Українська влада: мовчання з граматичними помилками
В інтерв‘ю УП керівник інформаційного департаменту "Нашої України" Тетяна Мокріді відзначила, що на останніх парламентських виборах "Наша Україна" будувала рекламу так, "якою і має бути політична реклама за усіма розумними книжками".
Керівник піар-департаменту штабу "Нашої України" Анатолій Луценко побачив успіх гасла "Не зрадь Майдан!" в тому, що воно "стало рубіконом між найбільш відданими до кінця і тими, хто йде "паралельними шляхами".
Він також втішився з того, що "на гасло "вони повертаються" незграбно відрефлексував Чорновіл".
Проблема "Нашої України" полягає не лише в такому специфічному розумінні результативності виборів з боку її технологів. Розумні книжки про технологію кампаній і не могли допомогти "Нашій Україні".
Представникам влади та "Нашої України" натомість треба читати книги про технологію управління державою та політичними процесами. Хоча, напевно, декому вже й це не допоможе.
Після помаранчевої революції, незважаючи на величезні сподівання, якість адміністрування і ухвалення політичних рішень залишилися на вкрай низькому рівні. Це реальність, про яку після відвернення чергової загрози реваншу можна говорити відверто.
Ще вісім місяців тому, влітку минулого року, помаранчеві політичні сили дружно і обґрунтовано вираховували відсотки – чи візьмуть вони на березневих виборах конституційну більшість?
Незадовго після цього сталися взаємні обливанням помиями, відставка Юлії Тимошенко – і, в результаті, помаранчеві політичні сили ледве нашкребли на більш-менш пристойну перемогу з 243 депутатами "на всіх". І це при цілком реальній загрозі реваншу в країні.
На п‘ять років у парламенті буде "вчорашніх" ледь не вдвічі більше, ніж могло бути. Хто відповість за це?
Судячи з існуючої в Україні практики безвідповідальності – ніхто. Між тим, демократичні сили втратили мінімум півсотні депутатських мандатів, які відійшли до Партії регіонів.
Спроба якимось чином залучити до владної коаліції Партію регіонів схожа на колишні намагання задіяти до антикучмістського фронту Компартію Симоненка.
Та ідея з тріском провалилася, головним чином через залежність КПУ від Кремля і самого Кучми. Проте, у процесі переговорів з комуністами і Ющенка, і всю антикучмістську коаліцію було майстерно і неодноразово дискредитовано.
Сьогодні та ж історія повторюється і з Регіонами. 243 депутатські мандати, які отримали партії-учасниці Помаранчевої революції, дають повні підстави для спокійного і впевненого формування та здійснення влади упродовж найближчих 5 років.
Розмити перемогу шляхом союзу з Януковичем означало б продемонструвати цілковиту нездатність впоратися з тим щастям, яке вдруге поклали на помаранчеві політичні сили українці.
Аби в Україні не було сепаратизму, зовсім не обов‘язково інкорпорувати до влади вчорашніх сепаратистів. Партія регіонів найкраще реагуватиме на потребу забезпечення єдності України, якщо в державі чітко й неухильно виконуватиметься кримінальне законодавство.
Реальні центри ухвалення рішень Партії регіонів, зокрема Ринат Ахметов, демонструють готовність працювати в опозиції. Для цих лідерів головне завдання сьогодні полягає в утриманні здобутих економічних позицій.
В обмін на це вони готові демонструвати достатній рівень лояльності державі, аби це не становило загроз територіальній цілісності України. А крім того, у Партії регіонів насправді досить обмежені засоби для деструктивної діяльності.
Всі її керівні центри напряму пов‘язані з бізнесом, а значить – потребують нормальних відносин з центральною владою. По-друге, значна частина керівних членів Партії регіонів мала проблеми із законом. Нагадувати про старі правопорушення вчиненням нових – апріорі не в їхніх інтересах, тим більше за умови скасування недоторканності депутатів місцевих рад.
По-третє, для консолідації Партії регіонів не існує і, насправді, не може існувати міцної ідеологічної складової. Головна засада об‘єднання цієї партії – навколо захисту і примноження здобутої власності. Така ключова ідея робить Партію регіонів досить вразливою.
По-четверте, Партія регіонів прямо зацікавлена в нормальних економічних відносинах із західним світом, а за умови практичної реалізації сепаратизму такі відносини стали б неможливими.
Між тим, в Україні влада поки не виконала головні завдання революції. В Україні не створені органи влади, які б працювали не на себе, а на країну та її інтереси.
Державний апарат фактично працює сам на себе, тобто на наїдання щік, за народний кошт. Очевидно, якби сьогодні зменшити удвічі кількість держслужбовців у всіх галузях, крім фіскальних, суспільство цього б і не помітило. Цілком можливо, воно не помітило б навіть скорочення держапарату вп‘ятеро.
Це – як виборча кампанія "Нашої України" – чимало коштів і шуму, а на виході – результат, гірший від того, який був би без цих коштів і без цього шуму.
Якість кадрової політики влади після революції не покращилася, тобто залишилася на печерно низькому рівні. Країна платить гігантські кошти на утримання держапарату, а на виході отримує в кращому разі пшик, а в гіршому – лобіювання приватних інтересів.
І повну безвідповідальність за провальні рішення й результати. Реально в адмініструванні України є лише кілька сфер, де державне управління мінімально наближається за якістю до конкурентноздатного.
В американському міністерстві оборони перед столами співробітників міністр Дональд Рамсфельд повісив гасло: пам‘ятай, що кожну секунду і кожен цент американського народу ти маєш витрачати на те, щоб гарантувати його безпеку.
Схожа етика все ще цілковито чужа українським чиновникам. Жодного руху в даному напрямі після Помаранчевої революції зроблено не було. Між тим, влада цілком була здатною показати хоча б волю до змін – показовим покаранням чиновників, але не за те, що вони зіпсували відносини з іншими чиновниками.
А через те, що вони не виконують свої функції перед своїми роботодавцями – громадянами. До речі, показове популярне роз‘яснення причин останніх відставок голів облдержадміністрацій та голови держкомісії з регуляції ринків фінансових послуг Віктора Суслова можна використати для демонстрації торжества справедливості, за якою так стомилося українське суспільство.
А ще після революції можна було б просто прибрати сміття в містах, показавши, що почато нове життя. До речі, це й зараз зробити не пізно – витрат мізер, а результат очевидний для всіх. Але це цікаво мало кому з політиків – адже на віниках і мітлах багато коштів не відмиєш.
Невміння розмовляти з народом – величезна проблема, вже не лише влади, але й більшості українських політиків. Її причина – хвороблива зацикленість на собі. Добре пояснити може лише той, хто сам ясно мислить. Тому ясномислячі політики в Україні поза всякою конкуренцією.
Між тим, завдяки цій ваді, під час газового конфлікту в українських ЗМІ домінувала позиція Росії: при всій її вразливості вона виявилася представленою більш повно і якісно, ніж вітчизняна.
Політична дискусія в Україні майже всерйоз точиться навколо питання хто і як інформаційно ізолював президента. Щоб розвіяти ці розмови, Ющенку варто було зробити пару невеликих кроків, які б розставили речі на місця. Однак він їх чомусь не робить.
Українська влада досі так і не навчилася інформаційно відпрацьовувати наявні успіхи. Як результат – "піарити" проведену вперше за кількадесят років без надриву посівну кампанію мусив сам президент.
Не секрет, що розміри хабарництва на найвищому рівні в Україні серйозно впали у порівнянні з прем‘єрством Януковича. Про зниження злочинності за рік на 6%, що стало б позитивною сенсацією в будь-якій країні, у нас майже ніхто не знає.
Харківські правоохоронці затримали організаторів терактів у супермаркетах у рекордні терміни, проте досі не стали загальнонаціональними героями. Водії реально стали менше давати хабарів. Проте, без грамотного державного піару, люди швидко звикають до хорошого, і починають вважати, що інакше й не може бути.
"Чому соціальні виплати: зарплата, пенсії і так далі в Україні ростуть, а любові до чинної влади це не додає? Здавалося б, влада, яка дала такі соціальні стандарти, має шануватися в цьому суспільстві, але її ненавидять?" – нещодавно риторично запитував на Донеччині заступник голови секретаріату президента Анатолій Матвієнко.
Такі питання свідчать, що влада не розуміє суті і причин народної любові. А ця любов не купується за гроші. А якщо й іноді купується, то ненадовго. Проблема в тому, що сам народ, власне, хоче любові, а не лише грошей.
Членові все ще патерналістського українського суспільства іноді більше необхідне відчуття, що він потрібен країні, потрібен владі, ніж банальні гроші.
Такого відчуття власної значимості влада й не зуміла забезпечити "маленьким українцям". Між тим, філософи у Великій Британії триста років тому винайшли спосіб усезагального щастя – воно настає тоді, коли кожен вважає себе господарем чи, по-англійськи, "маленьким королем".
Гучний провал усіх без винятку "технологічних" партій мав би нарешті дати зрозуміти справжню роль виборчих технологій у конкретних українських умовах.
Річ у тім, що українські виборці вже досить давно і послідовно демонструють брак легковажності. Вони зовсім не готові підживлювати своїм бюлетенем чиєсь блазнювання, і занадто серйозно ставляться до виборів.
Вони стояли довгі черги на дільницях, бо вірили, що справді вирішують долю країни.
Тому завдання технологів на останніх виборах полягало лише в оптимальному представленні реально існуючих політиків та політичних сил.
Спроби сконструювати реальність на порожньому місці, за рахунок однієї лише вербальної та візуальної маніпуляції, з тріском провалилися.
Українська політика сьогодні потребує дій – вивірених, швидких і результативних, а також щирого і якісного пояснення їхніх цілей.
