Юридичний нігілізм як загроза конституційному ладу

Одним з найприкріших аспектів діяльності нинішньої влади з найперших кроків її існування було нехтування вимогами законності, що випливало з уявлення про вищість "революційної" доцільності над нормами права.

Згадаймо, як призначались 4 лютого 2005 року нові губернатори.

Відповідно до статті 118 Конституції, голови місцевих держадміністрацій призначаються і звільняються з посади президентом за поданням уряду.

Однак належна процедура не дотримувалась.

Прізвища голів були лише поспіхом, "з аркуша" зачитані в залі парламенту, й ця свята простота мала уособлювати прагнення "створити нову європейську владу - чесну і професійну".

Революційні гасла давно вже припали порохом, однак ігнорування закону лишається сталою традицією. Останнім прикладом є позиція президентської сторони щодо формування коаліції та призначення глави уряду.

Отже, 13 липня Віктор Ющенко заявив, що вихід зі складу коаліції депутатів від СПУ і проголошене у зв'язку з цим припинення діяльності коаліції демсил нібито не відповідають Конституції та регламенту ВР.

Водночас президентський речник Іван Васюник висловив думку, що в Конституції не визначена обов'язковість чи необов'язковість внесення президентом кандидатури прем'єр-міністра від коаліції.

Він вважає нелегітимним подання як Януковича, так і Тимошенко та знов вимагає негайного відновлення діяльності Конституційного Суду.

Мовляв, глава держави подасть до ВР кандидатуру прем'єра лише після того, як суд поновить свою роботу. І, взагалі, буде бажання - зробить подання, не буде - гори собі прем'єр-міністр помаранчевим вогнем.

При цьому президентська сторона вдалась до повчальних коментарів щодо визначних чеснот, якими має бути наділений майбутній прем'єр.

Ця неперевершена за своєю досконалістю і майже свята істота, відповідно до міркувань Васюника, має "володіти консолідуючим потенціалом", бути "професійною", "представленою від легітимної коаліції", "неконфронтаційною", "незаангажованою у бізнес-структурах" і, головне, програма очолюваної прем'єром коаліції повинна бути узгоджена з програмою президента (!).

Тож кандидатура має бути і "скромна, і роботяща, і слухняна", і до того ж "вміти прясти, ткати та вишивати", тобто відповідати всім вимогам, які висловлюють до дівчат на виданні у східних країнах.

За всіма цими просторікуваннями, які грунтуються на сильній відразі до спроб посісти прем'єрську посаду з боку Юлії Володимирівни, приховується один визначальний мотив: президент розглядає себе як особу, якій довірено брати активну участь у підборі кандидатури глави уряду, схвалюючи чи відкидаючи її на власний розсуд.

З огляду на все це маю нагадати деякі положення законодавства.

Щодо легітимності коаліції:

згідно з частиною дев'ятою статті 83 Основного Закону засади діяльності коаліції встановлюються Конституцією та регламентом ВР. Частиною другою статті 65 регламенту передбачено, що депутатська фракція має право в будь-який час вийти зі складу коаліції.

При цьому така фракція, справді, має попередити про свій вихід не менше ніж за десять днів до дати виходу.

Проте у випадку з розвалом т.зв. "помаранчевої коаліції" депутати-члени фракції СПУ в індивідуальному порядку, написавши відповідні заяви, вийшли з зазначеної коаліції, в результаті чого діяльність коаліції демсил була припинена на підставі 2-го пункту першої частини 66-ої статті регламенту у зв'язку із зменшенням складу коаліції до кількості депутатів, меншої, ніж визначено Конституцією.

Тож і де-факто, і де-юре рішення про формування антикризової коаліції і припинення діяльності Коаліції демсил набрали чинності.

Щодо внесення президентом до Верховної ради кандидатури прем'єра від коаліції:

згідно з частиною восьмою статті 83 Основного Закону, коаліція вносить пропозиції президенту щодо кандидатури прем'єр-міністра.

Пунктом дев'ятим частини першої статті 106 Конституції передбачено, що президент вносить за пропозицією коаліції у парламенті подання про призначення ВР прем'єра в строк не пізніше, ніж на п'ятнадцятий день після одержання такої пропозиції.

Як один з розробників конституційних змін, маю наголосити: йдеться саме про зобов'язання глави держави внести кандидатуру від коаліції, на що вказує й термін у 15 днів, який відведено президентові для того, щоб внести у парламент подання про призначення керівника уряду.

Президент у даному разі реєструє рішення коаліції, що відображає волю більшості виборців. Конституція не надає йому права не погоджуватися з пропозицією коаліції.

В принципі, Конституція не заперечує того, що впродовж цих 15 днів глава держави може висловити якісь кадрові побажання. Але виключно від коаліції залежить, сприймати їх чи ні.

Інший погляд означатиме заклик до перевищення главою держави своїх повноважень.

Цілковитою нісенітницею є ідея вимоги відновлення діяльності Конституційного Суду як умови подання президентом до ВР кандидатури прем'єра.

Згідно з частиною третьою статті 17 закону "Про Конституційний Суд України", суддя КС складає присягу на засіданні ВР, яке проводиться за участю президента, прем'єр-міністра, голови Верховного Суду, не пізніше як через місяць після призначення суддею КС.

Отже, до приведення до присяги новопризначених суддів КС має бути призначений прем'єр-міністр.

Крім того, враховуючи, що судді, на приведенні до присяги яких наполягає президент, призначені ним та обрані з'їздом суддів ще у листопаді 2005 року, необхідно забезпечити дотримання положень частини третьої статті 17 згаданого вище закону і перепризначити та переобрати їх на посади суддів КС у зв'язку з тим, що місячний термін на складення присяги минув не з їхньої вини.

У випадку невиконання цих передбачених законом вимог склад та рішення КС будуть нелегітимними.

Нагадаю, що в 2004 році склалася ідентична ситуація з членами Вищої ради юстиції, які не змогли вчасно скласти присягу. У цих умовах було прийнято цілком коректне рішення: президент скасував указ про призначення цих двох осіб, а відтак призначив їх заново.

Також нагадаю, що після проведення політичної реформи остаточне рішення щодо призначення прем'єра ухвалює парламент у формі відповідної постанови, а не президент своїм указом.

У випадку порушення президентом положень частини другої статті 19, частини другої статті 102, пункту 9 частини першої статті 106, частини третьої статті 114 Конституції і не внесення ним у п'ятнадцятиденний термін подання на прем'єра, парламент, реалізуючи своє конституційне повноваження, закріплене пунктом 12 частини першої статті 85 Основного Закону, самостійно призначає прем'єр-міністра.

Щоправда, з Васюником слід погодитись стосовно нелегітимності подання кандидатури Тимошенко на посаду прем'єра. Згідно із статтею 64 регламенту Ради, коаліція вносить відповідно до Конституції пропозиції стосовно кандидатури прем'єра та кандидатур на посади інших членів КМ.

Рішення коаліції з пропозиціями стосовно кандидатури прем'єр-міністра не пізніше наступного робочого дня після ухвалення такого рішення передається голові парламенту для невідкладного направлення його президентові.

Тож можна зробити висновок, що всупереч зазначеним положенням регламенту подання на Тимошенко було направлено президентові до обрання спікера.

Пропозиція ж щодо кандидатури Януковича на посаду прем'єр-міністра була схвалена легітимною коаліцією і направлена президентові законно обраним головою Ради.

Заява про те, що Ющенко має право відмовитися вносити на затвердження парламенту кандидатуру на посаду голови уряду, запропоновану коаліцією, може сприйматися як шантаж можливим розпуском парламенту.

Конституція України зобов'язує його у п'ятнадцятиденний термін внести, відповідно до пропозиції антикризової коаліції, подання на призначення главою уряду кандидатуру Януковича.

Отже, президента вочевидь знов підставляють його безвідповідальні радники. Адже ті, хто сьогодні спонукає його до протизаконних дій, завтра удаватимуть цілковиту непричетність до підриву конституційного ладу.

Віктор Медведчук, голова Соціал-демократичної партії України (об'єднаної), доктор юридичних наук