Я маю мрію…

Часом мені здається, що проблеми України запрограмував її найбільший поет, якого у нас називають по-мусульманськи пророком. Його вирваний із контексту вислів "у кожного своя правда", став гаслом кількох поколінь конформістів і зрадників, солодкою брехнею для їхньої совісті, що виправдовує їхні вчинки.

У кожного своя правда, – у цьому були переконані всі, від Мороза до Ковтуненка. Втім, правда є і вона переможе.

Щоб там не вирішив Конституційний Суд, де можуть умити руки, за прикладом Понтія Пілата, вони мають знати, що не відмиються, якщо поступляться політичному тиску і віддадуть справедливість на догоду щоденщині.

Я маю більше підстав ніж хто інший сказати, що не довіряю політикам. Але це буде не щиро, адже політиками є ми усі. Особливо журналісти, які інформують суспільство.

І коли моя улюблена УП після указу президента про розпуск парламенту, продовжує називати збіговисько кількох сотень народних обранців Верховною Радою, то це також треба назвати політикою, або політичною сліпотою.

Як можна називати Верховною Радою збори депутатів, де не присутня опозиція? Як може приймати рішення Верховна Рада розпущена главою держави? Відколи ми, журналісти, взяли на себе функції Конституційного Суду?

Чому беремо на себе нахабність вирішувати, що Олександр Мороз і урядова коаліція – праві, а президент – волюнтарист?

За кілька років діяльності на посаді, Віктор Ющенко не раз показав взірцеву зваженість, коливання, а інколи, відверту нерішучість та вагання. За таких умов вірити у те, що президент, може прийняти необдумане, юридично необґрунтоване рішення не має жодних підстав.

З іншого боку, протягом останніх місяців діяльності у Верховній Раді урядова коаліція неодноразово засвідчила, що вона мала ту опозицію десь у носі. Чи не найяскравіший приклад – прийняття проекту бюджету.

Пропозиції опозиційних депутатів, ідеї змін статей та параметрів документу виявились для коаліції порожнім звуком. Уряд цікавився тільки підписом президента і він, зрештою, таки його отримав.

Відтак, не треба бути юристом, щоб зрозуміти – коаліція і уряд нехтують результатами волевиявлення більшості українців, не дослухаючись до порад партій, які також були обрані до парламенту.

Демократична система недосконала, але людство не вигадало нічого ліпше за неї – люблять згадувати про Уїнстона Черчілля ті, хто при владі. Але відмова парламентській  меншості не тотожна ігноруванню меншості у парламенті. Тим більше це не може поширюватись на увесь український народ, більшість якого проголосувало не за голубу, а за помаранчеву більшість.

Перехід СПУ Мороза до табору тих, кого соціалісти критикували останні 10 років, я думаю правильно оцінять виборці. Та, на відміну від СПУ, зрада десятків депутатів-найманців на кшталт Анатолія Кінаха, руйнує на лише політичну відповідальність, але й суперечить праву громадян обирати політичні партії.

Адже обравши Кінаха у складі "Нашої України", ми віддали нашоукраїнцям цілком точну кількість парламентських місць. Тому зменшення їх кількості означає перегляд результатів виборів, – президент цілковито правий!

Логіка абсолютно чітка і зрозуміла – не зрозумілим є рішення, яке прийме Конституційний Суд. Як звично ми розбиваємо на групи політичного впливу ключовий юридичний орган держави – це ж не парламент!

КС підключається лише тоді, коли немає однозначного трактування законів, тобто судді мають мати найвищу юридичну кваліфікацію – вони творять остаточний Закон.

На Заході часто говорять про верховенство права. Саме завдяки верховенству права посада і гроші там не є гарантією безкарності. Саме завдяки верховенству права у відставку там ідуть уряди і президенти.

Зараз Україна застигла на драматичній межі – цими днями ми по-справжньому балансуємо між цивілізацією і безладом, законом і силою, правдою і брехнею.

Я не знаю чи можна сказати, що нам пощастило жити у ці години. Але я точно знаю, що маю мрію – правда є і вона переможе. Як це було з воскреслим Христом. Рано або пізно, з нами чи вже після нас.

 

Віктор Уколов, для УП