Орбіти політичних медіа: сфера впливу Пінчука, Ахметова, Порошенка, Ющенка...

За кілька місяців або навіть тижнів до помаранчевої революції Леонід Кучма зізнався, що він не дивиться "5 канал" – тому що той... не показує у нього вдома. Схоже, тодішній президент знущався над кореспондентом, який поставив йому таке запитання – адже в Кучми ще був телевізор на роботі, і там точно транслювалася непідконтрольна Банковій телекомпанія.

А не дивився Кучма "5 канал" тому, що почуте та побачене йому не подобалося. Така легковажність зіграла з ним злий жарт, а в подальшому обернулася першим уроком помаранчевої революції – медіа стали впливати на політичне життя України.

Однак при цьому чесність має бути взаємною – і суспільство повинно знати, хто стоїть за інформаційним ресурсом, хто визначає стратегію газети, кому насправді належить третя кнопка телевізора.

До свого дослідження "Українська правда" включила тільки політичний ресурс – ті медіа, які безпосередньо впливають на суспільно-політичні процеси: всі центральні та найбільші регіональні телеканали, дві розмовні радіокомпанії, найвпливовіші газети та інтернет-видання політичної спрямованості.

Але в наведених орбітах немає спортивних сайтів, музичних FM, інформаційних агенцій або газет з припискою "в Україні", які від другої до передостанньої шпальти заверстані в Москві. Також немає партійної преси, яка орієнтована на внутрішній вжиток.

Валерій Хорошковський: телеканали "Інтер", "Ентер", "Ентер-фільм", сайт "Подробности"

Колишній міністр економіки Валерій Хорошковський після відставки з першого уряду Януковича переїхав працювати в російський "Євразхолдинг". На рік він зник з поля зору Батьківщини, і вже влітку 2005 року постав перед публікою як покупець каналу "Інтер". Історія, в яких умовах це сталося, потребує окремої публікації.

Крім власне "Інтера", Хорошковський контролює дочірні структури – музичний канал "Ентер" та канал "Ентер-фільм", а також сайт "Подробности".

"Інтер", згідно з останнім дослідженням за жовтень, є найпопулярнішим українським каналом. Він посідає перше місце з рейтингом 2,72% і часткою 20,20% глядачів. "Ентер-фільм" є сімнадцятим, "Ентер" – двадцять дев'ятим (тут і далі – дослідження GFK Ukraine).

Щоденно сайт "Подробности" має 30-34 тисячі хостів, що тримає його то в першій, то в другій п’ятірці найпопулярніших інтернет-видань (тут і далі – рейтинги "Бігмір").

Зараз Хорошковський готовий продати свої телевізійні медіа, але немає людини, яка готова заплатити за них мільярд доларів. Переговори про продаж "Інтера" Ринату Ахметову завершилися нічим через нереально високу заявлену вартість.

Олександр Роднянський: канал "1+1"

Олександр Роднянський після перемоги в Апеляційному суді Києва зберіг за собою контроль над каналом 1+1. Перипетії, пов’язані з продажем телекомпанії Ігорю Коломойському, поки завершилися тим, що на 1+1 зберігся статус-кво.

Як і раніше, за Роднянським формально записані 70% телекомпанії, а решта 30% належить компанії Рональда Лаудера, який є спадкоємцем косметичної імперії "Estee Lauder" і за часів президентства Рейгана працював послом США в Австрії.

Однак реально картина інша. Частка Роднянського розподіляється таким чином, що у безпосередній власності телепродюсера є лише 20% каналу 1+1, ще 20% контролює Борис Фуксман, а 30% – у фірми Лаудера Central Media Enterprises Ltd, яка володіє ними опосередковано через Роднянського. Тобто в підсумку у Лаудера – 60% акцій "плюсів".

У версії Коломойського, перебуваючи в червні 2005 року в Женеві, Роднянський завітав до 29 будинку по вулиці Рю де ля Ротісері. Там вони успішно провели переговори, після чого Роднянський начебто погодився продати Коломойському свою частку і частку Фуксмана.

За 40 процентів каналу "1+1" Коломойський був готовий заплатити 70 мільйонів доларів. Причому, письмових зобов’язань вони не підписували, а лише... потиснули один одному руки.

На підставі такого рукостискання найдорожчий у країні Печерський суд Києва виніс рішення на користь переходу акцій "1+1" до Коломойського. Роднянський, який постійно проживає у Росії, підсилив охорону свого будинку в Києві по вулиці Шовковичній, а за кілька місяців виграв Апеляційний суд столиці та повернув канал старим власникам.

"1+1" посідає другу сходинку серед найпопулярніших каналів, його рейтинг 2,38% і частка 17,67% глядачів.

Віктор Пінчук: канали "Новий канал", ICTV, СТБ, М1, "11 канал" (Дніпропетровськ), газета "Факти"

Медіа-холдинг Віктора Пінчука уже багато років незмінний – він складається з телеканалів "Новий", ICTV, СТБ, музичного каналу М1.

Пінчук контролює другий ешелон телебачення – "Новий" посідає третю сходинку рейтингу, ICTV – четверту, СТБ – п'яту.

На дванадцятому місці, випереджаючи російські "РТР-планета" й "НТВ-мир" – канал М1, яким Пінчук володіє на паях з БЮТівським депутатом Миколою Баграєвим.

Крім того, Пінчук є власником найтиражнішої газети України – "Факти", кожен номер якої друкується в кількості 761 тисячі екземплярів.

Також до сфери впливу Пінчука належить дніпропетровський "11 канал", який хоч і є регіональним, але посідає 24 місце в загальноукраїнському рейтингу. Контрольний пакет акцій "11 каналу" значиться за фірмою "Логоімпекс", засновниками якої є менеджери Пінчука: Лілія Млинарич та екс-депутат Юлія Чеботарьова.

Свого часу ходили чутки про продаж Пінчуком одного зі своїх каналів Роднянському, який був зацікавлений у отриманні додаткової площадки, сітку якої можна було би заповнювати фільмами та шоу, які раніше вже були продемонстровані на "1+1".

Якщо такі переговори й мали місце, то закінчилися вони нічим.

Ринат Ахметов: канал "Україна", газета "Сегодня", "Салон Дона і Баса" (Донецьк), сайт "КІД"

Найбагатша людина України має у власності донецьку телекомпанію "Україна", яка мовить на більшість регіонів країни. Попри свою назву, канал Ахметова вважають одним з найбільш проросійських в державі.

ТРК "Україна" посідає шостий рядок у рейтингу, причому, популярність телекомпанії прямо пропорційна до підтримки Партії регіонів у цьому населеному пункті.

Сам Ахметов не покладає ідеї придбати великий телеканал для диференціації своїх мільярдних активів.

Також у власності Ахметова – газета "Сегодня", яка цього року змінила концепцію, перейшла на кольоровий друк і почала агресивну кампанію боротьби за читачів. "Сегодня" навіть викупила вказівні таблички у київському метро, розміщуючи там свою рекламу.

Тираж газети дещо підріс і зараз складає 170 тисяч екземплярів, суботній номер – 250 тисяч.

Власник "Сегодня" вирішив перетворити газету на потужний таблоїд. Для цього Ахметов підтвердив свою звичку запрошувати західних консультантів. На посаду гендиректора "Видавничої групи "Сегодня" прийшов аргентинець Гільєрмо Шмітт.

До власності Ахметова також належить "товста" донецька газета "Салон Дона і Баса".

В інтернеті Ахметов не має ресурсів. Єдине, що можна зарахувати до його активу – сайт "КІД" ("Комитет избирателей Донбасса").

Це інтернет-видання близьке до Бориса Колесникова – кращого друга Ахметова. Певний час офіс "КІД" був розташований прямо в приміщенні обласного осередку Партії регіонів, який очолює Колесников.

"КІД" має щоденну аудиторію на рівні 8-16 тисяч хостів, балансуючи між другою і третьою десяткою відвідуваності інтернет-видань.

За інформацією джерел в Партії регіонів, перед арештом Колесникова навесні 2005 року один із помаранчевих лідерів пропонував йому обміняти свободу на акції ТРК "Україна" та НТН. І якщо перше ще якось можна зрозуміти, бо це – канал Ахметова, то НТН – власність Едуарда Прутніка із зовсім іншого табору донецьких.

Едуард Прутнік: канали НТН, "Культура", УТР, обласне телебачення, сайт ForUm

НТН і далі контролює Прутнік, попри нещодавні заяви про формальну зміну власників. Кілька тижнів тому з каналу пішла шеф-редактор, що супроводжувалося заявами про спроби запровадити цензуру. Прутнік ситуацію не коментував, а на НТН приходять менеджери з досвідом роботи на "Інтері".

"Синій" НТН посідає 10 місце серед телекомпаній, випередивши у принциповому протистоянні "помаранчевий" 5 канал.

Свій вплив на медіа-сферу Прутнік як голова Держкомітету телебачення і радіомовлення здійснює через фінансування державного замовлення для Національної телекомпанії та Національної радіокомпанії.

В бюджеті наступного року записано один рядок – "Держтелерадіо" – і Прутнік буде визначати, хто, коли і за що отримає гроші на головних державних каналах.

Крім того, йому підпорядковані 25 обласних державних телерадіокомпаній. Крім ефіру, через який виборці отримують інформацію, це також державне – а, значить – "безхозне" майно: передатчики, приміщення, техніка, і, головне – частоти.

Крім того, в підпорядкуванні Прутніка перебувають канали "Культура" і "Всесвітня служба Українське телебачення і радіомовлення", яка начебто покликана інформувати світ про Україну та бути джерелом новин для діаспори.

На заваді розвитку цих проектів – вкрай низька якісь продуктів.

"Культура" мовить вночі на Першому національному і через супутник. УТР – через супутник і деяких кабельних операторів. Але поки це – просто ще одна точка неефективного проїдання бюджетних грошей.

В інтернеті сфера впливу Прутніка поширюється на сайт ForUm, який щоденно має 34-38 тисяч хостів, значна частина яких зароблена за рахунок розважальних матеріалів.

Також під комітет Прутніка зараз перейшли державні поліграфічні підприємства, багато з яких, виведені зі списку об’єктів, що не підлягають приватизації. Зацікавленість у отриманні контролю над поліграфією свого часу не давала спокійно жити віце-прем'єру Дмитру Табачнику.

Державна поліграфічна сфера – це спосіб впливу на місцеву пресу, яка не тільки там друкується, але й тримає офіси у цих приміщеннях.

Дмитро Фірташ: канали К1, К2, "Мегаспорт"

Загадковий акціонер "РосУкрЕнерго" має в Україні три телеканали – К1, К2 та "Мегаспорт".

Телебачення для Фірташа – це непрофільний актив, тому на ринку час від часу спливає інформація про продаж каналів. Вони не потрапили у соціальні пакети кабельних мовників і не вийшли на запланований рівень ефективності.

Джерела в Нацраді з телебачення і радіомовлення говорять, що кілька місяців тому циркулювали чутки про можливий обмін між Прутніком та Фірташем акціями НТН та К1/К2/"Мегаспорт".

Крім того, Фірташ начебто вів переговори про продаж своїх каналів турецькій компанії "Турселл", яка є співвласником українського мобільника Life:).

Однак, на даний момент, схоже, Фірташ і далі утримує телеактиви, які він кілька років тому купив у "Сігма-Блейзер", однак так і не зміг перетворити на потужні ресурси. Наприклад, в останньому рейтингу – за жовтень – К1 посідає 23 місце, а К2 – взагалі 31.

Найкращі показники у "Мегаспорту" – 16 місце.

Андрій Деркач: телекомпанія "Ера", розмовне радіо "Ера", газета "Київський телеграф", сайт "Версії"

Медіа-активи Андрія Деркача також незмінні уже багато років – це телекомпанія "Ера", яка мовить на УТ-1, радіо "Ера" (єдине потужне розмовне радіо в Україні), газета "Київський телеграф" та сайт "Версії".

Деркач підтримав помаранчеву революцію, і це дозволило зберегти вихід "Ери" в ефір на частотах Національних телекомпанії, тобто з максимально можливим покриттям по Україні, при цьому сплачуючи за оренду приміщень смішні гроші.

А радіо "Ера" продовжує мовити у ранковий і вечірній прайм-тайм на Національному радіо. "Брехунець" популярний у селах, там же у селах живе електорат нинішньої партії Андрія Деркача – соціалістів.

Деркача ніхто не чіпав, хоча і правило Нацради, що на одній частоті може бути тільки один мовник, також ніхто не скасовував.

Зараз телебачення "Ера" – на 19 позиції в рейтингу, а тижневик "Київський телеграф" заявляє свій тираж на рівні 37 тисяч екземплярів. Також в деяких великих містах є свої окремі "телеграфи".

Петро Порошенко: "5 канал", газета "Правда України"

Головний свій медіа-актив Порошенко придбав під вибори 2002 року, а піку популярності "5 канал" досяг під час революції. Зараз він – на 11 позиції, з рейтингом 0,25% і часткою 1,84%.

Менш відомо, що Порошенко також є власником газети "Правда України", яка виглядає в кіоску радянським пережитком – на фоні перших шпальт провідних видань.

Контрольний пакет "Правди України" належить товариству з обмеженою відповідальністю "Янтра", яке, в свою чергу, контролюється ТОВ "Дніпровські ласощі". Юридична адреса "Дніпровських ласощів" та ж, що і в спортклубу "5 елемент" на Рибальському острові.

Другий непрямий акціонер "Правди України" – фірма з холдингу Порошенків "Рибторгсервіс", яка подавала заявки на викуп у держави пакету акцій "Ленінської кузні".

Також Порошенка пов'язують з "Радіо 5". Воно, хоч і має потужну інформаційну службу, але є розважальним – а тому не включене до даного дослідження. Також ми не аналізуємо регіональних телестудій, близьких до Порошенка – "Полісся TV" та "Вінниця" – через їх локальний вплив.

Володимир Костерін: канал "Тоніс", сайт "Рупор"

Ця людина непомітно для широкої публіки влітку 2006 року була обрана лідером Партії зелених, хоча на парламентських виборах він балотувався за списком "Нашої України".

Костерін – акціонер "Трансбанку", яким раніше володів Олександр Третьяков. Також Костерін – власник каналу "Тоніс", з якого в 2005 році на посаду президента Національної телекомпанії перейшов Віталій Докаленко.

Кажуть, що "Тоніс" – канал номер один для Віктора Ющенка завдяки програмам про природу. Але загалом по Україні "Тоніс" посідає чотирнадцяте місце в рейтингу.

Крім цього, Костерін володіє сайтом "Рупор" з щоденною аудиторією 11-12 тисяч хостів, що забезпечує цьому інтернет-виданню місце наприкінці другої десятки.

У планах Костеріна – створення цілого медіа холдингу, з "Тонісом", інтернет-порталом та щоденною газетою, перший номер якої має з'явитися навесні.

Запуском газети опікується відомий медіа-діяч Микола Княжицький та журналіст Віталій Портніков.

Проблемою ж називають те, що вплив на газету може отримати Володимир Сівкович.

Віктор Ющенко: Національна телекомпанія, Національна радіокомпанія, газети "Україна молода", "Без цензури"

Холдинг дружніх медіа має і Віктор Ющенко. Перше – це Національна телекомпанія, друге – Національна радіокомпанія.

Керівники згаданих ЗМІ були призначені указом глави держави, але тепер це право перейшло до Верховної Ради. Спроби уряду Януковича усунути президента Національної телекомпанії, лояльного до Ющенка, вдалося заблокувати правовими аргументами. Бо, за новим законом, кандидатури начальників державного телебаченні та радіо до Верховної Ради подає громадська рада, яка досі не сформована.

Рейтинг УТ-1 стабільний у своєму мінімалізмі – найбільше за людськими ресурсами телебачення займає дев'яту сходинку. Втім, керівник телекомпанії Віталій Докаленко вважає цей рейтинг необ'єктивним, оскільки він враховує лише 12 годин мовлення Першого національного.

З газет в свій актив Віктор Ющенко може записати "Україну молоду", незмінним редактором якої є його давній соратник і односельчанин Михайло Дорошенко.

Кажуть навіть, що коли кілька років тому Дорошенко вибивав фінансування для "України молодої" в "любих друзів", він казав приблизно таке: "Ви ж розумієте, газета не моя, а Віктора Андрійовича. А на мене вона тільки оформлена..."

Останнім часом посильну допомогу "Україні молодій" здійснює сирійський бізнесмен і екс-радник Ющенка Харес Юссеф. Заявлений тираж цієї щоденної газети – 144 тисячі.

Ще одне видання, яке симпатизує Ющенку – тижневик "Без цензури", який декларує наклад в 40 тисяч екземплярів. Газета була створена перед президентськими виборами для того, щоб прорвати інформаційну блокаду навколо лідера тодішньої опозиції.

Єдиним акціонером "Без цензури" значиться товариство з обмеженою відповідальністю "Українські медіа-ресурси", яке на 100% належить Всеукраїнській громадській організації "Наша Україна".

Згідно з базою даних податкової, засновниками ВГО "Наша Україна" є три особи – Віктор Ющенко, Роман Безсмертний і Анатолій Медвідь (до президентських виборів працював у штабі "Нашої України", зараз – заступник міністра надзвичайних ситуацій).

Нинішній керівник ВГО "Наша Україна" Максим Сидоренко визнав у розмові з "Українською правдою", що очолювана ним структура створила ТОВ "Українські медіа-ресурси". Втім, він сказав, що засновники в організації інші – по три особи від кожної області України, а у діяльність "Без цензури" вони взагалі ніяк не втручаються.

Віктор Янукович: газета "Урядовий кур’єр"

Головний опонент Віктора Ющенка поки може втішатися тільки одним медіаресурсом, який перейшов до його рук разом із ключами від кабінету прем’єр-міністра. Це газета "Урядовий кур’єр" – офіційне видання Кабміну.

Тираж газети – 87 тисяч, але пропагандистський ефект від нього нульовий. Однак газета має свої переваги. Наприклад, після публікації в ній вступають у дію нормативні акти.

Вагу "Урядового кур’єру" всі відчули під час помаранчевої революції. Рішення Центрвиборчкому про отримання Януковичем першого місця на виборах президента мало вступити в силу після оприлюднення в цьому виданні.

Тому, щоб пришвидшити інавгурацію Януковича, міністри його уряду Толстоухов і Табачник, попри заборону Верховного суду, внесли в номер "Урядового кур’єру" постанову про визнання Януковича переможцем. І певну частину накладу навіть вдалося віддрукувати, але майже відразу його поширення було зупинене.

Наступного року Януковича стане більше на телебаченні – при Кабміні буде створено свій телевізійний центр аналогічний тому, який існує в секретаріаті президента. І канали будуть отримувати касети вже з готовим відео за участі Януковича.

Ігор Коломойський: канал "Тет", "Газета по-київські", "Комсомольська правда в Україні"

Співвласник групи "Приват" нещодавно став телемагнатом – під його контроль перейшов канал "Тет" – восьме місце в загальноукраїнському рейтингу.

За інформацією "Української правди", брати Суркіси поступилися "Тетом" на користь свого партнера Коломойського за 110 мільйонів доларів. Втім, у прес-службі "Тет" це спростовують.

Потрапив же "Тет" до Суркісів у розпал їхньої могутності. Цей телеканал за три мільйона доларів для них придбав тодішній партнер Костянтин Григоришин, якому обіцяли переписати половину акцій. Однак замість Григоришина 25% акцій "Тет" отримав... друг родини Кучми Анатолій Засуха. Чи й далі він значиться серед акціонерів "Тет" – невідомо.

Крім "Тет", у сфері медіа до власності Коломойського належить "Газета по-київські". Контрольний пакет акцій газети – за дніпропетровською фірмою "Манітоба". Міноритарні пакети – в шеф-редактора газети Сергія Тихого, головного редактора Вадима Балицького і радника групи "Приват" Михайла Батога.

У редакції "Газети по-київські" назвали "комерційною таємницею" їхній щоденний тираж, а назвали тільки щотижневий – 356 тисяч екземплярів. Тобто, якщо чисто арифметично – то близько 60 тисяч на день.

Також "Приват" є партнером Бориса Ложкіна у виданні "Комсомольської правди в Україні".

Згідно з базою даних Державної податкової адміністрації, "Приватбанк" має 51% в української "комсомолки", а 49% – за структурами Бориса Ложкіна.

Втім, сам Ложкін в інтерв’ю Українській правді заявив, що у нього і "Привату" рівні долі в "Комсомольській правді" – по 50%.

"Це виключено, що у "Привату" може бути контрольний пакет – тому що з самого початку частка московської редакції в газеті була 50%, і ми її в них викупили", – сказав Ложкін.

Як повідомили в редакції, щоденний тираж української "комсомолки" – 144 тисячі, п’ятничний – майже 300 тисяч.

Олександр Третьяков: канали "Сіті", "Кіно", газета "Ізвестія в Україні", журнал "Телекритика", сайт та інформагентство УНІАН, сайти "Главред", VIP-UA

Колишній перший помічник президента Ющенка вирішив зайнятися медіа-бізнесом, придбавши низку проектів другого чи навіть третього ешелону. При цьому його опоненти стверджують, що розвиває цей напрямок Третьяков у партнерстві разом із Коломойським.

З ім'ям Третьякова пов'язують два нових мовника, які з'явилися на місці "Гравісу" – канал столичних новин "Сіті" та канал фільмів "Кіно".

Достеменно неможливо встановити, в чому полягала роль Третьякова при зміні власників "Гравісу". Джерела в його оточенні кажуть, що у грудні Третьяков отримав право викупити долі в двох нових телеканалах, а поки "Сіті" та "Кіно" розвиває компанія Рональда Лаудера Central Media Enterprises Ltd, якій там належить 60%.

Прізвище Третьякова ніде не фігурує, але близькі до нього структури видають газету "Ізвестія в Україні". Її тираж – 8 тисяч екземплярів.

Інтернет-складову свого холдингу Третьяков наповнив сайтами з другої двадцятки. Так, стверджують джерела, Третьяков придбав "Главред" та його дочірній проект VIP-UA. Але, що цікаво – відвідуваність розважального VIP-UA (15-19 тисяч хостів щоденно) вище, ніж аудиторія серйозного "Главреда" (10-13 тисяч хостів).

Також Третьяков начебто отримав в управління інформаційне агентство УНІАН, сайт якого має 15-19 тисяч хостів та входить до двадцятки інтернет-видань.

Остання новина – за інформацією джерел "Української правди", не чужий Третьякову холдинг "Главред-медіа" стане видавцем друкованого журналу "Телекритика".

Журнал є продовженням сайту "Телекритика", відвідуваність якого скаладає 1,6-2 тисяч хостів на день.

Борис Ложкін: "Комсомольська правда в Україні", "Аргументы и факты в Украине", журнал "Фокус"

Власник величезного "Українського медіа холдінга" Борис Ложкін концентрується на спеціалізованих і розважальних виданнях. В його підпорядкуванні перебувають близько 80 проектів, але, крім "Комсомольської правди в Україні", Ложкін має ще два видання суспільно-політичної спрямованості.

"Аргументы и Факты в Украине" – газета, заснована ЗАТ "Українська медіа корпорація", де 70% належить Ларисі Ложкіній – мамі Бориса Ложкіна.

Інші 30% – у Ігоря Чабана, одного з політтехнологів Віктора Януковича. Зараз Чабан є радником Едуарда Прутніка, власника каналу НТН.

Тираж українського тижневика "АіФ" – майже 185 тисяч.

Другий суспільно-політичний проект Ложкіна – журнал "Фокус", кожен номер якого друкується в кількості 25 тисяч екземплярів.

Ложкін повідомив "Українській правді", що в "Фокусі" йому належить половина акцій. "При цьому ми є управляючим партнером в проекті", – сказав Ложкін, відмовившись назвати, хто є власником інших 50%.

За чисто суб’єктивними підозрами, другим акціонером "Фокусу" може бути співвласник групи "Приват" Геннадій Боголюбов. Хоча, можливо, регулярність появи прізвища цього непублічного мільярдера на сторінках журналу є просто випадковістю.

Ложкін також має спільний бізнес із Григорієм Суркісом, вони партнери у видавництві футбольної газети "Команда". "Ми викупили долю у Михайла Бродського, інші 50% в "Команді" – у групи Суркіса".

"У нас тільки два проекти з братами Суркісами – "Команда" і "Взрослое радио", яке створене на базі радіо "Киевские ведомости". Справді, у нас з Суркісами гарні стосунки, але ми спілкуємося лише кілька разів на рік стосовно радіо. А щодо газети "Команда", то тут більше її редактор спілкується з Ігорем Суркісом як із президентом одного з двох найпотужніших футбольних клубів країни", – сказав Ложкін.

Нещодавно у пресі з'явилися повідомлення про намір Ложкіна залучити інвестиції, вивівши "Український Медіа Холдінг" на зовнішній ринок запозичень.

Григорій Суркіс: газети "Київські відомості", "День"

Під крилом Григорія Суркіса два політичних медіа-проекти. Газета "Киевские ведомости" колись мала трьох співвласників – Суркіса, Бродського і Григоришина. Зараз цей проект повністю під контролем "динамівців". Тиражі газети в залежності від дня коливаються від 130 до 160 тисяч, повідомили в редакції.

Засновником проекту є ЗАТ "Видавництво "Киевские ведомости". За цим акціонерним товариством стоїть мережа офшорів, розташованих на Британських Віргінських островах: "Dastіme Group Ltd" (найбільший пакет), "Hambay Tradіng Corporatіon" (в минулому – акціонер футбольного клубу "Динамо-Київ"), "Fіstoukі Іnvestments Ltd", "Banok Іnvest&Trade Іnc.", "Berwyn Enterprіse Corp.", "Sunіflon Holdіng Ltd", "Lardonet Іnc."

Цікаво, що не так давно брати Суркіси переоформили власність у "Київських відомостях" з одних офшорів на інші. Раніше серед акціонерів газети значилася ще одна фірма з Британських Віргінських островів "Nowanda Commercial Corp."

П’ять років тому "Українська правда" проводила журналістське розслідування, в ході якого з'ясувалося, що ця фірма замовляла в Америці піар-супровід Суркіса та Медведчука.

Другий медіа-актив Суркісів – це газета "День", хоча тут їх роль простежується не так явно.

Газету "День" видає закрите акціонерне товариство "Українська прес-група". Долі всередині фірми діляться наступним чином: у головного редактора і дружини Євгена Марчука Лариси Івашиної – 30%. У Анатолія Краснопольського – 70%. Хто ця людина? Краснопольський – архітектор Суркіса, який виконував для нього об’єкти найзаповітнішої мрії: база "Динамо" в Конча-Заспі, дитяча школа "Динамо" на Нивках тощо.

Заявлений тираж "Дня" – 62,5 тисячі, що, на думку деяких експертів, виглядає завищеним у кілька разів.

Олександр Мороз: телеканал "Рада", газети "Голос України", "Сільські вісті"

В медіа-активі спікера – офіційні рупори парламенту газета "Голос України" і телеканал "Рада". Мороз скористався перевагами каналу "Рада", який включений до соціальних пакетів кабельних мереж, і відразу після приходу в спікери став давати регулярні інтерв’ю цій телекомпанії.

Також в планах Мороза – перехід на кольоровий друк "Голосу України", для чого спікер не шкодуватиме грошей платників податків, оскільки фінансується газета з бюджету. Хоча в цивілізованому світі парламентські видання мають вигляд бюлетенів. Тираж "Голосу України" – 160 тисяч, більшість передплатників – всі органи влади держави.

Ще одне мас-медіа на службі в Мороза – друга за тиражністю (після "Фактів") газета України "Сільські вісті". Нові часи – нові орієнтири. Колись вони вважалися форпостом боротьби з Леонідом Кучмою, зараз "Сільські вісті" розмішують на першій шпальті дослівний текст промови Януковича на урочистому зібранні з нагоди 100 днів уряду.

Засновником та видавцем видання значиться "трудовий колектив газети "Сільські вісті". Фактично ж видання належить депутату від Соцпартії Івану Сподаренку.

Виходять "Сільські вісті" тричі на тиждень, і кожного разу з тиражем в 433 тисячі екземплярів.

Ярослав Мендусь: сайт "Цензор.Нет"

Соціаліст з амбіціями політтехнолога Ярослав Мендусь тільки пробує себе в ролі публічного політика. Його пов'язують з сайтом "Цензор.Нет". Можливо, тому, що редактор сайту Юрій Бутусов і Ярослав Мендусь є авторами ідеї фільму "Помаранчеве небо". Того самого, де епізодичну роль зіграв сам Мороз.

Відвідуваність "Цензора" – 8-13 тисяч хостів на день, на межі другої і третьої десятки сайтів.

Микола Рудьковський: сайт "Інтернет-Репортер"

Ім'я міністра транспорту та зв’язку Миколи Рудьковського пов'язують із сайтом "Інтернет-репортер" і його засновником Олесем Донієм.

Сайт тримається середняком. Показники читабельності "Інтернет-Репортеру" лежать в тих же цифрах, що й у "Цензор.Нет" – від 9 до 12 тисяч хостів.

Юрій Бойко: "Робітнича газета"

У період перед парламентськими виборами, коли вже була заборонена політична реклама, по Києву були розвішані лайт-бокси з обличчям нинішнього міністр палива та енергетики Юрія Бойка. А щоб уникнути претензій з боку Центрвиборчкому, то на рекламних площадках була зображена "Робітнича газета", уже зі сторінок якої дивився на перехожих Бойко. Така хитрість доволі поширена на час виборів, бо це завжди можна назвати рекламою не політика, а засобу масової інформації.

Після того, як прем’єр Юлія Тимошенко зняла бюджетне фінансування "Робітничій газеті", одним зі акціонерів видання став "Видавничій дім "Юпеко" – фірма тодішнього прес-секретаря Бойка Костянтина Бородіна. Зараз, за деякою інформацією, газета отримала нового власника, а пакет "Юпеко" знизився до міноритарного.

Керівник газети в розмові з "Українською правдою" відмовився назвати своїх акціонерів, пояснивши, що закон не зобов’язує його це робити. В редакції "Робітничої газети" свій тираж оцінюють на рівні 30 тисяч в день, але виглядає він завищеним.

Сергій Кічігін: газета "2000"

Редактор газети "2000" дуже не любить, коли його приписують до лідерів СДПУ(о), і навіть судився з тими, хто робив такі твердження.

Тому можна говорити так: формально "2000" видає приватне підприємство "Газетний комплекс "Інтернет-медіа", яким володіє головний редактор газети Сергій Кічігін. А коли читаєш видання, стає очевидним, що перед революцією їх погляди збігалися з поглядами Медведчука, а зараз "2000" сповідує антипомаранчеві ідеї.

І формальною причиною для відставки Юрія Луценка стала, між іншим, публікація саме в цій газеті.

Секрет тиражних показників "2000" – вони тримаються за рахунок... розважального додатку "Вік-енд". Так, "2000" без додатку – це 62 тисячі примірників, з додатком – 33 тисячі. А існує ще так званий "загальний тираж" – 170 тисяч. Виходить, левову частину цього показника становить продаж "Вік-енд"... взагалі без газети "2000"!

Максим Курочкін: сайт "From-UA"

За документами російський бізнесмен і рейдер Макс Курочкін не має медіа в Україні. Але, як і у випадку з газетою "2000", доводиться вивчати непрямі ознаки.

Так, аналіз змісту сайту From-UA показує, що вони дуже не рівно дихають до Курочкіна, зробивши його головним ньюсмейкером країни. Фактично вплив Курочкіна здійснюється шляхом купівлі цілих інформаційних кампаній.

На пряме ж запитання в розмові з "Українською правдою" Курочкін пішов від відповіді. Він сказав, що найближчим часом стане відомо про його інтереси в медіа-сфері України.

За інформацією джерел, до сайту "From-UA" також начебто має стосунок одіозний співробітник адміністрації Кучми Сергій Васильєв. Враховуючи, що темники були спільним продуктом Васильєва та Ігоря Шувалова (людина Курочкіна) – якщо це правда, то може бути ще одним доказом його причетності до сайту.

Показники відвідуваності From-UA коливаються від 32 до 40 тисяч хостів. Рейтинг тримається за рахунок еротично-скандальних публікацій.

Володимир Сацюк: сайт "Україна кримінальна"

Колишній перший заступник глави СБУ Володимир Сацюк в бігах. Формальна причина – ще за часів Кучми проти нього порушена кримінальна справа за неправомірне отримання військового звання. Кажуть, домігся цього Володимир Литвин, впевнений, що у 2004 році Сацюк організував за ним слідкування.

Однак справжньою причиною втечі Сацюка називають його роль у справі про отруєння Ющенка. Хоча на його дачі навіть вирізали каналізаційні труби, шукаючи діоксин, інших обвинувачень, крім маніпуляцій зі званнями, Сацюку не висунули.

А перед тим, як у його житті почалася чорна смуга життя, Сацюк встиг купити сайт "Україна кримінальна", статистика відвідуваності якого є... закритою.

Геннадій Васильєв: телекомпанія "Київська Русь" (Донецьк)

Екс-генпрокурор і бізнесмен Геннадій Васильєв є одним зі спонсорів Російської православної церкви. Його ім'я також пов'язують з донецьким каналом "Київська Русь", який кілька років тому, одночасно зі злетом кар’єри свого шефа, вибився у кабельні мережі столиці.

Втім, "Київська Русь" не входить навіть до тридцятки телеканалів.

Ігор Шкіря: сайт "УРА-інформ", канал "ТВ1"

Депутат від Партії регіонів Ігор Шкіря є акціонером сайту "УРА-інформ". Йому належить частка у 80% в товаристві з обмеженою відповідальністю "Українське рейтингове агентство", абревіатурою від якого і є слово "УРА".

Щоденна аудиторія "УРА-інформ" лежить в межах 15-19 тисяч хостів, між першою і другою десяткою найпопулярніших інтернет-видань.

Також Шкіря є власником каналу "ТВ1", який зараз намагається позиціонуватися під брендом "Перший діловий" (30 місце в телерейтингу).

Киянам ця телекомпанія має бути відома – раніше, перестрибуючи каналами, на одному з них в куточку можна було бачити логотип "Заграва".

Насправді "Перший діловий" – це таке собі міні-телебачення, яке в прямому сенсі слова тулиться в приміщеннях УТ-1 на Хрещатику, 26. Метою його існування може бути спроба зайняти нішу економічного каналу.

Олександр Давтян: телекомпанія "Сімон" (Харків)

Харківський бізнесмен Олександр Давтян є засновником телекомпанії "Сімон", яка посідає 26 місце в загальноукраїнському рейтингу телеканалів.

Сергій Мельничук: журнал "Бізнес"

Власником одного з найстаріших ділових видань України є депутат позаминулого скликання Сергій Мельничук, який у тому парламенті входив до СДПУ(о). Мельничуку належить контрольний пакет у закритому акціонерному товаристві "Холдингова компанія "Бліц-Інформ".

"Бізнес" має назву "газета", але виходить як тижневий журнал, тираж якого – 59 700 екземплярів.

Алішер Усманов: газета "Комерсант-Україна"

Пов’язаний із Газпромом російський олігарх Алішер Усманов є одноосібним власником не тільки російського "Комерсанту", але і газети "Комерсант-Україна". Нещодавно він викупив міноритарний пакет українського видання у екс-політтехнолога Казбека Бектурсунова.

В редакції "Комерсанту" повідомили, що їхній щоденний тираж коливається від 10 до 14 тисяч, з піком у п’ятницю – за рахунок кольорового додатку.

Handelsblatt: газета "Дело", "Інвестгазета"

Німецька видавнича група "Handelsblatt" закріплюється на українському ринку. Крім газети "Дело" (тираж 13 400), в оновленому форматі став виходити і щотижневик "Інвестгазета" (тираж 28 300).

Ringier AG: газета "Блік"

Швейцарський медіа-холдинг "Ringier AG" відкрив для себе український ринок преси видавництвом першого класичного таблоїда "Блік". Наразі його тираж – 65,5 тисяч екземплярів.

Віктор Одинець, Сергій Іванов-Малявін: газета "Контракти"

Двоє львів’ян, Сергій Іванов-Малявін та Віктор Одинець з самого початку стояли у витоків газети "Галицькі контракти". Кілька років тому для розширення аудиторії видання вони відмовилися від першого слова у назві, стали випускати російськомовну версію та перейшли на журнальний формат.

Останнім часом ходили чутки про придбання "Контрактів" Індустріальним союзом Донбасу. Підсилювалися розмови тим, що "Галицькі контракти" і "Экономические известия" обмінялися невеликими пакетами акцій, а пізніше "Экономические известия" отримали нового власника в особі Індустріального союзу Донбасу.

Втім, за наявною інформацією, переговори про продаж "Контраків" не завершилися успішно.

І рівноправні пакети акцій ТОВ "Редакція "Галицькі контракти" й далі в руках Одинця та Іванов-Малявіна. Тираж видання – трохи менше, ніж у їх основного конкурента "Бізнесу", але майже 57 тисяч екземплярів.

Юлія Мостова: газета "Дзеркало тижня"

Найвпливовіший тижневик України "Дзеркало тижня" є спільним проектом родини Мостових і американця з київським корінням Юрія Орлікова. "Видавничій дім Ормос", який є власником газети – це скорочене поєднання прізвищ Орлікова та Мостових.

Орлікову належить в газеті 60%, Володимиру Мостовому – 20%, а його доньці Юлії Мостовій – ще 20%. Саме Мостові визначають політичну позицію газети, їм же належить торгова марка.

Колись пакет акцій в газеті мав Павло Лазаренко, але "Дзеркало тижня" він придбав, щоб підсилити власну значущість, при цьому інвестицій видання так і не дочекалося. В результаті свої акції Лазаренко втратив.

Певний час існувала інформація, що "Дзеркало тижня" веде переговори з німецькими видавцями про вливання в газету, які б дозволили виходити у кольорі та в новому форматі.

Тираж "Дзеркала тижня" – 52 тисячі екземплярів.

Джед Санден: газети "Kyiv Post", "15 хвилин", журнал "Кореспондент", сайт "Кореспондент.Нет"

Вперше про американця Джеда Сандена пересічні українці почули на початку 2000-го з теленовин: він був затриманий в аеропорту Бориспіль і навіть оголошений персоною нон-грата. Провокація глави СБУ Леоніда Деркача зіпсувала імідж України в очах американського держсекретаря Мадлен Олбрайт, яка незабаром мала приїхати до Києва.

Втім, уже за день Сандену дозволили в'їзд в Україну. Тоді він був видавцем тільки одного видання – англомовного тижневика "Kyiv Post". Протягом наступних років Санден проявив себе як кращий в Україні спеціаліст з опанування незайнятих ніш: він першим випускає новий інформаційний продукт, і хай той не досконалої якості, але поки інші почнуть робити щось подібне, команда Сандена набере достатнього досвіду, щоб стати лідером цього сегменту ринку.

Санден володіє порталом "Бігмір" та придбав права на українську "аську", завдяки чому стабільно залучає додаткових відвідувачів і тримає свій сайт "Кореспондент.Нет" на першій сходинці власного рейтингу.

Дехто називає таке лідерство штучним, але воно дозволило Сандену успішно здійснити публічне розміщення акцій – 20% компанії "КP Media" за 11 мільйонів доларів були продані на Позабіржовій фондовій торговій системі.

З великого холдингу чотири медіа-ресурси американця мають суспільно-політичне спрямування. Це – журнал "Кореспондент", англомовний тижневик "Kyiv Post", безкоштовна газета "15 хвилин" і сайт "Кореспондент.Нет".

"Kyiv Post" декларує свій тираж у розмірі 25 тисяч екземплярів, журнал "Кореспондент" – 50 тисяч, "15 хвилин" – 120 тисяч. Ця газета поширюється в метро.

Інтернет-видання "Кореспондент" має щоденно 46-48 тисяч хостів. Втім, інші сайти оцінюють ці цифри скептично, бо зараховує їх "Кореспонденту" власний лічильник "Бігмір".

Рік тому була інформація, що Санден разом зі шведським видавничим домом Bonnier збирається видавати економічну газету, однак той проект так і не було втілено.

Крім того, давно ведуться переговори про початок видання Санденом журналу "Newsweek-Україна" українською мовою.

Віталій Гайдук, Сергій Тарута: газети "Экономические известия", "Коментарі", "Kyiv Weekly", журнал "Експерт-Україна", сайт "proUA", за деякою інформацією – сайт "Обком"

До активів секретаря Ради нацбезпеки Віталія Гайдука належить медіа-холдинг "Еволюшен медіа", який об’єднує газети "Коментарі" та англомовну "Kyiv Weekly", а також сайт proUA.

Крім того, власники Індустріального союзу Донбасу викупили у Сергія Тігіпка газету "Экономические известия", а у Олександра Зінченка – частку в журналі "Эксперт-Україна", якою до цього володіла фірма екс-держсекретаря "Технологічний ренесанс".

За інформацією джерел "Української правди", також люди Гайдука мають певне відношення до сайту "Обком". У свою чергу, редактор інтернет-видання Олексій Міронов стверджує, що власники – це він та його заступник Сергій Сухобок.

Також один із медіа-експертів, опитаних "Українською правдою", повідомив про купівлю Гайдуком 80% акцій журналу "Профіль-Україна". Однак інших підтверджень цьому знайти не вдалося.

Газета "Коментарі" декларує тираж 30 тисяч, у тричі менший наклад – в "Kyiv Weekly".

"Эксперт-Украина" заявляє, що кожного тижня друкує 25 тисяч екземплярів журналу, а "Экономические известия" – щодня видає 30-тисячний наклад газети.

Олексій Федун: газети "Ділова столиця", "Перша кримська" (Крим), журнал "Власть денег"

Депутат від "Нашої України" Олексій Федун є двоюрідним братом Леоніда Федуна, віце-президента й акціонера російського нафтового гіганта "Лукойл".

Олексій Федун видає в Україні тижневики "Ділова столиця" і журнал "Власть денег", а також регіональний проект – газету "Перша кримська".

Скрізь Федун фігурує як міноритарний акціонер ЗАТ "Кортель", тоді як контрольний пакет належить близькій до "Лукойла" компанії "Інтершелп Лтд".

У офісі компанії "Картель" повідомили, що "Ділова столиця" має 30 960 екземплярів київського накладу плюс 34 040 регіонального, а тираж "Власть денег" – 42 тисячі штук.

Вадим Рабінович: газети "Столичні новини", "Столичка", сайт "МІГньюс", канал "О-тв"

В активі людини, яка першою в Україні отримала титул "олігарх" і першою ж його втратила – газети "Столичні новини" і "Столичка", сайт "МІГньюс" і музичний телеканал "О-тв".

Хоча особисто в структурі власності газет Рабінович не фігурує. Існує дочірнє підприємство "CN-Столичні новини", засновником якого є ТОВ "Медіа холдінг "Медіа Інтернешнл груп". Ним, у свою чергу, у рівних частинах володіють представництва компанії "Акіко Інтернешнл Лімітед" і "Аппіа Лімітед". Видом діяльності обох фірм названа реклама.

"Столичні новини" стверджують, що їх наклад складає 70 тисяч екземплярів, а "Столичка" – 175 тисяч. Втім, експерти не впевнені, що задекларовані редакцією цифри не є завищеними.

У каналу ж "О-тв" два рівноправних власники – депутат Київради від блоку Тимошенко Олександр Бригинець і Андрій Альошин, який також є засновником Україно-Ізраїльської торгової палати і Форуму християн та євреїв "Крок до єднання".

"О-тв" посідає 22 місце в рейтингу телеканалів, випереджаючи, наприклад, К1. При тому, що останній витрачає на свою діяльність неспівставно більші гроші.

Також Рабінович має тижневик "Новое русское слово", який намагається писати про всі країни пострадянського простору одночасно і про жодну – глибоко. Тому буває, що в номері газети – жодної статті про Україну. В зв’язку з чим було вирішено не включати "Новое русское слово" до нашого дослідження.

Леонід Черновецький: газети "Хрещатик", "Вечірній Київ", "Закон і бізнес", телекомпанія "Київ"

Леонід Черновецький, забезпечивши собі більшість у Київраді, разом із цим отримав і контроль над медіа, засновником яких виступив столичний представницький орган. Це газети "Хрещатик", "Вечірній Київ" та телеканал "Київ" (20 місце в рейтингах).

Втім, нещодавні спроби команди Черновецького запровадити цензуру у "Вечірньому Києві" закінчилися скандалом.

У редакції "Хрещатику" свій наклад оцінили в 10-15 тисяч за номер, у "Вечірньому Києві" – в 45 тисяч. Остання цифра виглядає абсолютно нереальною з огляду на жалюгідний стан колись легендарної газети.

Крім того, Черновецький має газету "Закон і бізнес". Цікаво, що раніше це видання перебувало у сфері впливу Віктора Медведчука та Григорія Суркіса, у яких з київським мером стосунки не склалися – між двома мільйонерами у парламенті одного разу навіть сталася бійка.

Наклад тижневика "Закон і бізнес" – 21 200 екземплярів.

Іван Васюник: "Газета по-українськи"

До сфери впливу першого заступника глави секретаріату президента Івана Васюника відноситься "Газета по-українськи", хоча його прізвище не фігурує серед акціонерів.

Визначити, хто ж стоїть за цим проектом, було надскладним завдання. Цього навіть не знають журналісти, які працюють у газеті, а головний редактор Володимир Рубан не захотів відповісти на наші запитання.

З того, що відомо "Українській правді": власником "Газети по-українськи" є товариство з обмеженою відповідальністю "Видавнича група "Нова Інформація". По 50% у цій фірмі володіють Руслан Нижник і Людмила Семікіна.

Нижник – це права рука Васюника, під час останніх парламентських виборів він очолював програмно-ідеологічний департамент "Нашої України" (під час президентських виборів цим департаментом керував сам Васюник).

Пані Семікіна, крім участі у створенні "Газети по-українськи", також є акціонером у ТОВ "Токмакська феросплавна компанія", яка належить наймолодшому українському мільярдеру Костянтину Жеваго.

Крім того, "Газета по-українськи" тримає свої рахунки в банку "Фінанси і кредит", який також є під контролем Жеваго.

Для повноти картини варто додати, що Васюника і Жеваго пов'язують давні дружні та лобістські відносини.

Сам Васюник у розмові з кореспондентом "Української правди" не підтвердив і не спростував своїх зв’язків з "Газетою по-українськи". Васюник пообіцяв про все розповісти в інтерв’ю, яке, за його ж словами, дасть незабаром.

В редакції "Газети по-українськи" повідомили, що наклад їхнього щоденного номера складає 50 тисяч екземплярів.

Андрій Сенченко: телекомпанія "Чорноморська" (Крим)

Депутат від блоку Тимошенко Андрій Сенченко причетний до популярної кримської телекомпанії "Черноморская" (посідає 25 місце у всеукраїнському рейтингу телеканалів).

На 99% власником "Черноморки" є компанія Сенченка "Сучасні інформаційні технології".

Юлія Тимошенко: газети "Вечірні вісті", "Свобода"

Попри великі таланти в створенні інформаційних приводів, Юлія Тимошенко має безпосередній вплив тільки на дві газети.

"Вечірні вісті" протягом всієї своєї історії була рупором Тимошенко, хоча її прізвища, як і у випадках з іншими політиками, немає в числі засновників. Видавцем "ВВ" виступає товариство з обмеженою відповідальністю "Інформторгсервіс", контрольний пакет якого належить Олександру Толчину.

Подальші пошуки по базі даних податкової виявили, що Толчин також є засновником в ТОВ "Мегапрес", де, крім нього, акціонерами є близькі соратники Олександра Турчинова – Руслан Лук’янчук і Валерій Бабенко.

Однак нещодавно з'явилася інформація про продаж "Вечірніх вістей" видавничому дому "ТМТ", контрольний пакет якого належить донецькій фірмі "Сперта-Арманті".

При цьому нові власники обіцяють залишити в газеті стару журналістську команду.

В редакції "Вечірніх вістей" повідомили свої тиражі: щоденного випуску – 90 тисяч, з телепрограмою – 120 тисяч.

Другий медіа-ресурс Тимошенко – це газета "Свобода", заснована журналістом Олегом Ляшком, який на виборах 2006 року обрався до парламенту за списком БЮТ. У період виборів "Свобода" припинила своє існування як незалежний проект – газета друкувала відверті матеріали на користь Тимошенко і безкоштовно поширювалася через агітаційні намети БЮТ.

Зараз тираж "Свободи" – 9 700 примірників. Під час виборів БЮТ замовляв наклади газети в десять разів більше.

Андрій Садовий: канал "24" (Львів), газета "Поступ" (Львів)

Мер Львова Андрій Садовий має стосунок до каналу "24" та газети "Поступ", яку після перемоги він передав в управління Ігорю Починку, видавцю газети "Експрес".

"24" посідає 28 місце в рейтингу телеканалів.

Юрій Луценко: газета "Грані плюс"

Тривалий час, уже навіть будучи депутатом Верховної Ради минулого скликання, Юрій Луценко редагував газету "Грані плюс". Через це його опоненти заявляли, що "не може журналіст бути міністром внутрішніх справ", хоча насправді в Луценка технічна освіта.

Оскільки прізвища Луценка немає серед засновників "Граней", то коректніше говорити, що його підтримує ця газета.

Засновником "Граней плюс" є видавництво "Третій поверх", мажоритарними акціонерами якого виступили літератор-сценарист Володимир Жовнорук і пані на ім'я Валентина Протасова. Також до числа людей, причетних до "Граней", називають колишнього члена Нацради з телебачення і радіомовлення Миколу Фартушного.

У редакції тижневику "Грані плюс" повідомляють, що їх наклад – 13 тисяч примірників.

Михайло Бродський: сайти "Обозреватель", "Кияни"

Михайло Бродський, засновник "Київських відомостей" на початку 1990-х, знову відчув смак до розвитку медіа-проектів. Він зробив ставку на сайт "Обозреватель", який купив у Олександра Зінченка.

Щоденна аудиторія "Обозревателя" – 43-46 тисяч хостів, він бореться з "Кореспондентом" за лідерство в рейтингу "Бігмір". Хоча "Обозреватель" позиціонує себе як впливове політичне видання, свої показники відвідуваності він накачує за рахунок розміщення еротичної інформації на кшталт "Брітні Спірс виклала порно в інтернеті". За це "Обозреватель" на якийсь час навіть був виключений з рейтингу "Бігмір".

Відкривши низку розважальних проектів, Бродський також має політичний сайт про життя столиці "Кияни", кинувши його на боротьбу з мером Черновецьким. Між іншим, колись давно, на виборах 1998 року, Бродський створював виборче об'єднання з такою ж назвою.

Як самостійний проект "Кияни" себе поки не виправдовують, його відвідуваність на рівні 3-4 тисяч хостів на день.

Олена Притула: сайти "Українська правда", "Таблоїд"

І, нарешті, про видання, на електронній сторінці якого ви вже півгодини читаєте цю інформацію. Олена Притула є власником двох сайтів на суспільно-політичну тематику – "Українська правда" і "Таблоїд".

Щоденна відвідуваність "Української правди" складає 43-49 тисяч хостів, "Таблоїду" – 11-13 тисяч.

"Українській правді" також належить рекорд популярності в українському інтернеті – 122 тисячі хостів за один день. Сталося це 27 березня 2006, через добу після останніх парламентських виборів.

P.S. У статті використано дані тиражів, які "Українській правді" повідомили в редакціях та які вказують самі ЗМІ. Кількість відвідуваннь інтернет-видань наводиться за статистикою "Бігміра", яка дещо різниться з даними інших рейтингів. Рейтинги телеканалів наведені згідно з останнім щомісячним аналізом GFK Ukraine за жовтень.