського перейшов майже весь менеджмент каналів Фірташа.

Свято каналу "Інтер": Хорошковський (по центру), Созановський (ліворуч) і Безлюдна (праворуч). Фото Дмитра Амідова

Втім, кадрові зміни мали досить прагматичне пояснення. За словами джерел "Української правди", на той момент Хорошковський та Фірташ активно вивчали можливість злиття своїх активів.

Оточення Хорошковського стверджує, що Фірташ пропонував на переговорах виступити інвестором спільної групи. Але проблемою нібито стало те, що бізнесмени не змогли вирахувати взаємовигідну ціну своїм активам.

У результаті, за словами людей Хорошковського, після тривалих переговорів Фірташ погодився просто продати свої канали. І дійсно, наприкінці червня 2007 року "Інтер" оголосив про купівлю К1, К2 та "Мегаспорт". Орієнтовна ціна склала більше 200 мільйонів доларів.

Залишається відкритим банальне питання – чи мав Хорошковський гроші на таку бурхливу бізнес-діяльність. Спочатку 273 мільйони доларів за "Інтер", а потім щонайменше 200 мільйонів за К1, К2 і "Мегаспорт" та ще раз не менше 200 мільйонів за контроль над каналом НТН.

Хорошковський стверджує, що всі оборудки він проводив власним коштом. Так, гроші для "Інтеру" він залучив під заставу цінних паперів, які мав на той момент, а канали Фірташа придбав, продавши об’єкти нерухомості.

Водночас джерела, знайомі з бізнесом Хорошковського, висловлювали сумнів у його здатності самостійно і швидко, без Абрамова чи Фірташа, знаходити суми в кілька сотень мільйонів доларів.

Зрештою, за офіційною версією, переговори між Хорошковським та Фірташем закінчились виходом газового діяча з медіа-бізнесу.

ДМИТРО ФІРТАШ. СПРАВИ МЕДІЙНІ

Втім, схоже, що насправді не Фірташ, а саме Хорошковський в кінцевому підсумку позбувся впливу на медіа-групу.

Це сталося навесні 2007 року, хоча усі обставини тих подій нам невідомі. Співрозмовники "Української правди" стверджують, що Фірташ став власником "більшої половини" від пакету розміром 61% акцій каналу "Інтер", яким володів чи то Абрамов, чи то Хорошковський.

При чому Фірташ зайшов на "Інтер" ще до того, як збіг термін дії опціону Григоришина. За словами джерел, умовою угоди стало те, що Хорошковський ще протягом трьох років буде публічно презентований як власник телеканалу.

Сума, яку сплатив Фірташ за вхід на "Інтер", джерела оцінюють в 500 мільйонів доларів.

"Українській правді" вдалося віднайти декілька свідчень того, що саме Фірташ став старшим партнером на "Інтері".

Так, з метою врегулювання фінансовий претензій Григоришина у серпні 2007 року відбулася його зустріч з Фірташем у французькому місті Ніцца.

На переговорах також був присутній Іван Фурсін, який одночасно є партнером Фірташа в RosUkrEnergo та Григоришина в "УкрРічФлоті".

Фірташ виступав на переговорах як реальний власник "Інтеру", однак бізнесмени не дійшли згоди щодо суми компенсацій Григоришину.

Натомість Фірташ міг переконатися у тому, що Григоришин мав укладену угоду з Плужніковим. Пізніше саме люди Фірташа здійснили виток цього документу в пресу.

Справжній власник "Інтеру" Дмитро Фірташ? Фото Д.Амідова

Додатковим майданчиком для зближення Хорошковського і Фірташа став канал НТН, який було придбано акціонерами "Інтеру" у структур Едуарда Прутніка. Не останню роль в проведенні угоди зіграв Сергій Льовочкін, тісно пов’язаний з українськими акціонерами RosUkrEnergo та самим Прутніком.

Найбільш переконливим доказом того, що саме Фірташ з весни 2007 контролює "Інтер", є свідчення джерел про його зустрічі ще з однією впливовою людиною – Рональдом Лаудером.

Лаудер є президентом і акціонером компанії "Central Media Enterprises" (CME), якій належить контрольний пакет акцій телеканалу 1+1 та низка східно-європейських каналів.

За інформацією "Української правди", минулого року Фірташ почав самостійні переговори про злиття групи "Інтер" з… "Central Media Enterprises".

Таким чином, поруч з газовою монополією, Дмитро Фірташ почав вибудовувати схему повного контролю над левовою часткою медіапростору України. За словами джерел, Хорошковський не брав визначальної участі у переговорах.

Фірташ у статусі власника "Інтеру" зустрічався з Лаудером за кордоном, переважно у Лондоні та Каннах.

Співвласник RosUkrEnergo запропонував повне злиття групи "Інтер" та CME. Враховуючи ринкову вартість обох холдингів, у результаті під контролем Фірташа опинився би майже 40-відсотковий пакет акцій спільної компанії.

Але вже назабаром переговори зайшли в глухий кут і Лаудер відмовився продовжувати діалог.

Оборудка виявилась невигідною особисто Лаудеру. Справа в тому, що його частка у СМЕ складається з акцій класу "А" та класу "В", які надають право відповідно одного та десяти голосів під час зібрань.

Але акціонерна угода в рамках компанії складена таким чином, що після приєднання до цієї долі іншого акціонера, всі акції класу "В" автоматично перекваліфіковуються в акції класу "А". Фактично, в разі злиття з Фірташем, Лаудер втратив би майже половину голосів на акціонерних зборах.

Ті ж джерела стверджують, що у відповідь на відмову Лаудера продовжувати переговори, Фірташ погрожував почати проти 1+1 рекламну війну.

І подальший розвиток подій підтвердив це. На початку вересня минулого року керівництво телеканалу 1+1 звинуватило компанію "Інтер-реклама", яка входить до холдингу "Інтеру", що та пропонує рекламодавцям пільги за умови, якщо вони відмовляться від розміщення реклами на "1+1".

Очевидні докази того, що співвласник RosUkrEnergo контролює "Інтер", з’явились і під час останніх виборів мера Києва.

За інформацією джерел "Української правди", шукаючи медіа-підтримки, Черновецький декілька разів особисто зустрічався з Фірташем і просив його посприяти у лояльному ставленні керівництва "Інтер" під час перегонів.

У подальшому довіреною особою з боку Фірташа виступали Володимир Грановський, а з боку Черновецького – Олесь Довгий.

Ну і, зрештою, вся країна могла переконатися в тому, що Фірташ є нечужою людиною для каналу "Інтер", коли в недільному ефірі з'явилося інтерв’ю з газовим олігархом. Відверто компліментарний стиль розмови журналіста та бізнесмена, який побачили глядачі, говорив тільки про одне – вони є свідками діалогу роботодавця та найманого працівника.

Напередодні виборів президента канал "Інтер" опинився в положенні шпагату, коли Хорошковський інтегрований у штаб Тимошенко, а Фірташ підтримує Януковича і одночасно відчуває симпатії до Ющенка. Конфлікт інтересів цих трьох політичних лідерів, кожен з яких збирається стати президентом, неминуче виллється у конфлікт акціонерів "Інтеру". І як наслідок – продовження олігархічної війни.