Коаліціонування й Конституція: три пастки імені політреформи

Коли аналітики ведуть мову про створення урядової коаліції у новій Верховній Раді, вони у своїй абсолютній більшості проминають увагою щонайменше три моменти, які можуть бути використані певними політичними силами у своїх шкурних, як то кажуть, інтересах в обхід духу (але не букви) Основного закону і неписаних норм демократії.

Вираз "але не букви" я вживаю тому, що ухвалені 2004 року зміни до Конституції виписані вкрай недбало і, боюся, можуть подарувати нам ще чимало неприємних сюрпризів.

Отже, пастка імені політреформи номер один.

Стаття 83, абзац шостий у новій редакції: "У Верховній Раді України за результатами виборів і на основі узгодження політичних позицій формується коаліція депутатських фракцій, до складу якої входить більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України".

Ну, а далі – про те, що ця коаліція вносить пропозиції главі держави щодо кандидатури прем'єра та тієї частини міністрів, формування якої перебуває у виключній компетенції парламенту.

На перший погляд, йдеться про те, що коаліцію мусять скласти фракції, які становлять більшість, скажімо, або Соцпартія, БЮТ і "Наша Україна", або "Наша Україна" і Партія регіонів, якщо керуватися результатами виборів 26 березня.

Але не поспішайте! Як вам подобається такий варіант урядової коаліції: Партія регіонів, Компартія плюс 30-35 депутатів з інших фракцій, причому останні входять до коаліції на індивідуальній основі?

Скажете, не дозволяє Конституція? Та ні, цілком дозволяє! Наявні фракції, які створюють коаліцію? Наявні. Є більшість депутатів, які входять у цю коаліцію? Є.

Можна позбавити мандатів тих депутатів, котрі зрадять виборців і на індивідуальній основі увійдуть до такої коаліції? Ні, бо вони не вийдуть із своїх фракцій, а виключення з фракції не тягне за собою жодних наслідків, крім моральних.

От якби автори політреформи володіли українською мовою, то вони написали б "...коаліція депутатських фракцій, до складу яких входить більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України".

І все. І жодних підстав для індивідуального членства. Одне тільки слово, але якої ваги...

Отож, цілком імовірно, Партія регіонів покладає надії на створення коаліції саме такого формату.

Тим більше, що Раїса Богатирьова й інші впливові речники "регіоналів" уже не раз натякали, що у них є достатня кількість "добровольців" з інших фракцій, уже готових до формування саме такої "збираниці" (таким є щиро український, ще з козацьких часів, еквівалент слова "коаліція").

Можливо, ця коаліція зватиметься "антикризовою", як пропонує Петро Симоненко.

З іншого боку, невисловлені сподівання "Нашої України" можуть бути пов'язані з пасткою імені політреформи номер два.

Дуже жваво у ЗМІ обговорюється, скажімо, перспектива дострокових виборів, всі ведуть мову, що закінчується час, виділений Основним Законом для формування коаліції...

А в чому трагедія?

Стаття 90 засвідчує, що "президент України має право достроково припинити повноваження Верховної Ради України, якщо..." – і далі про ті підстави, які надають главі держави це право, і серед них – несформованість протягом місяця коаліції депутатських фракцій і несформованість протягом 60 днів після відставки нового Кабміну.

Але ж – право, а не обов'язок!

Іншими словами, у разі, якщо не буде створена коаліція і не буде сформований дієздатний парламент, чинний уряд зможе працювати до чергових парламентських виборів, тобто п'ять років, не відповідаючи ні перед ким, окрім президента.

(За статтею 115: "Кабінет Міністрів України, який склав повноваження перед новообраною Верховною Радою або відставку якого прийнято Верховною Радою України, продовжує виконувати свої повноваження до початку роботи новосформованого Кабінету Міністрів України", отже, якщо новий сформують за кілька років, то чинний Кабмін буде весь цей час працювати).

Тим більше, що глава держави, якщо суворо дотримуватися букви Конституції, не має права розпустити парламент, поки не обрані його керівники.

Та ж стаття 90: "Рішення про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України приймається Президентом України після консультацій з Головою Верховної Ради України, його заступниками та головами депутатських фракцій у Верховній Раді України".

Є голова та його заступники у наявності? Немає. Тож депутати можуть спати спокійно – зарплату вони отримуватимуть, закони приймати їх ніхто не зобов'язує, а суд у разі розпуску главою держави парламенту матиме цілком законні підстави скасувати це рішення.

Тим більше, що голови фракцій для надійності можуть застрайкувати і не прийти, як того вимагає Конституція, на консультації з главою держави. А уряд тим часом працюватиме, як Бог і президентське оточення на душу покладе...

Так що, цілком можливо, певні особи з "Нашої України" зараз "крутять" саме такий сценарій, також цілком конституційний, якщо користуватися пореформеним текстом Основного Закону.

А от навіть головні наслідки ситуації, пов'язаної з пасткою імені політреформи номер три, змалювати в одній статті важко, бо їх надто багато і ще не всі виявили себе повною мірою.

Йдеться про Конституційний Суд, фактична відсутність якого у державному житті впродовж останніх півроку вельми відчутна.

Читач може запитати, при чому тут політреформа, бо ж вона абсолютно не торкнулася ХІІ-го розділу Конституції, де йдеться про цей суд. У тому й справа, що не торкнулася справді надзвичайно важливого питання державного устрою, не встановила строки формування Суду й відповідальність трьох сторін, які його формують, за підтримання постійної дієздатності цього органу.

А відтак Верховна Рада здатна на невизначений термін заблокувати роботу Суду, зумисне не приводячи до присяги нових його членів.

Адже у статті 17 Закону про Конституційний Суд сказано: "Суддя Конституційного Суду України вступає на посаду з дня складення ним присяги судді Конституційного Суду України... Суддя Конституційного Суду України складає присягу на засіданні Верховної Ради України, яке проводиться за участю Президента України, Прем'єр-міністра України, Голови Верховного Суду України, не пізніш як через місяць після призначення суддею Конституційного Суду України".

Як бачимо, Верховна Рада вже порушила закон, з жовтня 2005 року не приводячи до присяги членів Конституційного Суду, призначених Віктором Ющенком, але ані в Конституції, ані в згаданому законі не передбачені санкції за це порушення і не передбачений інший, форс-мажорний механізм приведення суддів до присяги.

Утім, заблокувати призначення можуть і президент та прем'єр, які, скажімо, мовчки відмовляться з'явитися на засідання парламенту, де складатимуть присягу судді – і чи буде це засідання легітимним під оглядом закону?

Я акцентую увагу на Конституційному Суді тому, що як у разі реалізації першого, так і другого варіантів він може стати іграшкою у "розбірках" між гілками влади.

Скажімо, якщо буде сформована коаліція на базі Партії регіонів та індивідуального членства, то президент зможе заблокувати діяльність створеного нею уряду на основі статті 106-15, оскільки згідно з нею він "зупиняє дію актів Кабінету Міністрів України з одночасним зверненням до Конституційного Суду України щодо їх конституційності".

В такому разі президентові, на відміну від попереднього часу, стане вигідною відсутність Суду: зупинив акт Кабміну, звернувся до Суду, а Конституційний Суд не функціонує і невідомо коли буде працювати, а тим часом дія урядового акту буде зупинена.

З іншого боку, у разі нестворення коаліції главі держави вкрай потрібен буде Конституційний Суд, щоб зупиняти дію тих актів місцевої влади, які суперечитимуть політичному курсу глави держави та уряду - власне, й законам, якщо взяти до уваги, скажімо, спроби оголосити певні регіони "територіями без НАТО".

Але як привести до присяги у такому разі суддів?

За законом, наявність голови Верховної Ради у такому разі не вимагається, але ж за Конституцією (стаття 88) саме спікер "веде засідання Верховної Ради України" і т.д.

Чи буде чинною присяга суддів Конституційного Суду, складена на засіданні "безголової" Верховної Ради?

Список проблем, пов'язаних із відсутністю дієвого Конституційного Суду та з можливим його використанням в інтересах однієї з гілок пореформеної влади можна продовжити, але це, мабуть, має стати окремою темою.

Конституційний Суд міг би розтлумачити нечітко виписані внаслідок політреформи положення Основного Закону – ті, про які йшлося вище, - але цього Суду фактично немає, бо автори реформи не звернули уваги на потребу забезпечити чітке функціонування цього органу влади.

На загал, у згадані пастки потрапили не тільки ті чи інші політичні сили. У ці пастки потрапили всі, хто прагне справді демократичного та правового устрою в Україні.

Виходом з відзначених глухих політичних кутів, зумовлених Конституцією, могла б стати така собі "джентльменська угода" між головними учасниками боротьби за владу – не використовувати недоречності Основного закону на шкоду національним інтересам і якнайшвидше виправити ці конституційні положення, - але де ви бачили джентльменів у вітчизняній політиці?

Сергій Грабовський, заступник головного редактора журналу "Сучасність"