"Помаранчеве" китайське попередження, Або чому Майдан порожній
В Києві вже майже тиждень тривають акції протесту. Хтось за коаліцію, хтось проти. На Майдані знову з'явились намети. Але чи значить це, що буде другий Майдан?
На питання до колеги, яка збирається виходити з роботи: "Куди йдеш? На Майдан?", лунає іронічний сміх у відповідь.
Нетелефонне запитання від не надто заглибленої у політику мами, яка у 2004-му постійно здавала у революційну касу по 10 гривень: "Що там у вас на Майдані робиться?", чуєш одразу ж від неї відповідь: "Цирк якийсь!".
Українська політична дійсність, яка півтори-два роки була фактором загального єднання і консолідації, врешті-решт стала причиною загального розчарування й байдужості.
Без тебе нічого не буде", - блимає усюди заклик від Юлії Тимошенко допомогти її команді розбудовувати "Ідеальну країну".
Сьогодні цей клич раптом набув подвійного значення. Окрім як розбудувати свою ідеальну країну, зараз, після подій у парламенті, його ще можна читати як "рятувати" зовсім неідеальну, але мою країну. Майже як заклик вийти на Майдан.
У інших, свіжіших закликах бютівців вже можна було прочитати конкретне прохання підтримати їхню боротьбу з представниками старих кланів.
"Ми добре розуміємо, що ви втомилися від зрад із боку тих політиків, яким ще вчора вірили і на яких покладали надії", - на цьому текст заклику можна було б без продовження так і залишити, як риторичне питання без відповіді.
А наступні слова "Але ж сьогодні знову приходить час вибору. І саме у ваших руках доля і майбутнє України" звучать уже смішно й нелогічно.
Скільки разів має ще настати той "час" і скільки має бути ще таких "виборів", аби народ нарешті зміг більше не "втомлюватися від зрад", а також від всюдисущого взаємного обливання брудом між об'єктами їх вибору, їхньої підкилимної поведінки, розходжень між словами та справами, лицемірних посмішок, перетворення їхніх партій та блоків у структури з нагромадження грошових мішків та приймальників для перебіжчиків?
Ті, "без кого нічого не буде", уже зробили свій вибір у 2004-му, повторили у 2006-му, а в результаті їхні обранці віддали свою перемогу. Тепер знову просять допомоги. Але проблема в тому, що народ уже не знає, чим може допомогти...
Вийти на Майдан? Наряд чи хтось із великим запалом зараз буде скандувати: "Ющенко! Юля! Разом нас багато!...". Кричати "Бандитам – тюрми!"? Уже кричали.
Волати "Мороз – іуда!"? Ну іуда, а далі що? Він таки дійсно отримав, інше питання, за яку ціну, підтримку переважної кількості депутатів, обраних демократичним шляхом.
"Якщо б мене хтось запитав, чого я тут стою, чого добиваюся, я навіть би не знав, що відповісти... але ж треба щось робити", - говорить у привітній розмові хлопчина, який допомагав розкладати намети табору на Майдані.
Вимагати перевиборів? І, навіть якщо більшість прихильників "помаранчевих" нові вибори не проігнорують та здобудуть для своїх "майданівських" героїв чергову перемогу, кому захочеться при черговому поділу крісел та портфелів укотре вислуховувати про "шантажисток", "авантюристок", "кощіїв безсмертних", "любих друзів", "воплі-соплі"?
Кому захочеться вкотре розчаровуватися від свого вибору, від своїх політиків, від їх нездатності об’єднатися та розділити посади?
Кому захочеться спостерігати чергову епопею переговорів про коаліції на два фронти, роздумів, із ким буде краще?
Ніхто не може дати стовідсоткову гарантію, що після перемоги на перевиборах "Наша Україна" і БЮТ знову не дратуватимуть усю країну черговими кількамісячними пошуками точок дотиків.
Йдеш на Майдан лише заради цікавості. По наметовому містечку якось хаотично блукають його нечисельні мешканці. Хтось, ніби й нічим не переймаючись, щось читає, хтось з посмішкою фотографується з бабою Параскою, хтось у намет, щоб не знудьгуватися, приніс карооке і співає, як це не дивно, шансон.
Деякі перехожі затримуються, гуртуючись маленькими купками, один одному переповідають свої думки про Мороза і нову коаліцію, а більшість просто дивиться на все з байдужим і пустим поглядом.
Люди втомилися від політики.
Занадто довго вони нею жили. Все, що від них залежало, зробили. Ті, хто не втомився, розгублені, що далі робити.
У Львові якийсь підприємець із відчаю після створення нової коаліції перекрив головний проспект міста. Поставив перпендикулярно до вуличного руху своє авто з причепом, а в іншому місці проїжджої частини проспекту порозкидав старі шини.
Міліції, поки не з’явився евакуатор, довелося чотири години упрошувати "хулігана" не перешкоджати руху транспорту.
Підприємець висловлював свій протест, роздавав антиморозівські агітки і вимагав розпустити парламент. І щонайцікавіше, мешканець Львова, переважаюча частина населення якого стояла на Майдані 2004-ого, наступним пунктом вимог після проведення перевиборів вимагав відставки Віктора Ющенка.
Інший львів’янин, старенький політв’язень, робить зараз заяви, що готовий навіть здійснити самоспалення, якщо це допоможе порятунку України від "банди".
Але здебільшого чуються однакові на диво спокійні слова: "Самі винні". І винуватці це розуміють. Тому і бояться сказати: "Всім на Майдан!". Бо нічого не буде. Уже все сталось без нас.
