Десять запитань до коаліціоністів і журналістів

Трагікомедія під назвою "коаліціада" починає переростати у відвертий фарс.

І справа не в тому, що три політичні сили ніяк не можуть виписати всі деталі коаліційної угоди – це якраз річ цілком демократична і потрібна (тільки за умов диктатури всі одностайно голосують "за", коли "згори" спускають якийсь документ), а часу, відведеного на таку процедуру Конституцією, ще чимало.

Справа зовсім в іншому – що сама атмосфера переговорів, публічні істерики тієї чи іншої політичної сили з-поміж коаліціантів (а чи окремих політиків), неодноразово заявлені крайні терміни підписання угоди та чутки, котрі ширяють не лише коридорами Верховної Ради, а й по всій Україні, все більше спонукають бачити у нашій "демократичній трійці" сучасний аналог сумнозвісної "канівської четвірки".

Тим більше, що учасник того об‘єднання, а саме Олександр Мороз, очолює фракцію однієї зі складових потенційної коаліції.

І Йосип Вінський, котрого 1999 року частина журналістів називала одним із головних руйнівників антикучмівської коаліції, зараз теж виступає із заявами, які можуть зруйнувати ненароджену владну команду.

Тоді "четвірка" також постійно переносила термін висунення єдиного кандидата в президенти, розподілу посад у владі і узгодження всіх програмних принципів.

І з кожним днем такої гри втрачала якусь частинку своїх симпатиків, і врешті-решт таки розпалася, а майже гарантовані перемога над Леонідом Кучмою і зміна політичного режиму в країні не стали фактом – усе залишилося на рівні "бла-бла-бла".

Ба більше: інший провідний діяч "четвірки", Євген Марчук, підтримав у другому турі президентських виборів Леоніда Кучму й одержав навзамін посаду секретаря РНБОУ, перекресливши, втім, цим кроком себе як політика.

То чи не повторюється історія – у тому сенсі, що амбіції лідерів руйнують саму можливість політичних змін на краще і призводять до розчарування виборців у своїх кумирах?

Але повторення історії – це лише один вимір проблеми. Головне – в іншому. Розвиток подій викликає запитання, які варто адресувати як політикам та державним діячам, так і колегам-журналістам та політологам.

Запитання ці можна поділити на кілька блоків, але всі вони так чи інакше стосуються перебігу процесу коаліціонування і його можливих (в тому числі дуже несподіваних, що аж ніяк не можна виключити) наслідків.

Отже, перший блок запитань.

Чи справді п‘ять "міноритарних" партій блоку "Наша Україна" висунули ледь не ультиматум Народному союзу "Наша Україна" з вимогою якнайшвидшого підписання коаліційної угоди, натомість керівне ядро НСНУ відхилило цю вимогу?

Чи справді реальні лідери НСНУ (відомі також під псевдо "любі друзі") вимагають, щоб у новому уряді особисто президенту (реально – їм самим) були підпорядковані всі силові структури, включно з такими, як податкова служба і МНС, і щоб прем‘єр не втручався у діяльність цих структур?

Чи справді близько 20 депутатів від "Нашої України" заявили, що у жодному разі не голосуватимуть за прем‘єра Тимошенко, навіть якщо її кандидатура буде узгоджена "коаліцією трьох"?

Це, так би мовити, запитання "внутрішні", що стосуються ходу переговорного процесу і певних його поворотів.

А тепер – другий блок запитань, - тих, які стосуються нібито зовнішніх щодо процесу коаліціонування проблем.

Чи є правдивою інформація, розміщена в Інтернет-виданні "Майдан" стосовно того, що "Нафтогаз України" узяв (чи має намір узяти) у голландського банку ABN Amro кредит на 200 мільйонів доларів під заставу свого майна, тобто газотранспортної мережі України, і що цей банк давно і плідно співпрацює з російськими енергетиками – "Газпромом" і "Роснафтою", отже, у разі цілком імовірної неспроможності "Нафтогазу" сплатити нахапані ним кредити (а їхня сума вже сягає двох мільярдів доларів) Україна може фактично подарувати росіянам свої трубопроводи, а навзамін певні дійові особи цієї угоди отримають солідну винагороду?

Чи є правдивою інформація щодо активної участі базованих у Севастополі структур контррозвідки російського Чорноморського флоту у розпалюванні теперішньої антинатовської "бучі" у Криму і щодо участі агентури цих структур у масових акціях у Феодосії?

Чи є правдивою інформація про домовленість між лідерами Партії регіонів та певними особами у Кремлі стосовно організованої пропагандистської підтримки російськими ЗМІ антинатовських та інших акцій в Україні, включно із запланованими на період після 1 липня масовими виступами населення проти підвищення житлово-комунальних тарифів та цін на газ й електроенергію, - з тим, щоб на цій хвилі Партія регіонів де-факто брала під контроль усе більшу і більшу територію нашої країни?

Від того, якою буде відповідь на ці запитання, немалою мірою залежить прогнозування ситуації, з якою зіткнеться уряд "коаліції трьох" у разі, якщо він буде сформований.

Адже цілком ймовірно, що на момент підписання угоди і створення структур виконавчої влади ситуацію в країні ці структури вже не зможуть контролювати чи будуть контролювати частково, втративши де-факто частину важелів управління та придатних до управління регіонів.

А тому цілком логічно напрошується й третій блок запитань, які знову повертають нас до внутрішніх подій, але вже під іншим кутом зору.

Чи дійсно переговори про створення "демократичної коаліції" певні політики й політичні сили свідомо затягують для того, щоб зірвати створення такої коаліції чи зірвати затвердження уряду в парламенті з тим, щоб після цього була створена "велика коаліція" у складі частини Партії регіонів, "Нашої України" та БЮТ на так званій "персональній основі"?

Тобто "регіонали" відкинуть своїх "радикалів" на кшталт Тараса Чорновола чи Євгена Кушнарьова, НУ позбавиться ортодоксальних націонал-демократів, а від БЮТ будуть близько 20 депутатів, начебто вже перекуплені і готові до всього?

Чи дійсно подібні дії спрямовані на те, щоб спонукати основну масу депутатів і симпатиків БЮТ перейти у радикальну опозицію до президента Ющенка з тим, щоб у разі неминучого за такого перебігу подій внесення до Верховної Ради пропозиції про імпічмент главі держави несподівано підтримати цю пропозицію?

Чи дійсно існує домовленість "Донецьк-Москва", що у разі створення уряду "великої коаліції" Росія піде на певні поступки щодо ціни на газ і щодо допуску українських товарів на свої ринки?

А крім того, Росія начебто відновить престижні проекти типу Ан-70, отже, внутрішні ціни та тарифи в Україні знижуються, соціальна напруга спадає, питання стосовно вступу до НАТО знімається з порядку денного, Чорноморський флот залишається в Україні на невизначений термін і т.д., і т.п.?

І, нарешті, останнє запитання. Якщо різноманітні пастки на шляху створення "коаліції трьох" усе ж таки не спрацюють, чи існує насправді розроблений спільно штабом Партії регіонів разом із деякими "любими друзями" проект, що має на меті спровокувати розпуск Верховної Ради і нові вибори, які проходитимуть на тлі різкого загострення соціально-економічної ситуації, а відтак ці вибори цілком імовірно матимуть результатом здобуття Партією регіонів 40-45% голосів, а разом із союзниками – повного контролю за парламентом, - з усіма наслідками, які звідси випливають?

Я цілком свідомий того, що комусь ці запитання можуть видатися надуманими, комусь – навіть провокаційними.

Але ставити незручні запитання і витягувати на розсуд громади те, що хочуть від неї приховати політики – це, як казав на підставі свого чималого досвіду Іван Франко, "песий обов‘язок" українського журналіста.