Все – або...комітети

Коло замкнулося.

Поточна парламентська криза починалася з питання про комітети, ним же й "завершується".

На початку роботи парламенту, якщо хто ще пам'ятає, підготовча група не зуміла погодити та провести через голосування питання про кількість та предмет відання профільних комітетів.

Тоді на їхньому кількісному збільшенні з 24-х до 29-ти та розмежуванні деяких повноважень наполягали Партія регіонів з КПУ, і певною мірою ці наполягання підтримувала "Наша Україна".

Мотиви були пов'язані з підвищенням ефективності законотворчого процесу. Зокрема – податкової політики, продовження конституційної реформи, розвитку місцевого самоврядування тощо...

Категорично проти виступили БЮТ та СПУ. Офіційним мотивом було небажання створювати додаткові робочі місця для апаратів цих комітетів, витрачати ресурси для матеріального забезпечення тощо. Нічого політичного, суцільна меркантильна економія...

Вже тоді офіційна дискусія виглядала як розмова про кругле і зелене – зовсім про різні речі.

Щоправда, зміст розкривався, як завжди, при ближчому розгляді предмету спору. Так, подейкували тоді, беручи за приклад комітети з питань фінансів і банківської діяльності чи правовий, - що суперечка мала суто конкретний і навіть персональний характер.

Фракція ПР намагалась скоротити обсяг важелів впливу "традиційного" господаря фінансово-банківського комітету, нині члена БЮТ пана Буряка з його "Брокбізнесбанком".

Так само - "розполовинити" функції традиційного господаря правового комітету БЮТівця Онопенка, який, окрім іншого, попередньо погоджує призначення суддів...

Подібні конкретні інтереси зачіпали при розгляді долі комітетів з питань державного будівництва й самоврядування або євроінтеграції – тільки, навпаки, останній намагалися зовсім прибрати разом із традиційними очільниками з "Нашої України", тощо...

Спеціально зауважимо: такий персонально-корпоративний підхід не мав нічого спільного з розмежуванням повноважень влади і опозиції.

Але тоді Партія регіонів, на відміну від БЮТ та СПУ, свого проекту постанови щодо комітетів так і не внесла, намагалася лише змінити задля розгляду цього питання регламент.

На етапі голосування тоді і "Наша Україна", що вже втягнулася в коаліційні торги з БЮТ та СПУ, не підтримала ПР.

Питання про комітети залишили до завершення коаліціонування.

Мотив, за яким ПР тоді погодилася з цим, був абсолютно тотожній мотиву коаліціянтів: кому дістанеться коаліція – тому дістануться і комітети, і рішення щодо їхньої кількості та відання. Про права опозиції стосовно комітетів і мови не було.

І от все радикально змінилося. Перед Партією регіонів, коли вона не досягла всього і одразу, на повний зріст постало питання про опозиційний статус.

А після кількох метушливих кроків, погроз масовими акціями, ультиматумів та блокади - єдиним справжнім каменем спотикання знов виявилися ті самі парламентські комітети.

От лишень тепер Партія регіонів вимагає 12 і погоджується на 6 – але зі списку традиційних старих комітетів.

Коаліція ж годиться надати 5-6 новостворених саме для опозиції "контрольних" спеціальних комісій такого типу, як нині існуюча спецкомісія з питань контролю за приватизацією.

Себто, якщо міряти кількісно: коаліція й опозиція помінялися щодо парламентських структур вимогами, заявленими на початку.

Коаліція пропонує збільшити їхню загальну кількість, опозиція ладна погодитись із збереженням попередньої чисельності.

Що ж до змісту об'єктів суперечки, то він, врешті, вирулив в політичне русло. Якщо вірити публічним заявам учасників, йдеться про питання, чи є комітети формою забезпечення діяльності влади, чи все ж участь в законотворчому процесі шляхом керування комітетами є також прерогативою опозиції.

Коротко нагадаймо аргументи сторін.

Коаліція: комітети перетворилися на інструмент влади після конституційної реформи, яка ввела в політичний обіг та державний устрій категорію правлячої урядово-парламентської коаліції.

Парламентський же регламент, який "ігнорує" цю новацію і запроваджує пропорційний поділ комітетів відповідно до результатів виборів, - застарілий стосовно нової Конституції.

Опозиція: нічого регламент не застарілий, бо ухвалювався вже при новій Конституції напередодні завершення каденції попередньої ВР. А пропорційну систему для комітетів зберегли, бо саме й збиралися збалансувати участь у законотворенні влади й опозиції.

Плюс – світовий досвід та експертні висновки міжнародних інституцій: парламент, як і його законодавчі структури, має відбивати наявність волевиявлення виборців через кількість мандатів...

Посилаючись на Конституцію та регламент, обоє праві. Бо так і писали ці документи, аби між ними був "люфт" для вільного тлумачення, а отже – зловживання за відсутності КС з його однозначним роз'ясненням.

Щодо ж світового досвіду – то краще всім утриматись: Україна вже всі рекорди побила з його профанації.

Тому і спільні опоненти в одному найсуттєвішому: вони разом приховують відому лише їм відповідь на питання, чому, власне, голова комітету, де лише юридично узгоджуються законодавчі пропозиції, виступає як представник влади. В чому, власне, його особиста влада, за яку варто боротися.

І чим, якщо вже це принципово, відрізняється від обсягу повноважень чи можливостей голови комітету – обсяг влади голови контрольної комісії...

А різниця таки є. От лишень міжнародним експертам її не второпати.

Контрольні комісії, як і комісії тимчасові спеціальні та навіть слідчі, - це в кращому разі інформаційні центри, які навіть теоретично можуть лише рекомендувати свої висновки про дії чи бездіяльність якихось структур та органів влади офіційним правоохоронним органам тієї ж влади. Можуть вони свої висновки надати й пресі.

Такий спосіб контролю влади може бути дієвим лише за умови, що висновки контрольної чи слідчої комісії будуть повноцінно розслідувані вже в офіційному порядку тією ж владою. А викид відповідної інформації до ЗМІ міститиме не лише натяки та анонімні звинувачення, а й факти та прізвища.

Але в будь-якому разі це не так внутрішньопарламентський контроль, як діяльність, спрямована назовні. Звісно, просто таки запрограмований бути використаним і як піар-інструмент, і як засіб шантажу.

Не дарма пані Тимошенко зазначила, що в такий спосіб пропонує Партії регіонів зброю, про яку мріяла сама, а можливо, ще сама й скористається...

Простіше, контрольні комісії – це знаряддя передвиборчої боротьби, і треба лише вміти ним користатися. Українська історія часів незалежності доводить, що навіть не маючи законодавчого забезпечення, ця форма опозиційного "контролю влади" саме для виборчих процесів відіграла чималу роль. Згадаймо хоч би слідчу комісію в справі Гонгадзе...

З іншого боку – була в минулому складі парламенту ду-у-уже опозиційна вже до президента Ющенка та "помаранчевих" слідча комісія в справі НАК "Нафтогаз", створена якраз після укладання сумнівних газових угод з Росією. І – нічого: торг пішов так дивно, що ані суспільство ні про що не дізналося, ані "головні слідчі" не скористалися своїм знаряддям для виграшу у виборах...

Якщо іноземні експерти це зрозуміють – можуть надавати поради. А так – ні.

Що ж стосується парламентських профільних комітетів, то тут все абсолютно інакше.

Комітет – це фактично інститут маніпуляції законотворчим процесом.

Офіційно голова комітету лише керує засіданнями та апаратом, але реально саме від цього керування залежить, які з законодавчих ініціатив увійдуть до законопроекту до голосування в залі, а які – ні. Від нього залежить і те, чи будуть окремі норми законопроекту голосуватись постатейно, чи гамузом, в пакеті. Це – процедурно.

По суті ж голова комітету у вигляді законодавчих норм враховує чи відкидає лобістські побажання всіх зацікавлених сил.

Саме з них формується "пакет" норм, які будуть запропоновані на голосування у залі ВР. Причому, на відміну від, скажімо, спікера ВР та, іноді, його заступників, - діяльність голови комітету не публічна, за нею не можна прослідкувати просто з трансляції парламентського засідання.

Тому, якщо когось цікавить, як саме відбувається парламентська корупція, - це сюди. Тут – найзручніше домовлятися про що завгодно, і ніяких тобі валіз з грішми, ба навіть контрактів про передачу акцій тощо... За давніх часів мажоритарки тут ділили фінансування для округів, потім вже - преференції для "партійних" галузей і регіонів...

Найяскравіший приклад всіх останніх часів – бюджетний комітет, за який точиться чи не найжорстокіша боротьба.

Досвід останніх років довів, що, виявляється, можна навіть бюджет, всупереч бюджетному кодексові, ухвалювати одним пакетним голосуванням. А потім – додавати до бюджету будь-які популістські чи лобістські норми.

І хоча саме в цій царині процедурні норми виписані якнайретельніше, ролі вони не грають, натомість влада голови комітету – незаперечна.

От за цей "інструмент влади" і покладає свій час, сили переговірників та навіть, в разі дійсного оголошення голодування, здоров'я "солдатів партії" фракція ПР.

Покладає, бо, очевидно, на власному досвіді переконана: не народила ще українська демократія такої коаліційної угоди, навіть якщо там записано заборону голосувати за законопроекти, подані від опозиції, - яку не можна було б скорегувати всередині комітету шляхом суто юридичних процедур стосовно законодавчих норм та нікому не помітних "аргументів" лобістського характеру.

І, схоже, саме на підтвердження цього переконання Партії регіонів так пручається коаліція, а в першу чергу БЮТ, наданню опозиції керівних посад в комітетах.

Як нещодавно і в питанні про пакетне голосування, діє острах, що тіньові "аргументи" опозиції (як отой знаменитий фонд на 250 млн. доларів) таки спрацюють. Різниця ж у тім, що голосування за спікера й прем'єра – "одноразове", а процес у комітетах – постійний. Відповідно жорстокіший і спротив...

Хоча в коаліції є і більш прийнятне пояснення: просто комітети вже всі переділені між собою, і змінювати навіть їхню кількість на користь опозиції – це підривати зсередини основи коаліційної угоди, де закладені інтереси конкретних претендентів на посади.

От лишень чомусь цієї причини коаліція не озвучує, а все про якісь примарні принципи.

Отже, битва коаліції й опозиції за комітети – не боротьба за писані владні повноваження чи опозиційні контрольні функції, а змагання за право використовувати тіньові аспекти парламентської діяльності.

На жаль, це підтверджує і сам спосіб ведення переговорів, - схований від ЗМІ та коментований лише "спікерами" чи лідерами фракцій. Здавалося б, що тут ховати, коли йдеться про принципи?

Але й з того, що публічно озвучується, також нічого путнього наразі не випливає.

Скажімо, ПР проголошує таку форму виходу з ситуації як підписання спільного меморандуму, який затвердив би якісь "перехідні" зміни до регламенту, що поперед наступного закону фіксували б права опозиції та належні їм комітети... Здавалося б, ідеться про нормативний акт, який має схвалюватись голосуванням.

Але проекту постанови про зміни до регламенту з відповідним змістом ПР чомусь не реєструє.

Як раніше не реєструвала і проекту про кількість та відання комітетів. Як не висуває та не оголошує публічно кандидатуру на посаду віце-спікера, - якщо вже дійсно цей пункт з коаліцією погоджено...

Тож з приводу яких пропозицій іде дискусія – насправді так і не відомо. Хоча, скажімо, коаліція свого часу таки зареєструвала той свій проект постанови, щодо якого і зчинилася вся оця опозиційна буча.

Відсутність проекту постанови від опозиції – це і є факт маніпуляції. Таке враження, ніби ПР просто боїться надати текст, який може при розблокуванні бути негайно проголосований.

А таке побоювання, в свою чергу, можливе лише в разі, якщо Партія регіонів досі сподівається в опозиційному статусі не залишитися, тому й фіксувати його, всупереч своїм гучним заявам, не збирається.

В усякому разі, проект постанови про бажані зміни до регламенту від ПР не є свідченням відсутності гарантій ухвалення рішення.

Адже, скажімо, не маючи таких гарантій, ПР все ж зареєструвала інші проекти, навіть не постанов, а законів. Зокрема, і про процедуру вступу до військово-політичніх блоків виключно через референдум...

Зі свого боку, влада (формально – не коаліція), мабуть, суто випадково саме зараз, в розпал цієї кризи, застосувала до опозиції такий от "адекватний захід": ГПУ закрила справу Колесникова, а Вищий арбітражний суд відхилив вимоги Піскуна про поновлення його на посаді генпрокурора.

Сигнал прозорий: не потрібен Партії регіонів "свій" генпрокурор Піскун, аби вирішувати такі питання, як по Колесникову.

І навздогін – дружня порада Шкіля від БЮТу: "Лідерам опозиції треба переступити психологічні проблеми й прийняти реальність – стати першою в Україні опозицією з широкими повноваженнями стосовно контролю. І при цьому не боятися, що лідерів опозиції переслідуватимуть та намагатимуться запроторити у в'язницю"...

От воно й знадобилося – гасло "Бандитам – тюрми"... І яка, скажіть, різниця з меморандумом Ющенка та Януковича, начебто через який "Наша Україна" програла вибори БЮТу?

А, власне, саме питання виборів - дострокових – виглядає як найбільш суттєве, що дійсно мусить нині вирішувати ПР.

Оце вони порадяться з аутсайдерами 8 липня на оголошеному форумі, дочекаються розвитку подій на газовому "фронті" з Росією, ще – саміту "Великої вісімки", і нарешті з'ясують, чи варто йти в бій... Механізми всі давно прописані, голосів для реалізації таки можна буде "докупити" – і вперед.

Ну, а комітети... Вони так і залишаться на майбутнє, коли, можливо, не доведеться вибирати між всім і нічим.

До речі, саме через це прагнення спочатку отримати все, а потім писати під себе закони, досі в Україні відсутні і такий нині актуальний закон про опозицію, і закон про Кабмін, та й Конституційний суд...

Якщо зі свого боку владна коаліція хвалиться, що має намір змінити цю безперервну гонитву і таки встановити правила гри, то чи не час застосувати обіцяні несилові "адекватні заходи"? Чи їх насправді ще не вигадали, бо самі ділили "все"?

Ірина Погорєлова, "Політичні хроніки", спеціально для "УП"

P.S. На розблокованому засіданні Ради у четвер Тимошенко повідомила, що до комітетів опозиції, зокрема, належать регламентний, свободи слова, нацменшин, контролю за діяльністю правоохоронних органів, контролю за екологічною політикою та природокористуванням, з питань функціонування системи правосуддя, з питань приватизації, контролю державної регуляторної політики.