Явка Ющенка з повинною
"Наша Україна" офіційно оголосила про переговори з Партією регіонів щодо створення урядової коаліції.
Нагадаємо, на парламентських виборах НУ стала лідером перегонів у Львівській, Івано-Франківській та Закарпатській областях. Варто зауважити, що до мешканців принаймні двох із трьох згаданих регіонів жителі областей, де перемогу здобула ПР, ставляться здебільшого украй упереджено.
Причому в Донбасі негативне сприйняття галичан є вкрай міфологізованим: на нього не впливають ані особисті позитивні контакти з галичанами, ані відвідування Львова, ані що інше.
А отже, сподівань на швидку зміну негативного ставлення, швидку відмову від стереотипів, у разі укладання коаліції між "галицькою" "Нашою Україною" та "донбаською" Партією регіонів, немає.
Виникне абсурдна ситуація: політичні сили укладуть коаліцію, а їхній електорат залишиться антагоністичним, непримиренно налаштованим один до одного. Вести мову про те, що єдиним виходом із такої ситуації стане зміна електоратом власних симпатій, напевно, не варто.
Зайве сподіватися, що прихильники двох донедавна антагоністичних політичних сил раптово "закохаються" у свої опонентів.
Цікаво, як пояснюватимуть своїм рядовим членам оновлену лінію партії націоналпатріоти з НРУ, КУН та УРП "Собор"?
Може, "Наша Україна" розраховує, що, втративши на заході та в центрі, вона здобуде симпатії на сході?
Може, укладання коаліції між НУ та ПР сприятиме об'єднанню України?
Щоб отримати відповіді на ці запитання, варто лише побувати в Донбасі. Хоч як це не прикро, але Ющенка в Донбасі сприймають вкрай негативно.
Там переконані, що президентом (а отже, й Україною) керують "америкоси", а він тільки й знає, що грабувати країну й набивати свої чи то кишені, чи то рахунки.
Такою є впевненість більшості мешканців Донбасу.
Якщо спитати чи не будь-кого в Донецьку, що він думає про Помаранчеву революцію, то в 90% випадків відповідь виявиться на кшталт: її організували та проплатили Сполучені Штати Америки, на Майдан зганяли студентів по 50 доларів на добу (ще й додадуть: "вони самі про це розповідали!"), що на Майдані керували агресивні люди з бейсбольними бітами, а тому прихильники Януковича, що приїздили до Києва, боялися піти далі вокзалу.
Розказують, що Київ тоді окупували галичани, які у третьому турі президентських виборів вкидали пачки бюлетенів за Ющенка, тощо.
У свідомості східняків Помаранчева революція є великою бідою для України, великим злочином і великою наругою над волевиявленням громадян.
А тепер – от на цьому тлі – спробуймо уявити, що партія, почесним головою якої є Віктор Ющенко, укладе коаліцію з Партією регіонів. Причому укладе, маючи позицію слабшого: 32% голосів за ПР проти 14% голосів за "Нашу Україну". А отже хто буде в коаліції господарем, а хто гостем, навряд чи є предметом дискусій.
НАЙКРАЩІ СТАТТІ "УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВДИ" |
Коаліція Ющенка-Януковича. Можливий розподіл посад Кінець помаранчевої історії, або кілька риторичних запитань до президента |
Тепер президент Ющенко, схоже, схиляється до формули: Ющенко – президент, Янукович – прем'єр-міністр.
Враховуючи зміст політреформи, що вступила в дію, легко дійти висновку: нині йдеться майже про те саме, що пропонував Янукович ще 2004 року.
Ну а якщо йдеться про повернення до стану речей, яким він був у першій половині листопада 2004 року, то будь-хто з тодішніх прихильників Ющенка, може спитати: "А навіщо революція? Задля якого біса люди стояли на Майдані?"
А як сприйматиме утворення коаліції між учорашніми непримиренними ворогами пересічний мешканець Донбасу? Для нього це буде ніщо інше, як явка Ющенка з повинною.
Він, пересічний мешканець Донбасу, лише впевниться в тому, що Майдан був злочином проти України, і тепер от Віктор Ющенко хоче покаятися й попросити в нього, в донбаського шахтаря, вибачення.
Чи подарує він президентові вибачення? Навряд чи. Скоріше, це буде не вибачення, а така собі психологічна амністія: мовляв, ти скоїв злочин, тепер розкаявся, то сиди тепер собі мовчки, доглядай своїх бджіл і не лізь у реальну політику. Не нагадуй про себе.
Таке психологічне налаштування цілком збігатиметься з очевидним прагненням Партії регіонів, що має чималий досвід здобуття й монополізації влади, зокрема в Донбасі, відсунути Ющенка на суто декоративні, номінальні ролі й стати повновладним господарем України. До того ж це відповідає букві політреформи.
А ще Ющенко, в уяві пересічного донбасівця, так і залишиться бандерівцем та американською маріонеткою. Так, його терпітимуть. Але інакше, ніж ворога, що капітулював, не сприйматимуть.
У контексті можливої "великої" коаліції так і кортить пригадати один підзабутий уже епізод нещодавнього минулого – отруєння Ющенка. Самий факт того, що тема ця заглохла, чи то її спущено на гальма (?), вже породив потужну хвилю скептичного ставлення.
Усе більше людей вважають, що ніякого отруєння не було, а був чи то мазохістський піар-хід, чи то невдалі вправи з пластичною хірургією. А що ж буде тепер, коли партія, очолювана Ющенком, об'єднається в коаліцію з тими, на чию користь було скоєне це отруєння (якщо було)?
Коаліція жертви злочину з тими, хто розраховував скористатися з цього злочину? До такого й Мазох не додумався б!
Окрім політичного, існує ще й економічний вимір "великої" коаліції.
"Помаранчеві" не впоралися з керуванням країною, завалили економіку, й тепер їм нічого іншого не лишилося, як тільки покликати на допомогу справжніх "проффесіоналів" та ефективних менеджерів.
Тож укладання коаліції з Партією регіонів буде нічим іншим, як свідченням, причому зробленим власноруч "Нашою Україною", у недієздатності в економічній сфері.
І це може мати надто далекосяжні наслідки.
Якщо наступний уряд буде не помаранчевим, останнє, чим запам'ятаються українцям помаранчеві управлінці, – це підвищення тарифів на проїзд залізницею (у переддень канікул, коли люди вже розпланували свої відпустки й поскладали відпускні кошториси!), на електроенергію та анансоване підвищення тарифів на всі комунальні послуги, включно з квартплатою.
Субсидії, якими заспокоюють урядовці, – справа, якої ворогові не побажаєш. Навіть не хочеться уявляти, як пенсіонери вистоюватимуть довжелезні черги, кланятимуться бюрократам...
Таким буде останній крок помаранчевого уряду? Тож яку пам'ять залишить він по собі у громадській думці? Принаймні мешканці сходу дякуватимуть долі, що "помаранчеві" не встигли зробити всі десять отаких от кроків назустріч людям!
Українцям у такий спосіб буде зроблене дуже потужне щеплення від демократії.
"Хай не буде демократії, але буде стабільність; хай не буде демократії, але буде добробут", – так міркуватимуть мільйони й мільйони громадян.
Та й добробут той буде надто специфічний. У 80-ті роки минулого століття громадяни тоді ще Радянського Союзу мріяли жити, як у Західній Європі. Прагнення підвищення життєвих стандартів стало однією з потужних рушійних сил Перебудови та наступних революційних подій.
Але економічні негаразди знизили планку суспільних очікувань, і життя "як за Брежнєва" дуже довго, а значною мірою й досьогодні, видавалося вже ледь не взірцем.
Тож і в тепер життєві стандарти "як за Кучми" цілком можуть стати дороговказом для українців на довгі роки. Відповідно, будь-яка політична сила, яка цих стандартів дотримуватиметься, матиме достатній для збереження влади рівень популярності.
То невже "Наша Україна" та президент, віддавши Регіонам владу саме тоді, коли українці живуть тривожними очікуваннями зростання цін, дозволять собі посіяти в суспільстві зневіру в демократії на довгі роки?
Іноді навіть закрадається думка: а чи не навмисне робиться "велика" коаліція, щоб непопулярні заходи провести руками прем'єра від Партії регіонів? Якщо й так, то можна не турбуватися: ПР не зловиться на такий гачок.
А може, "Наша Україна" розраховує на більшу поступливість Партії регіонів? Мовляв, вона не вимагатиме пропорційного розподілу посад глав обласних адміністрацій?
Можливо, й не наполягатиме – бо навіщо це їй? Хай собі ті губернатори будуть усі як один з "Нашої України". Однаково вони перетворяться на декорації й гратимуть ту й лише ту музику, яку їм замовлятимуть контрольовані Регіонами місцеві ради. Не стануть же вони сваритися з партнерами по коаліції, не стануть з'ясовувати з ними стосунки!!!
"Наша Україна", якщо укладе-таки коаліцію з Партією регіонів, покаже небачений досі ніде й ніколи приклад політичного альтруїзму...
Справді, хто виграє від такої коаліції? Безумовно, виграє Партія регіонів. Виграє Блок Юлії Тимошенко: він залишиться єдиною потужною силою в помаранчевому таборі, а більшість голосів і симпатій, втрачених "Нашою Україною", перейдуть саме до нього.
Виграє СПУ: соціалісти теж здобудуть частку симпатій, втрачених НУ, а ще ніхто більше не згадуватиме, що з їхнього боку також були пропозиції коаліції у форматі "Партія регіонів – СПУ – КПУ".
Нарешті, виграє КПУ: "Наша Україна" подарує комуністам наочний доказ того, про що вони ведуть мову вже півтора роки – що між старою та новою владою немає жодної різниці, а Помаранчева революція була всього лише боротьбою кланів за власність на державу.
Виграють геть усі, єдиною політичною силою, що безнадійно втратить обличчя, стане "Наша Україна".
А ще дуже прикметним стане те, що офіційні переговори щодо "великої" коаліції розпочалися одразу після масованого наступу опозиції – і щодо питання регіональної мови, й щодо перспектив співробітництва України з НАТО.
А отже, тільки-но "велика" коаліція стане фактом, усі зрозуміють: "Нашу Україну" (і ширше – владу) можна успішно шантажувати й надалі й вишантажовувати в неї все, чого захочеться.
Узагалі ж, надто велика кількість відверто незграбних дій "Нашої України" змушує пригадати, як формувалася ця політична сила. П'ять років тому мало хто вірив, що об'єднання під одним політичним дахом надто різних політиків з надто різними політичними біографіями виявиться життєздатним.
Воно стало-таки життєздатним – але було таким лише до тих пір, поки перед НУ стояла мета повалити режим Кучми. Для конструктивної роботи політичний вінегрет, як виявилося, не пристосований.
Оцей от "вінегретний" характер НУ, у свою чергу, наштовхує на невеселу думку: а чи немає на самій верхівці "Нашої України" нікого, хто відігравав би роль "п'ятої колони"?
Узяти хоча б історію з американським кораблем: маленька, здавалося б, недбалість – а шкода для репутації України вийшла надто великою. Вийшло, що за прокремлівського Кучми навчання "Сі бриз" успішно відбувалися, а за прозахідного Ющенка вони опинилися на межі зриву.
Під удар потрапила стратегічна мета євроатлантичної інтеграції, вступу до НАТО. Тож якщо у керівництві "Нашої України" є люди, що грають на користь Партії регіонів, вони й саме вони мають бути зацікавлені в укладанні коаліції цих двох сил.
Бо коаліція дозволить їм, перебуваючи формально в лавах "Нашої України", тихо і непомітно виконувати розпорядження керівництва ПР і не видавати себе чи то дивним голосуванням у парламенті, чи то дивними рішеннями в міністерських кріслах. "Велика коаліція" для них – єдиний спосіб не бути викритими.
Борис Бахтєєв, для УП
