Муляж демократії: слово за президентом
Свого часу Олександр Мороз постійно заявляв, що продавлена ним конституційна реформа покликана "зміцнити відповідальність влади перед виборцями".
Однак рішення кількох депутатів від Соцпартії просто перекреслило волю виборців Соцпартії, які, згідно з даними соцопитувань, найбільш одностайно підтримують створення саме "помаранчевої коаліції".
Нині, так би мовити, настав апофеоз "відповідальності".
Насправді не лише виборці Соцпартії, але й більшість населення України підтримала саме створення "помаранчевої коаліції".
Під час проведення виборчої кампанії партія Мороза виступала проти коаліції з Партією регіонів.
Тому останні події можна розглядати лише як "кидок". Не стільки партнерів по коаліції, стільки виборців, під соусом розмов про відповідальність.
Більше того, вочевидь, і абсолютна більшість членів Соціалістичної партії виступають саме за "помаранчеву коаліцію".
Тепер зрозуміло, що саме задля таких "фінтів" і проштовхував Мороз конституційну реформу, яка насправді зовсім не робить владу відповідальною перед народом, а навпаки – критично безвідповідальною, залежною від кількох партійних функціонерів.
Народ стає цілковито безправним у такому розкладі. Тим більше, коли рівень моральності політиків такий, що дехто з них готові багаторазово платити зрадою за свій "останній шанс".
Партія регіонів і СПУ вимагали референдуму щодо вступу до НАТО і добилися цього, попри те, що зовнішня політика віднесена до відання президента.
Так от, чи не час спитати в народу, яку саме коаліцію він підтримає?
Вихід із ситуації простий.
По-перше, президент зобов’язаний відновити дієздатність Конституційного Суду. Президент повинен вимагати негайного приведення до присяги суддів Конституційного Суду.
По-друге, президента України може й не подавати на затвердження кандидатуру прем’єра.
Якщо президент не вносить кандидатуру прем’єр-міністра, Верховна Рада, відповідно, не може голосувати за прем’єра і призначати уряд.
Тобто роль президента у внесенні кандидатури прем’єра є обов’язковою. Це - пряма блокуюча конституційна норма, яка існує в багатьох країнах, і в політиці траплялися випадки, коли глава держави відмовлявся подавати на призначення кандидатуру прем’єр-міністра.
Прецедент таких дій в Україні вже існує.
Скажімо, норми щодо приведення присяги суддями Конституційного Суду взагалі немає в Конституції. Тобто приведення суддів до присяги – проста формальність, конституційно виписаний лише порядок їхнього призначення.
Але, попри це, Конституційний Суд досі не може приступити до виконання обов’язків, хоча в Конституції і законах є прямі норми, які зобов’язують Верховну Раду зробити Конституційний Суд дієздатним.
Мотивувати свої дії щодо невнесення кандидатури прем’єр-міністра президент цілком може тим, що Україні потрібна влада, відповідальна перед народом і виборцями. І народ, після такої роботи такого парламенту, його напевно зрозуміє.
Тим часом невпинно наближатиметься момент, після якого президент матиме право розігнати Верховну Раду, що може змусити соціалістів, які по суті втратили електоральну перспективу, переглянути свою поведінку.
Якщо у Верховній Раді буде реалізована будь-яка спроба обійти будь-які норми Конституції, зокрема норму про обов’язкову участь президента в поданні на призначення прем’єра, президент цілком може застосувати всі передбачені законом дії проти спроб узурпації влади.
Тим більше, що, відповідно до законодавства, депутатська недоторканість не діє в разі затримання депутата на місці злочину.
Очевидна демонстрація таких перспектив може змусити частину Соціалістичної партії переглянути свої дії та повернутися до представлення однозначної волі своїх виборців.
