Знову Майдан?

Україна не може без Майдану. Майдан – це не просто багатолюдний мітинг чи акція протесту. Майдан як явище – це інструмент прямої демократії.

За допомогою Майдана активна частина населення вказує власній еліті на протиріччя, інакше кажучи, Майдан виникає тоді, коли низи вже не можуть...

Майдан виникає тоді, коли еліта втрачає почуття реальності та зв'язок зі своїм електоратом. Майдан – це мирна революція, яка не сприймає насильство чи, не дай боже, кров. Може, на цей раз в Києві об'єднаються обидва Майдани: помаранчевий та синій, і тим самим об'єднають країну?

На жаль, частина політичної еліти, якій народ надав право представляти свої інтереси в Верховній Раді, під загрозою втрати реальних особистих зисків знову дуже швидко забула про свою передвиборчу політичну позицію та обіцянки. На твердих позиціях залишаються поки що ПРУ та БЮТ.

Інші займаються активною політичною проституцією.

Автор не хоче і не буде зупинятися на політичних чи економічних мотивах Мороза, який просто скористався моментом і взяв владу, яка валялася в нього під ногами (дуже вже велика була спокуса!).

Але, видається, що основна стратегічна помилка Мороза – це зрада власного електорату, або принаймні його переважної більшості.

Результати останніх президентських та парламентських виборів переконливо продемонстрували, що електоральні уподобання в Україні досить стабільні, і коливаються у межах 1-2% в рік.

В основному, під впливом природних процесів зміни покоління.

Наразі в останні 2-3 роки розподіл електоральних уподобань між помаранчевими та синьо-червоними розподіляються у співвідношенні 55% до 45% відповідно.

Це співвідношення є досить сталим і практично не змінюється під впливом виборчих чи інших технологій впливу на масову свідомість. Саме таким і став розподіл крісел у парламенті після виборів 26 березня.

А це означає, що перехід СПУ під прапори ПРУ та КПУ у Верховній Раді робить останню політично нелегітимною. Адже в результаті парламент вже не відображає реальний електоральний вибір населення України.

Саме тому і поодинокі переходи, і, можливо, масовий перехід "Нашої України" в "антикризову" чи іншу коаліцію з Регіонами створить ще більший яр протирічь між країною та її представниками у вищому законодавчому органі держави.

Такі протиріччя неодмінно будуть розв'язані за допомогою чергового Майдану. Це і повинні мати на увазі переговорники від НУ з Партією регіонів.

Аналітики та радники НУ та її почесного голови, президента, мають врахувати, що чільники Регіонів дуже добре усвідомлюють, що коаліція без "Нашої України" не є сталою та хоча б мінімально ефективною.

І вони за будь-яких обставин та на будь-яких умовах (а ці умови будуть пом’якшуватись з наближенням часу "Ч" – конституційного права президента на розпуск парламенту) намагатимуться затягнути НУ в коаліцію з метою:

- виграти час і увійти у владу, хай через відносно невеликий плацдарм,

- з часом добитись призначення лояльних до себе губернаторів східних та південних областей,

- з часом вичавити з уряду незручних міністрів закордонних та внутрішніх справ та призначити своїх голів СБУ та НБУ.

При цьому "Наша Україна" потрібна Регіонам тимчасово, як демократична ширма для демократичної світової спільноти.

Через півроку-рік НУ буде викинута із всіх владних коридорів як непотріб. Причому разом з президентом через процес імпічменту або "за станом здоров'я".

Що далі? Поза сумнівом, регіонали винесли добрі уроки після помаранчевої революції і нового Майдану більше не допустять! Або це буде кривавий Майдан.

Тому єдиним виходом наразі є розпуск парламенту та нові вибори. Для того, щоб відновити статус-кво Верховної Ради, політичної інституція, яка відображає реальні політичні уподобання народу України.

Все інше – це швидка чи повільна здача позицій демократії та суверенітету України.

Сергій Сорока, для УП