Народний блок Литвина: життя після поразки

Попередні результати народного волевиявлення 26 березня для багатьох стали неочікуваними. Особливо фіаско низки фаворитів передвиборчих змагань.

Тягар Аграрної партії

Народний блок Литвина являє собою коаліцію Народної партії, Всеукраїнського об’єднання лівих "Справедливість" і Української селянсько-демократичної партії.

Щодо останніх двох, то в блоці вони виконували роль статистів для Народної партії та її лідера. Не маючи серйозних ні матеріальних, ані людських ресурсів, обидві партії не могли реально впливати ані на розклад в самому блоці, ані на формування виборчого списку, як до Верховної Ради, так і до місцевих рад.

Попередниця Народної партії, Аграрна партія України, була створена у 1996 році на противагу тоді вже опозиційній Селянській партій України Сергія Довганя, яка згодом не змогла стати повноправним гравцем на політичній арені країни.

Аграрна партія стала таким собі клубом за інтересами для більшості червоних директорів, аграрних латифундистів, чи начальників від АПК і суміжних організацій, на кшталт ветеринарів чи лісників.

Ті ж, у свою чергу, формували членство партії зі складу своїх підлеглих.

Перший пристріл на виборах до Верховної Ради України у 1998 році став для АПУ майже провальним. Отримавши підтримку 3,68% виборців при 4% прохідному бар’єрі, партія за списками не змогла провести до Верховної Ради жодного свого представника. Лише завдяки перемозі у мажоритарних округах АПУ отримала двох своїх представників у парламенті.

На президентських виборах 1999 року АПУ увійшла до коаліції "Наш вибір – Леонід Кучма".

Напередодні парламентських виборів 2002 року лідери АПУ спробували домовитися про входження до опозиційного блоку Ющенка "Наша Україна".

Але рухи у бік опозиційного кандидата звісно не здобули підтримки у діючої влади, і АПУ стала статистом пропрезидентського блоку "За єдину Україну" на чолі з Володимиром Литвином.

Очоливши у липні 2004 року Аграрну партію України, Литвин отримав у спадок абсолютно аморфне утворення. Як пізніше він сам про це сказав, це фактично було профспілкове відділення Міністерства агропромислового комплексу.

Спроба реформувати АПУ призвела до зміни назви на Народну аграрну партію, а після президентських виборів 2004 року на Народну партію.

Можна припустити, що така послідовність зміни назви була викликана двома причинами. По-перше, намаганням підкорити аграрне лобі, яке панувало у партії. По-друге, небажання замазувати ні себе ні партію підтримкою на президентських виборах Віктора Януковича.

Партія нового типу старими методами

У лютому 2005 року Народна аграрна партія була перейменована у Народну партію. Був змінений склад керівних органів і ідеологічне навантаження.

Спротив аграрного лобі був частково зламаний. Хто був категорично проти, з тим попрощалися, хто менш – заспокоїли.

Чудовою допомогою у формуванні нового партійного іміджу і нового "меседжу" суспільству стала роль і особистий внесок Литвина у подоланні політичної кризи під час президентських виборів 2004 року.

Народна партія завдяки своєму лідеру стала виразником ідей національного примирення й порозуміння.

Але, якщо на поверхні айсбергу начебто все оновлювалось, то на місцях ситуація залишалася незмінною.

Як і за часів АПУ, на чолі обласних організацій, не кажучи вже про районні чи міські, стояли ті ж самі начальники управлінь АПК чи місцеві аграрні магнати.

Лише в деяких регіонах на чолі обласних організацій стали нові люди. Але навіть поза цих новачків, проглядалися колишні очільники обласних державних адміністрацій, чи колишні високопосадовці.

Створення партії нового типу відбувалося старими методами. До лав партії потягнулися колишня номенклатура, директори підприємств, ренегати з інших партій.

Як і раніше, разом з директором підприємства чи агрогосподарства членами партії ставали й усі працівники цього підприємства.

І як результат, на місцях ідеологію порозуміння й примирення пропагували ті, хто ще в 2004 році примушував голосувати за кандидата від влади чи знущався над безпомічними селянами.

Напередодні парламентських виборів у зв’язку з тим, що рейтинг симпатій до лідера партії був у декілька разів більший за рейтинг самої партії, був створений Народний блок лідера партії. Або "МИ".

Агресивна рекламна кампанія дала результат – блок став впізнаваним. Але замість очікуваних 5-8% блок отримав лише 2,43% підтримки виборців (попередні дані ЦВК – автор.).

З чим пов’язані причини електорального фіаско?

По-перше, відсутність суспільного розуміння "меседжу" національного порозуміння й примирення. Якщо позицію Литвина розуміли й схвалювали, то глибинне ментальне розуміння "меседжу", яким супроводжувалися його дії, суспільство не сприймало.

Українці як представники західної цивілізації не можуть сповідувати принципи національного порозуміння й примирення. Українці впадають в одну чи іншу крайність, і, як результат, вони забули про роль Литвина у подоланні політичної кризи 2004 року.

По-друге, ідейно-філософська позиція домінувала над звичною і доступною для звичайного громадянина роздачею обіцянок.

По-третє, не відбулося оновлення керівного складу партії на місцях. Як результат, ті хто вбачав у НБЛ інструмент для свого політичного реваншу, працювали не на блок в цілому, а лише на себе у межах виборів до міських чи обласних рад.

Четверте, негативним виявилося використання методів штучного зростання чисельності партії, що викликало суспільну відразу. Як результат, за блок не проголосувало навіть задеклароване членство партій блоку – понад 700 тисяч осіб.

П’яте, відсутність у блоці top-особистостей, окрім самого Литвина, які б могли вільно асоціюватися з блоком і його лідером.

Шосте, високий рівень самовпевненості лідерів блоку у перемозі. І як результат – відсутність систематичних зустрічей з виборцями як керівництва партії, так і Литвина.

Народна партія і Володимир Литвин: що далі..?

Якщо до 10 квітня не станеться чудо, Верховна Рада України залишиться без Литвина, то подальша доля партії матиме ряд сценаріїв.

Литвин складе повноваження лідера партії і тим самим закінчить свою політичну кар’єру. У свою чергу, інші лідери партії змінять партійну приналежність і будуть чекати на кращі часи.

Можливо, Литвин залишиться лідером партії і почне її кардинальну реформу.

Або Литвин складе повноваження лідера партії, але на чолі стане нова людина, яка спробує кардинально реформувати партію до виборів 2011 року. Наприклад, Ігор Єремєєв.

В кожному випадку усе залежатиме від рішення, яке прийме Володимир Литвин.