Дещо про примітивне знання історії ОУН-УПА або тенденційне висвітлення?

Недавно з'явилася стаття "Небанальні істини історії або Дещо з історії ОУН та УПА"  за підписом Сергія Грабовського.

Стаття стала популярною, але віддзеркалює примітивне знання історії ОУН-УПА або тенденційне її висвітлення, пропоную доповнення чи спростування.

Почати треба від зовсім з ненаукового висновку, де автор пише: "Абсолютна більшість вояків УПА та підпільників, яким вдалося пробитися на Захід, Бандеру не підтримала, хоча під час війни звалася "бандерівцями"...

Будучи сином такого підпільника, я народився і виростав у США, виховувався в стуктурах, які були організовані "бандерівцями", що підтримали Бандеру, і тому мушу ствердити: подане вище твердження цілковито розбігається з дійсністю.

Переважаюча більшість підтримала Бандеру, створила різні структури та організації, які впливали на політику діяспори поверх півстоліття та збереглись і по сьогоднішній день. 

Меншість, яка Бандеру відкинула, заложила дуже мало, і з цього залишилося ще менше. Сьогодні є чимало представників другого покоління, яке виростало вже на Заході і вважає себе "бандерівцями".

Натомість, представників другого покоління, які вважають себе "двійкарами", в цілій діяспорі, мабуть, можна почислити на пальцях одної руки.

Як людина, що об'їхала тридцять країн світу, де проживає українська діяспора, я можу з повною відповідальністю сказати, що так само виглядає в Канаді, Південній Америці, Західній Европі, Австралії та навіть у Росії і Казахстані.

Отож, на жаль, вище поданий висновок Грабовського вказує на його ненауковість або тенденційність та підважує всі його твердження.

Автор також доводить, що до Третього Надзвичайного Великого Збору в серпні 1943 року ОУН була авторитарною структурою.

Для підкреслення цього він подає витяги з тексту постанов Другого Великого Збору ОУН з квітня 1941 року.

Ось наприклад: "...в Совєтському Союзі жиди – найнадійніша підтримка правлячого більшовицького режиму і авангард московського імперіялізму в Україні...".

Дійсно ж у постановах знаходимо таке: "16. ОУН поборює акцію тих польських угрупувань, що змагають до відновлення польської окупації українських земель. Ліквідація проти українських акцій з боку поляків є передумовою унормування взаємин між українською й польською націями.

17. Жиди в СССР є найвідданішою підпорою пануючого большевицького режиму та авангардом московського імперіялізму в Україні. Протижидівські настрої українських мас використовує московсько-большевицький уряд, щоб відвернути їхню увагу від дійсного спричинника лиха і щоб у час зриву спрямувати їх на погроми жидів.

Організація Українських Націоналістів поборює жидів як підпору московського большевицького режиму, освідомлюючи рівночасно народні маси, що Москва - це головний ворог".

Подані вище дві постанови вказують не на антипольські чи антижидівські настрої ОУН, а радше підтверджують дійсність, що є елемент польський і жидівський, з яким слід боротися, але що цей настрій не може бути загально проти одної чи другої нації, що використовується Москвою, та що Москва - це головний ворог.

Коли взяти до уваги, що в керівних органих ГПУ і НКВД СССР в 1920-30 роках євреї становили майже 50%, а навіть росіяни тільки 20%, а в УРСР цей відсоток євреїв був ще вищим, то постанова з цього приводу була потрібна.

Сьогодні, ясно задля політичних потреб, добросусідських відносин та навіть етичних і моральних засад, українці, поляки і євреї повинні знаходити шляхи порозуміння, а то й взаємного прощення.

Про доцільність демократичних основ чи ідеології національно-визвольної організації, яка діяла під час окупацій в розгарі найбільшої світової війни, що відбувалася передусім на етнографічній території тої нації, можна писати статті. ОУН-УПА не була політичною партією, яка діяла в рамцях власної конституційної демократичної держави.

Одначе ми живемо в такий час і за такої культури, коли вважається, що стремління до демократії - це найвище політичне поняття; і немає сумніву, що, хоч демократія і має свої недоречності, але все ж таки має переваги над будь-якою іншою системою. Тому доводжу до відома автора, що демократичні основи проявилися в ОУН задовго до Третього Великого Збору 1943 року.

За п'ять місяців до Другого Великого Збору ОУН, тобто ще в грудні 1940 року, був розповсюджений Маніфест Організації Українських Націоналістів, де знаходимо такі слова:

"...Ми, українці, підносимо прапор нашої боротьби за свободу народів та людини... Боремось за визволення українського народу та всіх поневолених Москвою народів..."

Тобто ОУН не тільки турбується долею інших поневолених народів, але також висуває поняття свободи людини.

Далі сказано: "Боремося: проти крайнього пониження людини в її праці та в її хаті, проти ограблення її з усякої радості життя, проти поголовного ожебрачування громадян, проти обтяжування жінок найтяжчими обов'язками...

Боремося: за гідність і свободу людини, за право визнавати одверто свої переконання, за свободу всіх віроісповідань, за повну свободу совісти...

Боремося: за право працюючих виявляти одверто свої політичні переконання словом і друком, відбувати свобідно прилюдні збори та творити свої політичні, громадські та професійні організації...

Боремося: ...проти невільництва у колгоспах, радгоспах, фабриках і заводах, проти ограблювання громадян із злиденних здобутків важкої праці, проти насильного виселення з рідних земель. Боремося за те, щоб кожний поневолений Москвою народ міг вповні користуватися багатствами своєї рідної землі та здобутками своєї щоденної праці".

Є приповідка, що трішки знання - це небезпечне явище. Ще більш небезпечною є тенденційна необ'єктивність. Не знаю причини такого бачення історії ОУН-УПА паном Грабовським. Думаю, що йому треба вчитися.