Іван Малкович: Я ще ніколи не бачив свого молодшого сина таким, як після прочитання останньої книги про Гаррі Поттера

Іван Малкович – поет та засновник першого в Україні приватного дитячого видавництва "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА".

Завдяки його зусиллям та "стаханівській" роботі перекладача Віктора Морозова, редактора Олекси Негребецького та художника Владислава Єрка український переклад сьомої книги про Гаррі Поттера став першим у світі.

Незмога продавців чекати і бажання читачів якомога скоріше отримати останню книгу змусили Малковича призначити офіційну презентацію "Гаррі Поттера та Смертельних реліквій" на кілька днів раніше запланованої дати - 25 вересня.

У цей день стартував продаж книг по всій Україні, а в "Українському домі" вперше під час презентації книги Національний президентський симфонічний оркестр виконував музику до фільму про Гаррі Поттера.

- Я зустрічала таку інформацію, що нібито український та німецький переклади вважаються найкращими і нібито до такого визначення була долучена сама авторка, Джоан Ролінґ?

- Є в Інтернеті така інформація. Я не запитував у Джоан Ролінґ, наскільки вона причетна до цього, але я бачив таку інформацію.

Те, що вона обкладинку нашу цінує, можливо, навіть найбільше за інші – то в нас є такі свідчення, і не тільки з Інтернету.

До нас прийшов лист від Лондонського офісу, 5 серпня – Джоан Ролінґ шостого мала давати інтерв'ю про свої майбутні книжки. Це знімали в її кабінеті і всі світові видання Гаррі Поттера показували на полицях корінцями. Представники письменниці попросили в нас дозволу, щоб показати у кадрі українську книжку "обличчям".

Я навіть не зрозумів спочатку, що вони мають на увазі. Я вислав їм величезний файл, думав, що вони хочуть роздрукувати його. А виявилося, що в західному світі ставляться так до авторських прав - вони питали, чи можна взагалі показати обкладинку. Звичайно можна! Це для нас велика реклама.

Сподіваюся, що і корінці наші зачарують читачів. Це таке ноу-хау – коли скласти сім корінців, то там цілий сюжет читається. Це ще один сюрприз для українських читачів.

- Чим унікальна українська обкладинка. Адже "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА" відстоювала право на своє власне оформлення?

- Звичайно. Треба зрозуміти, що окрім американської та британської обкладинки, у світі ще

існує німецька обкладинка, іспанська, італійська, японська…

- Тобто всі мають право на свою обкладинку?

- Не всі... Більшості країн світу нав'язується американська обкладинка. Ми ледве від неї відкараскалися. І дуже щасливі з цього - а переконали їх, власне, мистецтвом Владислава Єрка (художник-ілюстратор) - їм дуже сподобалося.

Писали: grate, beautiful! Вони були дуже задоволені, і з наступними обкладинками вже взагалі не виникало ніяких проблем.

Мені здається, що українським читачам так само має бути приємно, що їхня обкладинка одна з найкращих у світі і одна з найоригінальніших.

- Днями з'явилося повідомлення, що український переклад Гаррі Поттера "знову" став першим у світі. Коли був перший рекорд?

- Ми фактично до сьогодні не знаємо, чи були ми в п'ятому томі перші. Була інформація, що в один день з нами вийшла книжка у якійсь із країн колишньої Югославії, невеличким накладом... Але досі не підтверджено, як все було.

Щодо шостої книги – ми були одними з найперших. Ми не дуже змагалися, але знаємо, що німці, французи були, здається, 1 і 3 жовтня, а ми – 6. Тобто йшли буквально в один тиждень.

Тепер же Лондонський офіс підтвердив, що з сьомою книгою ми перші у світі. Вони навіть здивувалися: "Ого! Ви так відірвалися, це справді перший у світі переклад".

Ми зробили найперший переклад у світі. Наша обкладинка вважається чи не найкращою. У нас, вважається, дуже добрий переклад. В Україні переважна більшість читачів віддає першість нашому перекладу. У нас буде найдешевша ціна. Вона буде дешевша за російську на 10-15 гривень (звичайно, не виключено, що якісь "доброзичливці" в окремих регіонах можуть вдатися до 300% націнки). Отже, ми зробили все, що могли - слово за українським читачем.

Ми все намагаємося робити якісно, тому образливо, коли ти все зробив і дізнаєшся, що багато українців все одно віддають першість російській книжці.

Просто вони бояться поринути в українське читання, а я хотів би стверджувати, що це один з найкращих перекладів, як власне, мабуть, і найкраща книжка в серії про Гаррі Поттера.

Тут Джоан Ролінґ дає багато відповідей на багато питань, які повисали з усіх книжок. Тут є дуже несподівані повороти, дитина має задуматись про щось серйозне - про життя, про смерть.

Я бачив, як відреагував на книжку, коли дочитав останню сторінку, мій молодший син. Це було десь пів на дванадцяту ночі. Я зайшов до кімнати, він лежав у ліжку. Така блаженна усмішка, щастя – ну, просто найвище у житті. Але він дивився якось у себе, він мріяв про цю книжку. Я таким його ще ніколи не бачив.

Він зранку прийшов до мене, ліг... Я кажу, "а пам'ятаєш у Гаррі Поттері такий-то момент", він відповідає – "я саме про це думаю". Кілька днів він ходив під враженням, бо у цій книзі є дуже серйозні речі.

Авторка настільки тонко все зробила! Зокрема, відкрию одну з таємниць: діти в книжці нікого не вбивають. Це, може, не помітно, але це прекрасно. Джоан Ролінґ ніби дає зрозуміти, що діти не можуть брати на себе такий гріх. Навіть через ворогів. Їх убиває хтось зі старших, чи якимось іншим чином це все стається...

Думаю, що це найкраща книжка з усієї серії. Видно, що Джоан Ролінґ задумала її ще на самому початку… Бо, наприклад, у 5-й книжці, як на мене, авторка хотіла показати, що коли вона напише книжку на 1000 сторінок, то всі діти так само будуть кричати "ура!" і читати - і так і сталося. Але для цього у ту книжку довелося підлити трохи водички, а тут – зовсім інше, без жодних провисань.

- Ви з нетерпінням чекали на сьому книжку?

- Це була перша книжка, яку я "підчитав" з кінця. Я зробив так уперше в житті, бо не люблю цього. Віктор Морозов (перекладач) - стійкіший, він не дивився закінчення, бо каже, що йому тоді не цікаво перекладати.

Я ж таки подивився, бо як видавець відчував на собі певну відповідальність. Я, звичайно, нічого не міг змінити з того, що авторка написала. Але знаєте, якби щось трапилось... з яким настроєм я буду працювати? А працював я, до речі, з непоганим настроєм…

- Чи плануєте ви видавати подарункові зібрання?

- А я вам покажу наше подарункове зібрання. У нас уже була упаковка на шість книжок, а зараз готується на сім. Думаю за два-три тижні вона вже з'явиться у книгарнях...

Дивіться, як у зібранні складаються корінці: з п'яти книг виходить, ніби Дамблдор через чашу, що зображена на корінці шостої книги, передає свою мудрість Гаррі, якого ми зобразили на корінці сьомої. Я був дуже переляканий, коли в шостій книзі Дамблдор загинув...

Фото Дмитра Амідова

- То він не загинув?

- Ні-і-і, я не можу цих секретів відкрити, але, скажемо так, "усе сталося якнайкраще для нашого корінця".

- Скажіть, будь ласка, чи різниться ціна на придбання прав на переклад в залежності від країни, адже 150 тисяч накладу в Україні важко порівняти з накладами у США?

- Звичайно, усе залежить від продажу і відсотків роялті. Спочатку платиться аванс, а потім кілька разів на рік ідуть проплати згідно з продажами. Що більший наклад, то більший відсоток.

- Чи думали ви про відкриття "чарівної" крамниці, де можна було б купити книги вашого видавництва?

- Ми мріємо не тільки про крамницю, ми мріємо про галерею, бо все, що ви бачите на стіні – це оригінали. (На стіні, зокрема, висять оригінали ілюстрацій до казки "Снігова королева"). За обкладинку "Снігової королеви" нам пропонують уже 28 тисяч.

Ми мріємо про казкову галерею! Щоб це було десь у центральному районі Києва, щоб там були представлені роботи сучасних дитячих ілюстраторів – цього немає в жодному місті світу. Принаймні, я не знаю про таке.

Кожна країна в культурному плані намагається показати щось своє, оригінальне. У нас дуже хороша школа ілюстраторів. Це була б галерея, яка розповідала б про нашу націю щось особливе – дуже своєрідне і дуже талановите.

Там, окрім книжок, можна було б придбати, наприклад, принти улюблених ілюстрацій.

У нас є багато задумів, і це могло б бути надзвичайно цікаво. Просто зараз в українській владі панує шариковщина, людям не до того. Їм би котів ловити, а про культуру вони не дбають, і це дуже печально.

Залишається сподіватися, що принаймні діти цих політиків вже будуть тямущіші – матимуть справжню вищу освіту і, можливо, будуть більш подібними до людей культурних, цивілізованих. Бо без культури, мистецтва людина не буває повноцінною.

- Тобто зараз практичних кроків щодо організації такої галереї немає? До речі, ви говорили про це з дружиною президента Катериною Ющенко, адже ви навіть співпрацювали.

- Ми говорили про це... Але ж вона не має прямої влади. Я не люблю бути набридливим. Звичайно, такі люди, як Катерина Ющенко, вони є рідкісні у владі. Бо її розуміння культури є справжнє й глибоке... Думаю, було б неправильно звертатися до неї, щоб вона дала якесь приміщення. Це має місто цим займатися.

- Але ви розповідали про це пані Катерині?

- Це Ліна Костенко таку ідею подала на нашій минулорічній виставці, де була й Катерина Михайлівна: "Я мрію, що у вас буде галерея, казкова, у центрі міста". А коли сама Ліна Костенко про таке каже, то іноді віриш, що з цього щось таки колись і вийде.

- Чи відправляли ви дітям Ющенка переклад Гаррі Поттера раніше за всіх?

- Це якась така ілюзія, що я наближений до родини Ющенків. Я, як громадянин України, звичайно, поважаю свого президента і його родину, але є число - 25 вересня – початок продажу книги. Це навіть негарно було б.

- Тобто ніхто, крім ваших синів, не знає зміст останньої книги про Гаррі?

- Я думаю, що ті люди, які працювали з книжкою: художник, перекладач, їхні родини – вони знають. Є ще й ті, хто прочитав книгу англійською мовою…

Але український переклад виходить у продаж з 25 числа. Я думаю, що, мабуть, 27 або й 26 завзяті читачі вже все будуть знати.

Книжка читається на одному подиху. Я заздрю усім читачам, бо сам читав книгу порціями. Поки перекладаєш, то не можеш іти далі, поки не розв'яжеш якісь "заморочки", що виникають на кожній сторінці.

Я заздрю читачам, які будуть читати легко, на одному подиху. На них чекає стільки подій, стільки різних переживань! Думаю, вони не будуть розчаровані.

До речі Джоан Ролінґ зробила дуже гарну присвяту: "Присвята цієї книжки ділиться на семеро: Нейлові, Джесіці, Давидові, Кензі, Ді, Анні і тобі, якщо ти тримався з Гаррі аж до самого кінця". Гарно! Тобто кожному читачеві є часточка присвяти цієї книжки.

- Ви дивилися хоч один фільм про Гаррі Поттера?

- Я дивився останній фільм. Я чекав більшого, він мене не вразив. Мене страшенно розчарували герої, які озвучували дітей. Було чути, що вони у житті не розмовляють українською мовою. Та й сам режисер, певно, не мав українського слуху, не розумів, що це настільки фальшиво і неприродно.

Це дуже тонка справа - переклад. Як чудово, наприклад, переклали "Сімпсонів", як озвучують прекрасно. Чому не звернулися до людей, які вже мають досвід?

Після фільму я був навіть зляканий, що люди можуть подумати, що цей переклад має якийсь стосунок до української книжки.

- Вам сумно, що пригоди Гаррі Поттера скінчилися?

- Та ясно, що сумно. Я хотів би звернути увагу ваших читачів на те, що ми в цій книзі вперше вживаємо голограму. У ній видно напис "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА", а в глибині через збільшуване скло можна буде побачити малюнки з наших книжок.

Так ми захищаємося від піратів, які нам дошкуляють. Ці ділки могли б продавати м'ясо, труси, а так вони продають книжки. Хочуть заробити на тому, що будуть підробляти книжки, грубо порушуючи міжнародні закони.

А наша влада, що найприкріше, не може цих примітивних дядьків, чи не хоче, зловити на гарячому. На останньому етапі знаходиться хтось, через кого зривається уся справа.

- Наклад у 150 тисяч примірників – це найбільший початковий наклад?

- Так, найбільший - це ми вже розхоробрилися дуже. І переживаємо, чи український читач підтримає нас.

До речі, попередній наклад із додрукуванням був приблизно таким. До того ж ми не знаємо, скільки продали пірати. Але загальний наклад стрімко наближається до мільйона, а з піратськими примірниками – і більше. Хоча це не дуже великий наклад...

Взагалі в Україні більше книжок повинно продаватися. У порівнянні з провідними країнами – десь у 5 разів. Думаю, з російськими примірниками в Україні продається десь 300 тисяч книжок кожного тому "Гаррі Поттера".

- Я чула, що ви хотіли розпочати спільний проект з Андрієм Шевченком?

- Це проект "Шевченко дарує Шевченка". Я хочу відібрати найкращі вірші Тараса Григоровича Шевченка для дітей - їх буде небагато, але вони будуть вишукані і прекрасні.

Книжка має бути з найдосконалішими ілюстраціями. Хочу, щоб саме Шевченко дарував ці книжки. Це важкий проект, дуже коштовний. Але хочеться показати, що Шевченко – прекрасний і вічно сучасний поет. Це одна з таких моїх мрій, які я ще не втілив.

- Чи збираєтеся організовувати спільні проекти з іншими відомим діячами?

- Ми будемо записувати "100 казок" – робити аудіо-книжку. Зокрема, згодився Віталій Кличко озвучувати одного з героїв. Тільки просив, щоб якийсь нормальний був персонаж. То я йому знайшов дуже гарного героя!

Не буду розкривати таємницю. Зрештою, для Віталія буде добре, що герой багато не говорить. Казка названа іменем цього героя, але прямої мови не так багато.

Я думаю, що це дуже хороший проект. І хотів би, щоб він обійшов усю країну. Я люблю однаковою мірою усіх читачів – і на сході, і на заході, і в центральній Україні - вони всі однаково дорогі. Я хотів би, щоб ця книжка у всіх викликала довіру. А довіру викликає тільки те, що ти зробив з любов'ю, зробив професійно.

- З Кличком, Шевченком ви товаришуєте?

- Ні, не товаришую, ми просто знайомі. Позаминулого року ми з Віталієм мали шматок спільної біографії - місяць займалися політикою з "Порою". Я був десятим номером, а він - першим. До речі, дуже шкодую за тим змарнованим часом.

- Є така інформація, що ваше прізвище було у загальному списку "Нашої України" 2006 року, втім після з'їзду воно зникло.

- Я не був у списку "Нашої України". Принаймні, я про це не знав. Я був тільки у "Порі". Політика – це дуже нецікаво. Це не моє. Знав, що не моє, але узявся на хвилі Майдану. Не буду вдаватися в деталі.

- З ким із політиків ви знайомі?

- Я не думаю, що я близько знайомий з кимсь з відомих людей. А з літераторами ми всі виростали в одній колисці.

Ми приятелюємо, дружимо: Віктор Неборак, Оксана Забужко, Юрій Андрухович, Василь Герасим'юк, Богдан Бенюк – мій кум і сусід перший.

А з багатьма відомими людьми (політиками, іншими діячами) ми просто в гарних приятельських стосунках, але не так часто спілкуємося.

Я просто не дуже люблю тусівки – я не така людина, що любить десь вислизати на люди. Я люблю посидіти за книжкою, комп'ютером чи в сім'ї.

Ви знаєте, у мене багато друзів у владі. Але в житті … У мене держава ніколи не закуповувала книжок для бібліотек. Я ніколи не мав відваги попросити. Якщо б друзі мені це запропонували, я радо б погодився. Але набиватися з особистими проханнями не люблю – це, як правило, псує дружні стосунки.

- Про що ви мрієте?

- Господи, у мене такі примітивні мрії. Я мрію добудувати будинок, мати нарешті свій кабінет, бо в мене як у видавництві, так і вдома - рукавичка. Де живе купа людей, хто хоче -приїжджає, хто хоче - зупиняється.

Я мрію ще писати вірші. Хотів би ще зробити кілька книжок хороших. Щоб всі із найрідніших були більш-менш здорові. Мрію, щоб Україна стала українською, щоб діти любили читати. Як бачите – про таке мріє пів-України.

- Якою ви бачите ідеальну нашу країну?

- Я так уже бачу із сумом, що я, звичайно, не доживу до ідеальної України. Здається, що все печально. Я розумію, наскільки мало я роблю, наскільки та праця моя, як крапля у морі.

Що тих книжок? Кілька мільйонів… А навколо так багато пустопорожнього і бездушного... Так багато можновладців, яким байдуже, що наша головна річка називається Дніпро. Для них вона просто – вода, річка…

Мені ці люди примітивні, вони почитують "ґламурні", тобто міщанські, журнали, не читають книжок, думають, що гроші все вирішують, думають, що вони всемогутні.

Уявіть російського політика, який ганить російську мову, що вона погана – ми не можемо цього уявити. Російський уряд дає на рік близько 500 мільйонів доларів, щоб закуповували в бібліотеки книжки, на інші книжкові проекти.

Наші ж виділили близько 4 мільйонів, та й то не дали. Підписали угоди з видавництвами. Ми видрукували книжки і тримаємо на складах, платимо за них, бо їх не викуповують. Хіба це нормально?

Утім, я на видавничому форумі у Львові спілкувався із російськими письменниками. Я казав, що нам уже в печінках сидить ця політична "жабомишодраківка". Всі щось обіцяють, нікому не віриш і взагалі соромно це слухати.

А він казав: "Та ви радійте! У вас є справжнє життя – у нас тихо, як на цвинтарі. Ми йдемо до тоталітаризму. У нас там кицьку чи песика путінського призначать прем'єром і всі проголосують. Ви тіштеся тим, що у вас є".

Якщо хотіти знайти плюси, то завжди їх можна знайти, але ми всі бачимо, що набагато більше мінусів. Навіщо референдум оголошувати про українську мову, якщо три чи чотири роки тому був перепис населення.

В тому переписі був пункт – яку мову ви вважаєте рідною? Близько 70% українців відповіли, що українська мова рідна – це ж документ! Коли так відповіли, то значить треба було зробити так, що б 70% журналів, газет видавалося українською мовою, щоб все це фінансувалося, щоб вони мали якісь податкові пільги.

Щоб ми бодай не 500 мільйонів доларів отримали - у нас десь на третину менше населення. Але уявіть, щоб у нас 170 мільйонів держава дала на закупівлю книжок у бібліотеки.

Якби держава хотіла провести українізацію, привабити діток до читання книжок. Уявіть, якби оголосили, що Гаррі Поттер виходить, а вже за 10 днів ви зможете прочитати цю книгу в усіх бібліотеках.

Можливо, це єдина книга, на яку б діти повелися, вони б дізналися, де в їхньому селі, місті чи районі є бібліотека. Це так просто і легко робиться, за не дуже великі кошти. Це така чудова нагода привернути дітей до добровільного україномовного читання. Але хіба владі до цього?

Коли якісь книжки і закуповують, то це книжки чиновників, які ніхто в житті не купив би в магазині, не розгорнув би, тим паче в бібліотеці. Але галочка стоїть, і хтось поклав собі гроші в кишеню.

Як з таким ставленням можна говорити про те, що українська мова буде розвиватися, що буде місто говорити українською мовою? Якщо ви нічого не робите для цього. Це ж такі елементарні кроки.

Ви знаєте, що наша держава посідає 27 місце у світі за платоспроможністю. Ми ж бачимо, які машини їздять, ми бачимо, що добробут людей зростає. Я бачу по книжках, наклади зростають, люди хочуть читати.

У нас багаті перспективи, нам би мудрих якихось керівників, то можна й гори зсунути і щасливих дітей вирощувати.