Страшна коаліційна таємниця
Єдине, що заважає мені уявити Порошенка в кріслі спікера Верховної Ради – це його непосидючість. Більшість часу у сесійній залі ВР він провів на ногах, стоячи або десь біля входу, або біля колони, а то й просто поруч депутатських рядів...
А в кабінетах його бачити не доводилось. Хоча навіть посада секретаря РНБО чи голови бюджетного комітету, можна уявити, не такою мірою мала прив'язувати його до стільця, як цього нині вимагатиме, в разі обрання, центральне місце в президії ВР.
В усьому іншому він нічим не кращий і не гірший будь-кого з депутатів, аби вести пленарні засідання парламенту, здійснювати керівництво його апаратом, представляти ВР в стосунках з іншими гілками влади та іноземними парламентами.
Водночас як особа легендарна, герой страшних казок для дітей молодшого віку та виборців з розвиненою уявою, вкритий товстим шаром корупційних звинувачень своїх постійних політичних союзників, за їхньою ж версією – володар найнижчого рейтингу та блюститель інтересів олігархії в новій владі, одночасно "гаманець" та "мотор" президентської партії - він давно потребує високої публічної трибуни, аби суспільство, нарешті, мало змогу саме скласти про нього більш-менш реалістичне уявлення.
Правда, є ще одне "але": суто теоретично спікер ВР має бути гарантом дотримання чинних законів та регламенту, аби ця єдина більш-менш реальна запорука демократії розповсюджувалась в парламенті на всіх народних обранців та їхнє волевиявлення від імені своїх виборців.
Але, на жаль, разом із рештою членів коаліції Порошенко пристав на намір пов'язати власне обрання якраз із порушенням регламенту.
Себто прирівняти легітимність майбутнього керівництва ВР та Кабміну чи то до сумнівних за їхньою юридичною якістю газових угод з Росією, чи то до несхваленого парламентом початку військових навчань, чи то до невластивих їхній компетенції рішень місцевих рад про статус російської мови...
Окрім того, погоджуючись із потребою пакетного призначення себе на посаду спікера й пані Тимошенко на посаду прем'єр-міністра, потенційний голова ВР погоджується з ціною в 250 млн. доларів, яку, за версією іншого претендента, вже на посаду першого віце-спікера, Томенка, начебто готова віддати опозиція, аби розвалити коаліцію, викупивши в її членів бюлетені для таємного голосування.
Плюс, ідучи на всі ці маніпуляції, майбутній спікер також втягує у правову авантюру президента, якому також пропонується, порушуючи чинну на даний момент процедуру, здійснити подання на посаду прем'єр-міністра, аби голосування по ній могло відбутися до обрання голови ВР...
Заради справедливості треба зазначити, що сам особисто Порошенко вже публічно відкидав пакетне голосування, і в одному з ефірів навіть наполягав, що гарантує і підтримку кандидатури пані Тимошенко, і довіру до підтримки своєї кандидатури з її боку.
Але, як показали подальші події, коаліція не звернула уваги на позицію свого висуванця на посаду спікера...
І це теж поганий знак: його думка не є для коаліції авторитетом. Що ж говорити про опозицію, з якою також, попри вже отриманий результат раніше проведених "консультацій", ще доведеться працювати...
Але є загрози й іншого характеру. За формуванням коаліційного уряду і способу створення коаліції як такої пильно стежать іноземні партнери, інтеграція до чиїх процедурно жорстко регламентованих структур є однією з ключових засад програми самої коаліції.
Недотримання чи маніпулювання процедурами в українському парламенті, зрозуміло, не сприятимуть і позитивному сприйняттю України в цих відданих букві й духу закону й права інституціях. Відтак, виконання поставлених перед собою завдань коаліція в такий спосіб не наблизить, а лише віддалить.
І тут доводиться на власні очі спостерігати певні цікавинки. Зокрема, те, як чи не головним лобістом маніпулювання регламентом через процедуру ad hoc намагається бути нещодавній претендент на посаду спікера лідер СПУ Мороз.
Можливо, все ще перебуваючи в спогадах про час свого власного спікерства, коли парламент втілював в собі "останній бастіон демократії", а тому в боротьбі з авторитарним злочинним режимом Кучми міг і трохи іноді зловживати процедурами, - пан Мороз нині, намагаючись демонструвати своє "мистецтво можливого", явно штовхає колег-коаліціянтів до зухвалої помилки.
Але оскільки одним із наслідків цього може стати не так зближення, як охолодження стосунків з іншими суб'єктами євроатлантичної інтеграції, то в такий спосіб лідер СПУ принаймні програму власної партії дотримує... Як, втім, дотримував її, й голосуючи колись проти міжнаціональних військових навчань.
Натомість Партія регіонів, навпаки, дуже дбаючи про дотримання коаліцією всіх процедур та законів, але офіційно не внісши досі ані власної кандидатури на посаду спікера, ані на посаду віце-спікера, - насправді не лише виторговує собі кілька зайвих комітетів, але й створює тло, яке має виправдати зловживання та маніпуляції регламентом з боку коаліції.
Як сказала пані Тимошенко – заважають давати країні результат.
Хоча який, власне, результат, як коаліція, аби її план дій втілювався без перешкод, все одно мала намір оголосити чергову перерву, а Тимошенко з Порошенком сходяться на тому, що парламентські комітети та уряд в цілому мають бути сформовані лише за тиждень-два.
Це коли вже і питання про ціни на газ на друге півріччя з Росією вирішиться, і коли внутрішні ціни на газ для населення піднімуться...
Ні, насправді ніхто не поспішає "давати результат", пані Тимошенко навіть визнала, що "перегляд" газових угод не означає їхнього скасування, - себто і це питання, як і корупційні скандали, були лише піар-акцією... Але "бунт" опозиції виглядає дуже вчасним, бо на нього багато що спишеться.
Але що в цій історії найцікавіше – так це відсутність досі проекту повного процедурного рішення щодо голосування з кандидатур прем'єр-міністра й спікера.
Немає навіть проекту змін до регламенту, аби принаймні для годиться внормувати, нехай і для одноразового вжитку, дивне поєднання зовсім різних кадрових призначень.
Ну що ж, логічно: коаліціянти побоюються змінювати регламент, не лише не маючи досконалого юридичного вирішення (а його можливість взагалі викликає великі сумніви), але, головно, побоюючись за найменшої зміни політичної кон’юнктури отримати "бумеранг".
Тому є лишень проект постанови, який, всупереч чинному регламенту, дозволяє спрямовувати до президента подання коаліції про кандидатуру прем'єра ще до обрання голови ВР за підписами лідерів коаліційної трійки, а не спікера. Та ж постанова передбачає відкрите поіменне голосування щодо самого голови ВР.
Про пакет – ні слова. Хоча із заяв очільників коаліції зрозуміло, що в разі ухвалення цієї постанови пакет стане наступним кроком - після отримання подання на прем'єра від президента.
Насправді така постанова, що не є зміною до регламенту, взагалі створює пряму колізію одночасно діючих норм: цих, спеціально схвалених, та власне регламентних, які ніхто не скасовував. І ця колізія зовсім не спрощує, а лише додатково заплутує ситуацію як з поданням до президента, так і з голосуванням.
Рівень легітимності обраних в такий спосіб посадовців взагалі падає нижче плінтусу.
Тут уже виникає інше питання: чи ця ахінея чиниться навмисне, чи, може, просто всі численні юристи з коаліції десь поховалися (за винятком хіба що Р.Зварича, який, за його власним визнанням, покладається здебільшого на творчу фантазію), бо не хочуть мати й дотику до цієї фальсифікації?
Але в усякому випадку зрозуміло, що принаймні Ющенко, попри запевнення, ніби він уже отримав подання від коаліціянтів на прем'єра і сам мав подати його кандидатуру ще в понеділок, - наразі на процедурне порушення не пішов.
І не має піти на нього, навіть в разі ухвалення згаданої постанови, - бо діятиме всупереч регламенту, який хоч і не є законом, але записаний в Конституції як нормативний акт для парламенту.
Мало президентові тягатися в судах за укази про губернаторів, так треба йому ще, як визнав навіть Р.Безсмертний, бути співвідповідачем в адміністративному суді за незаконне призначення прем'єра...
Водночас трохи важкувато уявити собі мотиви, за якими так рветься в пакетне голосування потенційний прем'єр-міністр Тимошенко.
Начебто долаючи в такий спосіб парламентську корупцію ціною у визначені Томенком 250 млн. доларів, вона наривається на скасування свого призначення вже не за політичними, такими вигідними з точки зору виборів, мотивами, а виключно через власноручне порушення процедури.
Де при цьому її вірний правник пан Онопенко? Чому або не напише якийсь регламентний шедевр, або не зупинить типову провокацію?
І чому б, врешті, коаліції не скористатися наданою їй тим самим регламентом можливістю і не використати інший, більш легітимний "пакет" – з посад спікера та двох його заступників?
Зважаючи на те, що одним із заступників спікера Порошенка БЮТ за своєю квотою визначив Томенка, а другого вся коаліція вирішила віддати опозиції, - що заважає в такий спосіб забезпечити обрання голови ВР? Лише недовіра до Партії регіонів та її нездатність поділити віце-спікерську посаду з комуністами?
Чи все одно внутрішньокоаліційна біда – недостатність навіть в БЮТі любові до Томенка, аби водночас проголосувати й за Порошенка?
Чи впевненість, що вже після цього голосування при обранні прем'єра Тимошенко "кинуть" гарантовано, а процес знов піде в напрямку "широкої коаліції"?
Так даремні хвилювання: в цьому разі вірний Томенко просто подасть у відставку, а разом із собою потягне весь щойно ухвалений "пакет", зі спікером включно. А для переконливості цих вимог тепер вже БЮТ зможе заблокувати трибуну, причому з прекрасним вислідом для все ще можливих дострокових виборів...
Взагалі ж в умовах загрози дострокових виборів всередині теперішньої коаліції кожен "кидала" автоматично перетворюється на потенційного лузера. З наступною повною політичною переорієнтацією, хоча й дуже непевною.
Скажімо, "кинуть" Порошенка під час обрання на посаду спікера люди Кінаха, і що потім?
Підуть в список до Януковича? Чи до Юлі? А їх там чекають? Вони прикрасять – зрадники – собою і без того вже сумнівну когорту "перевихованців"?
Або "кинуть" люди Порошенка Юлю, і що? Що вони отримають на виборах, до кого підуть? Туди ж, до Партії регіонів? А тій потрібні "помаранчеві перекінчики"?
Тому вся оця епопея зі взаємною недовірою та пакетами якась занадто штучна.
Або вчергове навмисне затягується час, щоби дати змогу урядові Єханурова доробити свої непопулярні справи, а потім нібито почати з "чистого аркуша" програмні кроки "назустріч людям".
Або продовжується "доїння" Партії регіонів, в тім числі й для отримання грошей на майбутні вибори.
Або все ще простіше й непристойніше, і випливає зі слів пана Томенка: в кожній з команд коаліції є свої відверті корупціонери, або й провокатори, чиє завдання – без жодних додаткових мотивів взяти гроші, розвалити коаліцію та піти геть подалі, а там хоч трава не рости.
До речі, що мають думати пани американці, які дали Україні лише 45 млн. доларів на боротьбу із корупцією в усій країні, - тоді як тут на самий лише підкуп 30-40 депутатів іде аж 250 мільйонів?
Правильно, вони мають думати, що боротьба з корупцією в їхній майбутній зоні відповідальності коштує набагато більше. І – треба давати?
Так що є в цій банальній історії і такий бік справи. І нічого смішного: доля ж бо великих газових проектів вирішуватиметься...
Що ж до "пакету" – так це лише зайвий спосіб приховати від суспільства правду про реальні справи в правлячій коаліції. Хоча спосіб дещо марудний і одноразовий. Тому вже слід чекати більш системного підходу, скажімо, ухвалення закону про коаліційну таємницю. Вона ж державна, чи не так?
Ірина Погорєлова, "Політичні хроніки", спеціально для "УП"
