Проблеми формування коаліції: політична реформа не винна

"Українська правда" залишається вірною своєму принципові і надає слово усім провідним гравцям українського політичного олімпу, незалежно від їхніх поглядів.

Тобто редакція не завжди поділяє думку авторів, проте, завжди відкрита для дискусій і різних позицій.

Перед вами думка автора політичної реформи – лідера СДПУ(О) Віктора Медведчука.

Людини, яка, будучи головою адміністрації попереднього президента, відповідала, серед іншого, і за конституційність рішень Леоніда Кучми.

Тепер Медведчук – просто сторонній спостерігач, який ревно стежить за тим, як нова влада справляється зі спадщиною попередньої, у тому числі з його дітищем – політичною реформою.

В радіозверненні 10 червня президент Ющенко в черговий раз критикував політичну реформу.

За його словами, "Конституція в нинішньому її вигляді не відповідає на проблему балансу влади між центром і регіонами, між президентом, урядом, парламентом". До цього він додає, що недосконалість нинішньої Конституції, мовляв, стала однією з причин загрози територіальної цілісності та національної безпеки.

Не будемо зупинятись на тому, що загрозу територіальній цілісності та національній безпеці держави становлять насправді непрофесійні дії "помаранчевої команди".

Але незрозуміло, про який баланс влади з регіонами йдеться.

Баланс влади з системою стримувань і противаг існує між органами державної влади, і на місцеве самоврядування не розповсюджується. А для вдосконалення системи місцевого самоврядування має бути прийнятий і введений в дію законопроект № 3207-1 "Про внесення змін до Конституції України".

В будь-якому разі, очевидно - президент незадоволений реформою.

Між тим, березневі вибори стали тою точкою, після якої реформа остаточно вступила в силу, і повернення до старих часів стало неможливим.

Цей факт яскраво продемонструвала, між іншим, поведінка обласних рад в нових умовах. Комусь це може подобатись, комусь, очевидно, це не до вподоби, але ніхто не стане заперечувати той факт, що подібна незалежна поведінка Рад була неможливою за старої системи.

Така поведінка стала можливою після вступу у дію однієї з складових реформи, а саме – пропорційної системи на місцевих виборах. Саме після цього виборці Сходу та Півдня України обрали склад місцевих рад, який відповідає їх політичним симпатіям – подобається це комусь чи ні, але факт заперечувати неможливо – і ці ради виконали політичне замовлення своїх виборців. Як воно й мусить бути в демократичній країні.

Рішення цих рад критикувалися з точки зору політичної доцільності або у відношенні певних юридичних помилок, але жоден з найсуворіших критиків цих рішень не наважився сказати, що вони не відповідали бажанням виборців цих регіонів. Отже, в цій царині реформа діє вже сьогодні.

Набагато складнішою виявилась ситуація зі створенням коаліції більшості в парламенті. Але це є природним результатом змін, до яких ще не встигли призвичаїтись учасники політичного процесу.

В першу чергу, на жаль, це стосується президента Ющенка, який виступив головним критиком ситуації, що склалася. В цьому відношенні дуже повчальним – на жаль, переважно в негативному сенсі – є його радіозвернення від 10 червня 2006 року. Потім, 15 червня, він фактично повторив основні тези свого радіозвернення.

І хоча значна частина того, що Ющенко тоді сказав, втратила практичний сенс після фактичного розвалу помаранчевої коаліції, але те, що він сказав, і те, що стоїть за його словами, залишається дуже актуальним.

Насамперед у своєму зверненні Ющенко говорить, що не допустить "ніяких торгів стосовно розподілу посад за політичними квотами, які визначаються виключно президентом України. В тому числі - керівники силових структур, міністр закордонних справ, керівник СБУ, секретар Ради національної безпеки і оборони України, глав облдержадміністрацій. Це є норма Конституції". Тимошенко підтвердила згоду БЮТ та СПУ підтримати своїми голосами кандидатури президента без права вето зі своєї сторони.

Насправді, з вищезазначених посадовців відповідно до статті 7 закону "Про Раду національної безпеки і оборони України" президент самостійно призначає лише секретаря РНБОУ.

Згідно із статтею 106 Основного закону, президент України вносить до Верховної Ради подання про призначення міністра оборони України, міністра закордонних справ;

призначає на посаду та звільняє з посади за згодою Верховної Ради Генпрокурора;

вносить до Верховної Ради подання про призначення на посаду та звільнення з посади голови Служби безпеки.

Відповідно до п. 18 ст. 85 Конституції, до повноважень Верховної Ради належить призначення на посаду та звільнення з посади голови Нацбанку за поданням президента. Відповідно до частини четвертої ст. 118 Конституції, голови місцевих державних адміністрацій призначаються на посаду і звільняються з посади президентом за поданням Кабінету Міністрів.

Отже, президент фактично вимагає, щоб Верховна Рада відмовилась від свого конституційного права на вирішення питань про призначення міністрів оборони та закордонних справ, голів Служби безпеки та Національного банку, а також права надання згоди на призначення Генерального прокурора.

Кабінет Міністрів, у разі укладення згаданих домовленостей, буде зобов'язаний автоматично внести на затвердження президентові визначені ним же кандидатури на посади керівників місцевих державних адміністрацій.

Таким чином, глава держави разом з учасниками згаданих вище домовленостей порушують положення частини другої статті 19 Конституції, за якої органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Далі. Президент наголошував на тому, що він не допустить блокування роботи Конституційного Суду. Це його обов’язок як гаранта Конституції.

Але для виконання цього обов’язку він погрожував вдатись до неконституційних методів і відмовитись від внесення запропонованої коаліцією кандидатури прем'єра в парламент, якщо перед цим не буде складена присяга новообраними суддями Конституційного Суду. Тобто порушити Основний закон, який зобов’язує його внести цю кандидатуру, незалежно від ситуації з Конституційним судом.

Неможливо одною рукою захищати Конституцію, водночас порушуючи її другою.

Ющенку не варто порушувати Основний Закон і шантажувати парламент подібним чином. До того ж, йому б слід було згадати, що саме очолювана ним фракція "Нашої України" під час останніх президентських виборів унеможливила складення присяги призначеними президентом Кучмою суддями Конституційного Суду Коваленком та Гавришем та з’їздом суддів Стрижака.

Президент задекларував своє невтручання в процес формування парламентської коаліції – як 10, так і 15 червня. Тут він юридично абсолютно правий: це цілком відповідає літері й духу Конституції.

Але ж водночас президент фактично взяв найактивнішу участь в її створенні, бо визначив ті політичні сили, які, на його думку, мають бути в складі такої коаліції. Більше того – він визначив навіть принципи, за якими учасники переговорів мають розподіляти посади.

В радіозверненні президент зазначив, що "формування коаліції повинно відбуватися з урахуванням результатів виборів... БЮТ, який набрав більше 22% голосів, обирає посаду прем’єр-міністра чи голови Верховної Ради. Блок "Наша Україна", який набрав близько 14%, має право наступним назвати посаду, на яку він претендує. СПУ, яку підтримало більше 5% виборців, третьою називає свої кадрові пріоритети".

Далі Ющенко зазначає, що відповідальність за створення парламентської коаліції повинен взяти на себе політик, який претендує на посаду прем'єр-міністра. "Це є європейська норма, це є логіка здорового глузду, це є норма української Конституції", - сказав він.

На жаль, доводиться констатувати, що президент погано знає Конституцію.

Згідно з частинами шостою-восьмою статті 83 Конституції України (в редакції закону № 2222-IV), у Верховній Раді за результатами виборів і на основі узгодження політичних позицій формується коаліція депутатських фракцій, до складу якої входить більшість народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради.

Коаліція депутатських фракцій у парламенті формується протягом одного місяця з дня відкриття першого засідання Верховної Ради, що проводиться після чергових або позачергових виборів парламенту, або протягом місяця з дня припинення діяльності коаліції депутатських фракцій у Верховній.

Коаліція депутатських фракцій, відповідно до цієї Конституції, вносить пропозиції президенту щодо кандидатури прем'єра.

Тобто спочатку формується парламентська коаліція, яка потім вносить президенту пропозиції щодо кандидатури керівника уряду.

Радники Президента мали б йому пояснити реальне положення справ і вимоги Конституції.

Підсумовуючи викладене, можна зробити висновок про те, що всі розмови окремих представників "помаранчевих сил" про недосконалість Конституції і вади проведеної політичної реформи є лише ширмою для порушення передбаченого нею балансу влади та невиконання положень Основного закону.

На жаль, у даному випадку президент не виступає гарантом додержання Конституції, чим порушує положення частини другої статті 102 Основного Закону.

Говорити про недосконалість проведеної політичної реформи в Україні може лише той, хто, нехтуючи нормами Конституції, намагається зберегти за собою максимальний обсяг владних повноважень, встановити в країні авторитарний режим.

І останнє.

Коли політики з "помаранчевих" партій доводять, що Україні вкрай потрібна саме "помаранчева" коаліція, вони можуть бути неправі, але вони діють відповідно до своїх політичних поглядів, і, мабуть, до волі своїх виборців. Але президент не має на це права, якщо він президент всієї України.

Наголосивши на своїй прихильності до "помаранчевої" коаліції, Ющенко ще раз підтвердив, що він так і не став президентом всієї країни, а представляє лише виборців, що віддали голоси т. зв. "помаранчевим силам".

Думка тих виборців, що проголосували за непомаранчеві партії, повністю ігнорується.