"Шахтарські вбивці" вийшли на волю. Після публікації на УП
Герої публікації "Української правди" і "України молодої", обвинувачувані у вбивстві підлітка мешканця міста Шахтарськ Донецької області, 24-річний Руслан Бредун і 21-річний Валерій Журавський вийшли на волю після тривалого перебування у слідчому ізоляторі в Донецьку.
Вони були звинувачені в тому, що у ніч 15 січня 2004 року вбили 17-річного Володимира В. Звинувачення ґрунтувалося винятково на зізнаннях самих підсудних, від яких вони згодом відмовилися, заявивши, що на них чинився тиск.
Інших доказів – ні відбитків пальців на нібито знарядді вбивства, ні чітко ідентифікованих слідів крові на їхньому одязі, ні свідків, які б бачили момент вбивства, виявлено не було.
До того ж, власне слідство відбувалося з численними порушеннями закону.
Спершу Апеляційний суд Донецької області засудив обвинувачених на 12 і 13 років ув'язнення. Верховний Суд скасував це рішення і відправив справу на дослідування.
І ось старший слідчий слідчого відділу прокуратури Донецької області радник юстиції Гаврилов ухвалив майже неймовірне рішення: він постановив припинити кримінальну справу зі звинувачення вищезгаданих осіб у вбивстві з хуліганською метою, вчиненому за попередньою змовою.
Неймовірність рішення полягає в тому, що донедавна затримані і звинувачені фактично не мали шансів вийти на волю навіть тоді, коли докази у їхніх справах мали далеко не переконливий характер.
У кращому випадку вони сиділи у слідчому ізоляторі кілька років, а потім суд ухвалював їм покарання на стільки років, скільки вони вже відсиділи в СІЗО, й засуджені виходили на волю – таким був своєрідний компроміс.
Нещодавно у програмі радіо "Промінь" автор зустрівся з правозахисницею із "Українсько-американського бюро захисту прав людини" Тетяною Яблонською, яка розповіла, що скандально відома справа безпідставно звинувачуваного у вбивстві журналіста Руслана Антоника теж має шанс на успіх – його можуть виправдати.
Можливо, ці факти свідчать, що, хоча в країні і не відбулася реформа правоохоронної системи, але принаймні змінилася атмосфера, яка дає підстави сподіватися на успіх у захисті прав громадян.
Зараз мешканці Шахтарська Бредун і Журавський відпочивають від "існування" у слідчому ізоляторі і влаштувалися на роботу. Тим не менше, ставити крапку у справі ще рано.
Фактично, є підстави вважати, що міліція, прокуратура, суд діяли в одній зв'язці, як три ланки, але не правоохоронної, а каральної системи, що ставить собі за мету не встановлення істини, а покарання когось незалежно від того, винна людина чи ні.
Адвокат Андрій Деркач, який захищав у Шахтарську Руслана Бредуна, вважає, що справедливим рішення у справі його підзахисного було тільки тому, що на це звернула увагу преса і громадськість.
Окрім преси, у з'ясуванні обставин справи на прохання автора взялися Гельсінська спілка з прав людини і народний депутат Юрій Оробець.
Отож, правоохоронна система все ще не захищає права автоматично, а лише під тиском. В тій же Донецькій області є приклад зовсім іншого характеру. Обвинувачений у вбивстві 88-річного пенсіонера Олександра Гартованого 21-річний мешканець селища Курахового Мар'їнського району Олексій Москаленко сидить у слідчому ізоляторі з 19 липня 2003 року.
Отже, у справі Бредуна і Журавського виникає ряд нових запитань, на які треба давати відповіді. Руслан Бредун, як тепер з'ясувалося, безпідставно просидів у слідчому ізоляторі з 16 січня 2004 року по 2 червня 2006 року.
Валерій Журавський безпідставно просидів за гратами з 13 серпня 2004 року по 2 червня 2006 року. Вони зазнали ганьби, оскільки тривалий час їх вважали вбивцями. Хто має за це відповісти? Яку компенсацію повинна виплатити держава безпідставно утримуваним у неволі?
Автор постанови про припинення кримінальної справи встановив, що явка з повинною Руслана Бредуна була написана під диктовку працівників кримінального розшуку Шахтарського міськрайонного УМВС України у Донецькій області.
Зі свідчень оперуповноваженого кримінального розшуку Миколи Циганкова, який допитував Валерія Журавського, випливає, що він здійснював на затриманого психологічний тиск.
Далі автор постанови про припинення кримінальної справи пише, що за 11 годин перебування у Шахтарському МРВ УМВС України з Бредуном було проведено лише одну слідчу дію, а з Журавським не було проведено жодної.
Таким чином, це дає підстави зробити висновок, що наведені факти "дають слідству підстави сумніватися у наданні Бредуном і Журавським пояснень без психологічного і фізичного впливу на них з боку працівників міліції". Хто повинен за це відповісти?
Названі вище факти набувають особливого забарвлення у зв'язку з тим, що свідок Наталя Вербицька у судовому засіданні розповіла, що її та свідка Катерину Яровикову працівник міліції, той самий Циганков, протримав у міліції понад чотири години, погрожуючи і вимагаючи дати свідчення, вигідні для слідства.
Крім того, свідок Маркін, який сидів із Русланом Бредуном в одній камері СІЗО, сказав, що хтось із працівників міліції умовив його дати свідчення, згідно з якими Бредун нібито казав йому про здійснене вбивство, і що насправді нічого подібного Бредун йому не казав.
Таким чином, старший слідчий слідчого відділу Донецької обласної прокуратури Гаврилов встановив факти порушень закону або факти, які дають підстави припускати наявність таких порушень.
Ці порушення призвели до того, що безвинні люди відсиділи два з половиною та два роки за гратами. Питання: хто заважає прокуратурі не лише закрити справу, але й розібратися в причинах такої ситуації і покарати винних?
На жаль, автор постанови про скасування кримінальної справи ніяк не оцінив публіцистичний талант слідчої Шахтарської міжрайонної прокуратури Людмили Прокопової, яка вела цю справу.
За деякий час до рішення суду вона надрукувала статтю в шахтарській газеті "Знамя победы" під назвою "Лжесвидетельство — уголовно наказуемо".
Слідча змінила лише по одній літері у прізвищах героїв і попередила усіх свідків, так само змінивши по одній літері у їхніх прізвищах, що вони зі статусу свідків можуть перейти у статус обвинувачених за брехливі свідчення.
Мова йде навіть про тих свідків, які були друзями убитого. Такий вчинок викликає питання з точки зору закону.
Він також промовчав щодо наведеного у публікацях факту, який дає підстави припустити, що судді Апеляційного суду Донецької області Анатолій Єрьомін та Олександр Котиш мали корупційні зв'язки з Шахтарською прокуратурою.
Склад суду був змінений, але причини такої зміни, як цього вимагає закон, повідомлені не були. Голова Апеляційного суду Донецької області Олександр Кондратьєв у відповідь на прохання прокоментувати події і ситуацію написав, що це не передбачено законом.
Учасник подій, районний прокурор Сергій Вітульський, відмовився зустрічатися з журналістом і дати хоч якісь пояснення.
Звісно, суд може помилятися.
Та коли судді Апеляційного суду Донецької області Валерій Мозговенко і Володимир Кленцар за обвинувальним висновком, який викликає безліч претензій, оголошують міру покарання – ув'язнення на 12 і 13 років, і цей вирок скасовує Верховний Суд, а прокуратура взагалі доходить висновку, що для подібного вироку не було жодних підстав, то у автора особисто виникає сумнів відносно компетентності донецьких жерців юстиції.
Втім, найменше автор хотів би, аби справа завершилася тільки покаранням "стрілочників". Адже причини того, що сталося і, напевно, стається чи не щодня, набагато глибші: досі держава тільки декларувала бажання змін у цій галузі, але нічого для цього не зробила.
Юрій Луканов, для УП
