Свій Рубікон Мороз вже перейшов
Створення коаліції у форматі Партія регіонів – СПУ – КПУ стало для лідера соціалістів Олександра Мороза тим моментом невороття.
Та варто пригадати Мороза у листопаді-грудні 2004 року – не було тоді палкішого критика "злочинного режиму", ставлеником якого був Віктор Янукович, ніж лідер СПУ.
А ще варто пригадати акцію "Повстань, Україно!": здавалося, що Юлія Тимошенко та Олександр Мороз – то майже єдине ціле, саме вони складали цемент цієї акції. Їх майже до останнього сприймали як нерозлучний тандем захисників Помаранчевої революції – особливо на тлі непослідовної та не досить певної "Нашої України"... Та не так сталося, як гадалося.
Можливо, коаліція ПР – СПУ – КПУ у подальшому розпадеться. Так, БЮТ та "Нашій Україні" не буде чого робити, окрім як прийняти "блудного сина" до своїх лав, зробивши вигляд, ніби нічого не відбулося.
От тільки довіри до Мороза вже не буде. От тільки його обіцянки вже не будуть варті нічого. У разі, якщо помаранчева коаліція коли-небудь відновиться, СПУ приречена буде пасти задніх, бути на периферії. Враховуючи передісторію.
Звісно, була в політичній історії Мороза канівська четвірка. Саме його тоді багато з-поміж критиків звинувачували в тому, що президентом у підсумку став Леонід Кучма. Але жив тоді ще, й майже до сьогодні, міф: Мороз росте, Мороз змінюється, він крапля за краплею вичавлює з себе совка й враховує свої помилки, він крок за кроком стає європейським соціал-демократом.
Так, доводилося чути думки, що СПУ не проголосує за прем’єр-міністра Януковича, хоча й обіцяла. От тільки чи відповідатиме це налаштуванням багатьох депутатів із фракції цієї партії?
І, до речі, що сталося перед голосуванням за спікера? Чому соціалісти – якщо вже вони прониклися такою повагою до Регіонів – проникалися нею так довго?
Чому, коли велися довгі й нудні переговори про створення помаранчевої коаліції, вони не заявили ще тоді: а знаєте, нам Регіони миліші, ми, напевно, будемо коаліціонувати з ними?
Навряд чи соціалісти дадуть на це запитання вичерпну відповідь – а отже, брак інформації заповнюватимуть чутки та здогадки. І вони навряд чи додаватимуть громадянам поваги до Мороза та бажання проголосувати за нього на наступних виборах.
Хотілося б нагадати і соціалістам, і громаді: Партія регіонів узяла на останніх виборах 32% голосів. СПУ та КПУ разом – 9%. Тож скільки впливових посад буде віддано в такій коаліції соціалістам та комуністам?
Чи не прирекли себе СПУ та КПУ на роль такої собі політичної біжутерії, на роль партій, що лише своїми партійними брендами прикрашатимуть монопольну владу Партії регіонів?
Так, пан Мороз обіймає місце спікера Верховної Ради. Але, на нещастя, ця посада з-поміж трьох найперших посад у державі (президент, прем’єр, спікер) є найпублічнішою за визначенням, такою, що дає найменше можливостей для залаштункового самоствердження.
А отже, цілком імовірно, пан Мороз приречений на виконання суто технічних функцій.
Що ж до ідеологічної близькості партнерів по коаліції, то досі багато експертів вважали СПУ чи не найменш капіталізованою фракцією нової Верховної Ради. Принаймні, у порівнянні з ПР, НУ та БЮТ. Тож хоча б із цього погляду їхній союз із Регіонами виглядатиме в очах виборців дивним.
Але Бог із ними, з колишніми партнерами по помаранчевій коаліції. Чомусь гадається, що відсотків 90 тих виборців, що голосували за СПУ, навіть у жахливому сні не могли побачити прем’єром Януковича.
Навпаки, вони голосували за партію, яка, як вони гадали, не допустить реваншу вчорашніх. Вихід Йосипа Вінського з політради СПУ, тим часом, означає ніщо інше, як складання ним відповідальності за подальші кроки партії... Отже, фактично, це вихід з партії, чи, принаймні, дистанціювання від неї за збереження суто номінального членства.
З іншого боку, Юрій Луценко заявив, що він не поділятиме політику партії, якщо вона справді погодиться на коаліцію з Регіонами.
Донедавна експерти розділяли два крила в СПУ: ліве – Вінського та праве – Луценка. Ці крила були до певної міри антагоністичними. Нині вони єдині у несприйнятті союзу СПУ з Регіонами. Тож, якщо обидва крила висловили свою активну незгоду, хто залишився з Олександром Морозом?
Самі лише найвищі партійні функціонери? Партчиновники? Запрошені спонсори? Чи існуватиме надалі Соціалістична партія України як реальна, не фантомна, не диванна, політична сила? Чи проковтнуть союз із Регіонами її місцеві організації?
А за таких умов Олександр Мороз усвідомлює, що навіть такого, 5%-го успіху, за умов демократичних виборів, очолювана ним партія більше ніколи не повторить.
СПУ втратила довіру не лише в дотеперішніх партнерів, а, головне, у власних виборців. Кость Бондаренко у статті "18 брюмера Олександра Мороза" пише: "Коли оцінюють майбутнє Олександра Мороза, чомусь думають про його нинішній електорат і його нинішній імідж. Проте Морозу не звикати до різких і спонтанних змін".
Хоч би якими різкими та спонтанними були ці зміни, та звідки візьметься новий електорат під Мороза? Від кого він перетягне його, до того ж, достатню кількість?
Невже виборці Регіонів масово кинуться підтримувати СПУ, коли ці дві партії й без того у союзних стосунках?
"Блок Юлії Тимошенко здійснив вторгнення в електоральну зону Соцпартії і вкорінився у Центральній Україні, ставши притягальним середовищем для протестного лівоорієнтованого електорату переважно в районних центрах, селах і селищах", – пише Бондаренко.
То, може, той електорат повернеться тепер до Мороза? Може, й повернеться – от тільки на виборах 2002 року СПУ здобула 6,87%, на теперішніх – 5,69%.
То про яке масове вторгнення йдеться, панове? І чи буде кому повертатися? Блок Юлії Тимошенко з 7,26% 2002 року стрибнув аж до 22,29% тепер.
Для збереження політичного майбутнього Олександра Мороза врятує лише відмова від демократичної процедури обрання влади. У нього буде майбутнє лише за умов виборів із заздалегідь визначеними переможцями, неодмінними атрибутами яких є каруселі, вкидання пачок бюлетенів та інші засоби забезпечити перемогу тим, за кого не поспішають проголосувати виборці.
З вовками жити – по-вовчому вити: отакий вибір зробив для себе Олександр Мороз. Повернення його в демократичний сектор української політики більше неможливе. Воно означатиме його політичне пенсіонерство.
Відтепер Мороз існує в політиці рівно доти, доки він потрібен Регіонам. Він перейшов свій Рубікон, і зворотнього шляху для нього тепер немає.
Борис Бахтєєв, для УП
