Чи будуть "зачищені" українські архіви?

Не тільки національно свідома гуманітарна інтеліґенція, а й ті кола освіченої громади, що їх фахові патріоти звуть "космополітичними", вельми стурбовані кадровими змінами в керівництві Державного комітету архівів України.

Йдеться про те, що відомство очолила людина без базової освіти, яка ніколи не була помічена в цікавості до архівної справи.

Ба, більше: навіть президент відірвався на якусь мить від важливіших справ і заявив, що трапляються "просто абсурдні призначення", як-от заміна голови Державного комітету архівів України, оскільки на цій посаді доктора історичних наук змінила людина з технічною освітою.

Віктор Ющенко риторично запитав у журналістів: "Хіба це є комплімент владі?".

І ще одна промовиста подробиця, на яку звертають увагу в Інтернеті: щойно призначена урядом на посаду голови Держкомархівів Ольга Гінзбург чимало років перебувала у лавах не просто "червоних", а, сказати б, радикально-червоних депутатів Верховної Ради.

Вона не була помічена в якихось проукраїнських сентиментах, якщо не вважати такими проекти внесених нею постанов про відзначення ювілеїв тричі Героя соцпраці конструктора Духова, тричі Героя Радянського Союзу льотчика Кожедуба і високопоставленого номенклатурника Коротченка.

Ну, а співавторство законопроекту про забезпечення вільного функціонування російської мови також, на думку учасників Інтернет-форумів, яскраво засвідчує настрої товаришки Гінзбург.

Але хіба справа у сентиментах і компліментах?

По-перше, кидається у вічі факт проведення урядом Януковича своєрідної "розвідки боєм": а де межа терплячості опонентів і всього суспільства?

Адже здійснено неприховане повернення до суто номенклатурного принципу призначення керівників: головне – бути в "обоймі", а місце начальника завжди знайдеться.

За принципом "землю попашет, попишет стихи" (В.Маяковський).

Якщо інженер Суслов тривалий час керував усією радянською ідеологією, якщо "луганський слюсар" Ворошилов без будь-якої військової і не лише військової освіти 15 років був наркомом оборони СРСР, якщо навіть у космонавтиці останніх радянських десятиліть більше важив партквиток, аніж професіоналізм, - чому ж має бути винятком Ольга Гінзбург?

Чим її номенклатурний послужний список гірший, ніж у того чи іншого "луганського слюсаря"?

Ось подивіться-но: згідно з офіційною біографією, Ольга Гінзбург закінчила Сумську філію Харківського політехнічного інституту (1981), інженер-механік, фах – "Технологія машинобудування".

У 1968-72 роках – учениця Конотопського індустріально-педагогічного технікуму, у 1972-75 роках – робітниця, технік-конструктор заводу "Світлотехніка" в місті Лихославль Тверської області, у 1975-87 роках – технік-конструктор, інженер-конструктор, секретар парткому, Конотопський арматурний завод, у 1989-98 роках – заступник директора ВАТ "Конотопський арматурний завод".

Якщо брати до уваги цей послужний список, виходить, що вища освіта – вечірня або заочна. Як у Володимира Ілліча. З добре відомою якістю.

А ключова посада тут – секретар парткому. З якої потім досить логічно випливає депутатство від КПУ у Верховній Раді України.

І якщо принцип "хоружівського кумізму" розвалив "помаранчеву коаліцію" і підірвав надії на демократичний поступ країни, то комуністична номенклатура доби брежнєвізму, до якої належить Ольга Гінзбург, розвалила Радянський Союз і звела на пси всі досягнення науки і техніки того часу.

Звичайно, з будь-якого правила соціально-політичного життя існують винятки; але в більш-менш нормальному суспільстві професійний співак не береться керувати медициною, сантехник – культурою, а механік – архівною справою. Навіть тоді, коли йому це пропонують.

Наразі ми маємо зондаж суспільства: якщо воно проковтне це призначення, то сприйме й наступних "луганських слюсарів", обраних на керівні посади за принципом лояльності.

Власне, про це говорив віце-прем‘єр Дмитро Табачник, представляючи Гінзбург: "Кабмін керувався досвідом її депутатської роботи і побажаннями членів коаліції, зокрема фракції комуністів". А якщо завтра комуністи захочуть поставити на чолі машинобудування філолога?

По-друге, згадаймо слова Ольги Гінзбург при вступі на посаду: "Я не дуже хотіла сюди йти, я пропонувала піти в соціальну сферу, комунальну сферу до Володимира Рибака, тому що в мене є професійний досвід, і я дуже працелюбна, мене всі ж бачать, що я можу тільки... тягну-тягну... роблю-роблю, день і ніч. Я не вмію відпочивати зовсім... Просто дуже хочеться бути корисною. Якщо в мене це вийде, то тоді я буду дуже щаслива, якщо в мене не вийде, то я, мабуть... Ну, такого не буде".

Щодо цього взірця скромності – no comment.

Але тут були ще цікавіші слова: "Тому мені запропонували, я зупинилася, потім подумала: краще я, ніж хто інший, бо інші були б гірші", - додала Ольга Гінзбург.

Вдумаймось: виходить, комуністи могли поставити на цю посаду, яка вимагає глибокого знання архівної справи, і когось буквально з вулиці, хто б не мав навіть номенклатурно-організаційних умінь.

І це називається "антикризова коаліція"? Це насправді кризогенна зграя, діяльність якої становить загрозу для національної безпеки!

По-третє, поставимо собі запитання: а навіщо папузі тромбон, а комуністам – архіви?

І тут до названого вище чинника, який мотивує дії уряду (прозондувати суспільство, чи можна буде невдовзі, як у відомому анекдоті, відловлювати донецьких бомжів і ставити їх на відповідальні посади) може додатися інший.

У чому може полягати інтерес теперішньої КПУ до архівів?

Передусім – у тому, щоб їх надійно почистити від усього, що дискредитує КПУ колишню.

А якщо і не почистити, то максимально ускладнити допуск дослідників до, скажемо так, "пікантних" документів.

Адже зовсім недавно були оприлюднені дуже неприємні для комуністів матеріали, які свідчили про цілеспрямовану діяльність Компартії та радянських органів щодо організації штучного голоду в Україні у 1932-33 роках.

І навряд чи це всі документи подібного ґатунку, які є у вітчизняних архівах, отож подальша робота фахових істориків-архівістів може підкинути правлячій партії чимало неприємних сюрпризів.

А проблема визнання вояків УПА? Що робитимуть "буржуазні націоналісти", коли на чолі архівного відомства стоятиме надійний боєць КПУ?

Але чистка архівів може мати ще один вимір. Згадаймо пов‘язаний із цінними архівними документами скандал, який виник перед президентськими виборами 2004 року і в якому брали безпосередню участь деякі очільники нового уряду.

Згадали? То ж задля дерибану тих колосальних цінностей, які досі містять українські архіви, за допомогою вмілого, як кажуть комуністи, "орговика", слід передовсім створити ситуацію, коли ніхто не писне в знак протесту проти розкрадання фондів і не буде ніяких витоків небажаної інформації.

Скажете, фантастика? Навряд. Знову згадаємо Маяковського: "Если звезды зажигают, значит, это кому-нибудь нужно?"

Сергій Грабовський, заступник головного редактора журналу "Сучасність"