Ежики в тумане
"Народний Союз Наша Україна", Українська Народна партія, "Народний Рух України", Українська республіканська партія "Собор", "Християнсько-демократичний союз", Конгрес Українських націоналістів, "Пора" та "Вперед, Україно!". Юридична основа для створення потужного "помаранчевого" блоку чи підстава для нескінченного з'ясування стосунків?
Чим голосніше лунають розмови про "мегаблок демократичних сил", тим більші сумніви в тому, що він взагалі відбудеться. Принаймні в такій конфігурації, як про це йдеться.
Справа навіть не в тому, що тишком-нишком з цих перемовин випав БЮТ (спасибі, що без бійки!), що сумніваються у ефективності такого проекту досвідчені "помаранчеві" політики на кшталт Жванії, Стретовича чи Мусіяки...
Початкова динаміка його розвитку вже нині розпадається принаймні на дві складові – за напрямками, які символізують Третьяков та Костенко. Перший заявляє про можливе створення в майбутньому єдиної партії, другий - про кілька партій.
Щотижнева поява нової "десятки" говорить про неможливість співвіднести кілька параметрів. А саме: гідний загальний відсоток для партії - учасника блоку, відповідно кількість місць у списку , реальний розмір прохідної частини списку, і - розміщення квоти. Ви можете мати хоч сто місць в списку.
Але починаючи з трьохсотого… Загально відомі вже ламентації про назву блоку - це лише індикатор, хоча й дуже промовистий.
Для того, щоб соціальна група (учасниками якої, поза сумнівом, є всі вісім учасників) відбулася, висловимо єретичну думку. Всі мотиваційні гасла, які проголошують учасники потенційного мегаблоку, як то: любов до України, турбота про "маленького українця", ets. – другорядні або й зовсім не важливі.
Тобто на рівні особистих політичних та громадських уподобань – це потужний мотив. А от для того, щоб відбулася і запрацювала соціальна група, як єдиний живий організм – зовсім ні.
Для цього потрібна безумовна наявність інших чинників. Бо виявиться, як у анекдоті з серії "чорного гумору" про безруку дитину - "немає ручок – немає варення".
Перша критична точка – це префікс "мега".
Розмір тут має значення, бо чим більша чисельність групи, тим менша обов'язковість виконання зобов'язань у її учасників, особливо якщо хтось відчуває себе несправедливо обійденим – чи то у відсотках, чи в згадуваннях для преси, чи у рівневі реальної впливовості на переговори.
Друга критична точка – у відповідь на таку поведінку у групі виникає те, що соціальні психологи називають "ефект простачка" (Керр,1983). Інші члени потенційного об'єднання воліють докладати менше зусиль (і цим самим зменшувати результат) аніж бути "лохом" і дозволяти своїм партнерам-халявщикам використовувати себе.
Потенційний "нашоукраїнський" мегаблок - в тому вигляді, як про нього говорять - є фактично конфедерацією. В конфедерації рівень прав учасників дуже високий, а рівень взаємних зобов'язань – порівняно малий.
Тому конфедерацію легше утворити, аніж втримати і зробити дієздатною – вся енергія буде йти на захист прав її суб'єктів. В унітарному утворенні (БЮТ, наприклад) навпаки - високий рівень керованості, орієнтація на завдання за рахунок прав і свобод.
Очевидно, що у великому політичному утворенні сума різних дрібніших обставин може пом'якшувати мотиваційний конфлікт між "бригадирами" і "халявщиками". І врегулювання різнопартійних зусиль не буде єдиним засобом відновлення справедливості.
Наприклад, партія, яка отримує менше відсотків, або ображена через пресу, або ущемлена в лідерських амбіціях, може знизити якість, а не кількість зусиль і таким чином відновити по-своєму трактовану справедливість.
Або добре розрахувавши час, зі скандалом вийти з потенційного мегаблоку. На даному етапі, судячи з неузгодженості заяв і реакцій офіційних і самодіяльних речників мегаблоку, "справедливість" відновлюється в їхніх головах шляхом спотворення сприйняття реальності…
На цьому фоні, знову таки, по контрасту, бачачи, що окремі союзники вже "б'ють копитом", інші, не менш енергійні переговорники почнуть шукати собі нових-старих партнерів. Щоб у разі гучного провалу мега-об'єднання їхня політична реінкарнація виглядала природно з ідеологічної точки зору.
Менш вагомі в сенсі електоральних відсотків політичні партії можуть компенсувати цю "легковажність" енергійністю та відчайдушністю. А що буде тоді втрачати?
Якби нашоукраїнському ядру вдалося створити з мегаблоку прототип спортивної або військової команди, то об'єднавча мотивація сама б себе підсилювала – "заразним" ентузіазмом, жорсткими правилами, сильним почуттям обов'язку та відданості спільній справі.
І от зі "спільною справою" є проблеми, і те, що ми чуємо з преси – виразні симптоми демотивації.
Вона виникає, коли:
Неможливо уточнити внесок кожного кожного члену мегаблоку і оцінити його. Тоді настають так звані "соціальні лінощі".
Коли ситуація така, що партії не мають змоги використати свої резерви по максимуму, бо є загроза з боку "халявщиків". І коли є свідомий саботаж - звичайно, з високих міркувань.
Ось ці чинники становлять реальну загрозу того . що помаранчевий "динозавр" мегаблоку ненадовго перетворяться на купку різнокольорових "їжачків в тумані".
Тоді, наприклад, "Правиця" спокійно повернеться до власної внутріпартійної дискусії, який з Рухів (чи його нащадків) головніший, і буде освоювати право консервативну нішу зі всією притаманною цій темі респектабельністю та етнографізмом.
"Наша Україна" займеться ліберальною економікою, і на підставі цього колись вийде на нову сучасну ідеологію. Але для неї ще треба буде пошукати достатню кількість сучасних виборців
"Самооборона" не матиме потреби похапцем використовувати поетичний бренд партії Мусіяки і стане самостійною партією "нових лівих", як в 60-ті роки минулого століття в Європі. Але не факт, що подолає 3% бар'єр. Набере, але не подолає, бо рахуватимуть-бо в ЦВК, а не соціологи. Дуже ризикований хід був би.
"Пора" полегшено скине "пута лібералізму" і повернеться в бік добре вивченої "прямої дії". А в цьому боці її вже давно і нетерпляче чекає "Свобода" Тягнибока. Хоча вона й сама може повторити свій результат на виборах.
Скрізь до кожного новоутворення долучаться дрібніші політичні сили та організації. Але до очікуваного від мегаблоку виборчого результату це не матиме відношення.
Кожна з партій навіть трошки перевищить свій попередній виборчий результат, особливо на місцях, де живе основна кількість їхніх прихильників. Але у Верховній раді при такий варіантах їх не буде.
Втім, може комусь краще мати 15- 20% в Галичині, ніж півтора-два відсотки в Україні?
Є м'якший варіант такого сценарію. Мегаблок відбувається і проходить до парламенту. А от вже всередині з нього утворюється кілька фракцій, за тими самими вищезгаданими "лініями розламу".
Оскільки і у ПР, і у БЮТ ситуації аналогічні, лише по-різному презентуються, то там також можливі кілька фракцій. І от на підставі альянсів між цими фракціями і буде творитися нова, значно вірогідніша політична реальність.
Вона, з одного боку, відповідає обіцянкам не єднатися з ідеологічними ворогами - бо це будуть формально інші суб'єкти політичного процесу, не роз'єднуватися - бо довиборча єдність виконає свою місію. З іншого – буде природнішою.
Якщо, звичайно "помаранчевий" мегаблок не відбудеться. А може все-таки відбудеться?
Олег Покальчук, соціальний психолог
