Українські думки про Європу, і європейські – про Україну

Нещодавно у Швеції відбувалося міжнародне зібрання політиків, на якому вдалося побувати і автору цих рядків. То були два дні надзвичайно цікавих дискусій про глобальні виклики, проблеми Європи, майбутнє України. Вкотре можна було переконатися, що попри все Європа не втратила інтерес до нас.

Очевидно, що новій посиленій угоді "Україна-ЄС" – бути. Але мова про інше – про "Євро-2012"…

Україна може виграти його, навіть програвши, і може програти його, навіть вигравши. Тут справа не в кількості забитих м’ячів, а в кількості пропущених можливостей.

Адже "Євро-2012" – це пас долі, скориставшись яким, можна виграти важливий матч для переходу в наступний етап співпраці з "Лігою Чемпіонів", тобто ЄС.

Свій євроінтеграційний відбірковий тур Україна пройшла у 2004, до того ж з великим відривом. Але склад команди відтоді сильно змінився. Нові гравці дуже часто цілили в штангу, та й після провалу конституційних референдумів у Франції і Нідерландах правила на полі стали іншими.

Можливо, українські вибори призведуть до перегляду ситуації. У цих умовах Європа дивиться на нас, як і ми на неї, з великим інтересом, однак вона на нас під лупу, ми на неї – часто в рожевих окулярах.

Власне, з української теми розпочався у шведському місті Вісбі вже згаданий міжнародний форум "Розвиток Північно-Східної Європи", який проходив 14-16 вересня.

"Розвиток політичної ситуації в Україні" – питання, яке жваво обговорювалося на засіданні цього інтелектуального клубу за участю президентів, прем’єрів, міністрів, керівників аналітичних центрів Європи та США.

Важливо, що за цим круглим столом дипломати та експерти дозволяли собі висловлювати не лише "позиції", але й думки, які за іншими столами вдається почути рідко.

Для України дуже важливо знати, що турбує сьогоднішню Європу, над чим думає Європа, яке місце в цих думках займає Україна, адже наші близькі відносини вимагають, за висловом класика "дивитися не одне на одного, а в одному напрямі".

З об’єднаною Європою в України не лише спільні історія, традиції, цінності, але й проблеми. Можна стверджувати, що принаймні подібними проблемами Україна точно інтегрована в Євросоюз.

Насамперед – Конституція ЄС. Євросоюзу потрібен Основний закон, який регулюватиме, визначатиме та пропонувати правила співіснування. У ЄС говорять про нагальну потребу чітко визначитися з критеріями, яким мають відповідати країни-члени. Говорять про потребу розробити значно ефективніший механізм координації з США.

Учасники конференції відзначали, що європейська політика була особливо успішною, коли ЄС та США об’єднували зусилля. Прикладом тут може бути приєднання до Євросоюзу балтійських країн. Загалом розширена Європа – надзвичайно успішний проект. Дивно, але факт, що втома може бути й від успіху. Адже стало вже кліше, що Європа втомилася…

У ЄС також багато дискутують про потребу мати президента та міністра закордонних справ. Це фактично встановлення того телефону об’єднаної Європи, задзвонити на який колись дуже хотів Генрі Кіссінджер.

ЄС турбує питання вдосконалення власних безпекових структур. Водночас європейці не хочуть і не збираються створювати власну армію в піку НАТО, яка залишається основою їхньої безпеки.

Хотілося б на цьому особливо наголосити – з огляду на те, як українські політики іноді намагаються протиставити НАТО і якусь окрему систему колективної безпеки об’єднаної Європи як альтернативу Альянсу.

До речі, знаково, що учасники форуму відверто визнавали: для країн, які бачать себе в об’єднаній Європі, але досі не отримали формальної європерспективи, шлях до мети значно реальніший і коротший саме через НАТО.

Звідси – важливість останнього саміту НАТО в Ризі, який називали втраченим шансом України, і наступного саміту в Бухаресті, який називають можливим шансом Грузії.

Маючи, в першу чергу, порозуміння еліт і, як результат, широку громадську підтримку, Тбілісі серйозно розраховує навесні 2008 року отримати запрошення до приєднання до Плану дій щодо членства в Альянсі. Грузія наполягає, що всі формальні критерії нею виконані. Тепер слово за НАТО.

В Україні ж питання НАТО стало одним з корабликів "морського бою" під назвою парламентські вибори. Рік тому глава уряду заявив про зобов’язання провести ПЕРШУ масовану потужну інформаційну кампанію щодо Альянсу. Однак ще до її початку прем’єр заявляє про потребу провести референдум.

У принципі, зрозуміло, що референдум – це теж кампанія, теж за державні кошти, на цю ж тему, лише з іншою метою. На жаль, іноді тему девальвують не лише опоненти, але й свої. Актуальним залишається питання до України: що б вона хотіла почути на наступному саміті?

Знаково, що майже кожен виступ на конференції так чи інакше торкався теми Росії. Європейці стурбовані відсутністю існування власної ж стратегії відносин з Москвою й потребою якнайшвидшого вироблення такої. Цікава деталь – більшість зійшлася на тому, що підготувати таку стратегію можливо лише спільно з новою американською адміністрацією.

Європейці відверто говорять, що Росія майже втратила розуміння друзів, як в Америці, так і у Європі. Демократична Росія, яку всі хотіли бачити, – не відбулася, з’являються тривожні тенденції, однак відкритої конфронтації ніхто не бажає.

У цьому контексті багато дискутували довкола випадку з "падінням" російської ракети на територію Грузії.

За словами одного з учасників, європейці провели власне розслідування і виявили, що ракета "не могла впасти випадково, що вона була запущена за допомогою спеціального маневру військового літака з метою враження радіолокаційної станції на території Грузії, а також грузинська авіація не має на озброєнні подібного класу ракет".

І де адекватна реакція демократичної спільноти, і що вважати адекватною реакцією? Європейці визнають, що потрібні визначені правила, такий собі міжнародний етикет, у випадку порушення якого мають застосовуватися санкції.

Грузинські учасники наголошували, що, з точки зору Росії, результату досягнуто: делегація високого рівня НАТО, що мала відвідати Грузію, свій візит перенесла. А Кремль міг трактувати відсутність належної уваги міжнародної громади як можливість уникнути відповідальності за подібні дії і в майбутньому.

Питання риторичне, чи могла б трапитися схожа ситуація з однією з країн Балтії, які нещодавно стали членами НАТО. А з Україною? Звідси народилася дискусія про можливість існування так званої зони впливу Росії, де діють правила, відмінні від європейських та євроатлантичних.

Одне з важливих питань, яке обговорювалося під час конференції – Європейська політика добросусідства, зокрема щодо України і Грузії. Символічно, що конференція проходила у ті ж дні, що й Саміт Україна-ЄС в Києві.

Міністр закордонних справ Швеції Карл Більдт метафорично відніс Україну, Туреччину та Сербію до групи "країн-гойдалок". Справді, майбутнє Європи значною мірою залежить від того, який шлях свого розвитку оберуть саме ці держави. Нині європейські сусіди, розуміючи це, бажають Україні успішних виборів й успішного вибору.

І знову, повертаючись до парламентських перегонів, повертаєшся до Євро –2012. Життєво важливо для української європерспективи, щоб ця тема, по-перше, не стала черговим корабликом в політичній грі, а, по-друге, не потонула в штормі виборчих кампаній.

Нещодавно довелося бути на масштабній презентації німецького досвіду щодо організації та проведення попереднього Чемпіонату світу з футболу, а також поспілкуватися з віце-прем’єром Польщі з питань підготовки до Євро-2012.

Чим більше усвідомлюєш, які перспективи відкриваються перед Україною, тим більше погоджуєшся з тим, що реально ми отримали щось значно більше, ніж туманну обіцянку майбутньої перспективи у поглибленій угоді з ЄС.

Незалежно від політичних розкладів, наявності чи відсутності стратегії розширення ЄС, ми вже маємо можливість через 5 років отримати європейську Україну: міста, дороги, залізниця, вокзали, аеропорти, готелі, стадіони, кафе-ресторани, професійний персонал – медичний, міліцейський, у сфері обслуговування.

Це мільярди гривень інвестицій, мільйони туристів, сотні мільйонів телеглядачів, тисячі журналістів, які протягом кількох тижнів чемпіонату показуватимуть не лише чемпіонат, але й всю Україну. Це супер-ефективна PR-програма для створення міжнародного іміджу України.

Чи могла Україна мріяти про подібну можливість адаптувати та практично запровадити у багатьох секторах нашої економіки європейські стандарти?

Зараз політично модно говорити про об’єднання країни. Водночас спорт об’єднує і виховує патріотизм значно краще політиків, тому що це відбувається щиро.

Коли у кваліфікаційному матчі Ліги Чемпіонів "Шахтар" забив переможний гол, і про це оголосили на київському стадіоні, кияни буквально вибухнули оплесками; або коли збірна України перемагала на Чемпіонаті світу в Німеччині, захоплені вболівальники Києва й Донецька, Львова й Сімферополя – всієї України – тисячами виходили на вулиці й площі з жовто-блакитними прапорами й співали національний гімн, не ковтаючи слова, як це дехто робить під куполом Верховної Ради.

Начебто все просто, і все зрозуміло. Навіть п’ятирічка – знайомий українцеві термін планування. Залишилося впевнено заявити, що незалежно від результатів виборів і кольору сформованої коаліції, ми, як і поляки, матимемо єдиний робочий орган, повну підтримку Президента, Прем’єра, Спікера і більше не втрачатимемо жодного дня. Бо час вже давно працює проти нас.

На сьогодні немає єдиного центру підготовки Євро-2012, який міг би підготувати єдину стратегію і презентувати як Україні, так і міжнародним інвесторам, те, що необхідно країні для проведення чемпіонату.

З інвесторами, особливо іноземними, вже на сьогодні існує чимало проблем, вони готові грати лише за прогнозованими й прозорими правилами.

Президент Європейського банку розвитку та реконструкції, мене переконував, що і ЄБРР, і Європейський інвестиційний банк, і Світовий банк готові надавати Україні кредити на створення і розвиток інфраструктури. Але це потребує державних гарантій, процедура отримання яких може тривати рік, у кращому випадку. А лише будівельникам потрібно хоча б 3-4 роки для зведення нових будівель.

Ми не можемо втратити шанс, не маємо права. Поблизу на наш шматок сиру терпляче чекає не одна, а, як мінімум, три лисиці: Італія, Хорватія, Угорщина. Чи дочекаються? Бо, як співається, веселі часи начебто минули, все буде добре?