Типова країна
Через останні події навколо виборів, споглядаючи загальнонаціональні ЗМІ, складається враження, що життя вирує лише у столиці.
А тим часом країна живе зі своїми маленькими радощами, великими бідами і забута тими, хто ледь зіп’явшись на ноги "на периферії", назавжди поїхав до столиці...
...Його били у власному дворі. Вкількох, саморобними битами, незважаючи на крики та хрипіння. Матір, яка вибігла на крики сина, скрутили і сина добивали у неї на очах. Сусіди стояли під дверима своїх хат, прислухалися до найменшого крику і... боялися.
Хлопець дивом вижив. Ні він, ні його мати заяву нікуди не подавали - "все і так куплено". Це справжня ситуація, яка трапилася два роки тому в одному з райцентрів України...
...Андрій К. вже сім років живе у Чехії. Має роботу, дружину, двоє дітей. Спочатку до чужої країни приїхав як сезонний будівельник, бо вдома у районному центрі не було роботи. Хоча закінчив технікум та й до роботи був беручкий, а ради собі дати не міг.
Врешті вдалося назбирати/позичити гроші на сезонне запрошення до Чехії. Там швидко одружився із місцевою. Про повернення додому і не думає – на новій батьківщині у нього є все, чого не міг здобути в Україні...
...Чи не на кожній вулиці у селищі Н. хтось виїхав на заробітки. На початку 90-х у моді була Польща, потім Москва – туди їздили торгувати. Після непосильних поборів братків та співвітчизників на митницях подалися до Європи на триваліші терміни.
Їхали спочатку молоді. Потім дехто ще заїжджав раз-другий додому, але більшість остаточно махали рукою на Україну і залишалися в чужій країні назавжди. Улюблена тема розмов їхніх батьків – як влаштувалася їхня дитина за кордоном: "Бач, машину має, будиночок, вже й дітки є – тут би він такого ніколи не заробив"...
...Подружжю Б. було за 50, коли вирішили поїхати на заробітки у Португалію. Вже встигли попрацювати в бюджетних установах із вічною нестачею грошей на навчання єдиного сина. Потім брали городи на картоплю, намагалися вирощувати свиней, торгувати копченостями. Товар возили до столиці, купили авто.
Криза 98-го року та здирницький київський базар перекреслили їхній підприємницький запал. Нині він будує дороги у Португалії, а вона там доглядає за садами місцевих багатіїв. Мають місцевих друзів, готують їм борщ, співають українських пісень. Вражені португальці кажуть, що такого зроду не чули.
Зароблені гроші подружжя Б. заощаджує на старість. Своє українське господарство залишили на стару бабцю та сина. Син, щоб не спитися, виїхав у місто. Господарює старенька мати.
Зараз подружжя приїздить в Україну раз на рік. Пачками привозять фотографії, сусідам роздають гостинці, розповідають як сумують за ненькою, а за два тижні знову у Португалію...
...Село потихеньку вимирає. Молоді тут катма, а на деяких вулицях лишилися самі старики. Стандартна картина, коли чоловіки помирають раніше від жінок. В обійстях лишаються лише бабусі. Діти навідуються до них зрідка. Єдина надія на місцеві агрофірми, куди старенькі поздавали земельні паї.
Основне мірило стосунків із місцевими панами – дадуть чи не дадуть техніку виорати/боронити город біля хати. Така залежність стареньких на руку багатьом – "хазяїн" відчуває владу, і тому умови ставить він. Наприклад, скільки треба, щоби старенькі платили за оранку, чи за когось голосували.
Скаржитися на такі дії "панків" немає сенсу – до райцентру автобус ходить в кращому випадку двічі на тиждень, а в силу заяви до міліції/прокуратури/ суду люди не вірять...
...Тетяна мешкає у селі К. Останній її клопіт – почав спиватися чоловік. Якось застала його в шинку зранку. Тому останнім часом нема чим розраховуватися за "сто грамів" тож кожного разу пише шинкарці розписку.
Робота у чоловіка сезонна – працює кілька місяців на рік на місцевому току. Заробляє трохи грошей, пшениці та корму для худоби. Ще дещо перепадає із земельної ділянки.
Після розпаювання її довелося віддати місцевому "князьку", бо ділянку не було чим обробляти, а спритник встиг за безцінь скупити техніку колишнього колгоспу. Спочатку думали обробляти наділи самі, але новітній латифундист пообіцяв їм, що будуть ту землю їсти. Довелося капітулювати...
...Сім’ю Тетяни із чотирьох осіб на селі (як в часи другої світової) рятує корова – молоко приймають заготівельники. Нещодавно літр молока коштував 97 копійок, зараз 87. Купили б свиню, але 250-300 гривень недосяжні – старша донька вчиться в інституті в обласному центрі. Мати іноді дивується як ще до цього часу знаходять гроші. Ось уже підростає й молодша. Єдина її розвага – серіали та іноді дискотека.
...На останніх парламентських виборах в селі К. трапилася халепа. Місцевий латифундист спочатку ратував за "блок порозуміння", а за тиждень до голосування різко повернув голоблі у бік Партії регіонів. Люди приписують йому такий афоризм: "Не проголосуєте – обрубаю всім руки по лікті, бо потім мені відрубають по плечі".
Через різку зміну політичного курсу члени місцевої ДВК запровадили виборче ноу-хау: кожному виборцю-односельцю виписували бюлетені і спритно домальовували хрестик навпроти графи Партія регіонів.
Селяни, не второпавши таку "допомогу", йшли у кабінку і ставили хрестик напроти своєї уподобаної політичної сили. В результаті 192 бюлетені - недійсні. Латифундист тоді геть оскаженів. Жодних спостерігачів на дільниці не було, а відтак жодних скарг...
...Петро М. працює в селі трактористом. Така робота у селян в пошані – окрім роботи у полі можна ще чийсь город зорати. Платня 5 гривень та пляшка самогону. Женуть усі – лише було б із чого. Найкращий цукровий самогон, та цукор останнім часом занадто дорогий, тому ходовий товар тут "бурячиха" або ж "малясиха".
Удача останнім часом від Петра відвернулася – на його місце зазіхає синок місцевого підпанка. Все йде до того, що Петро їздитиме на підводі. Тоді, каже, роботи у селі фактично не матиме.
Нещодавно гостював у родича в місті. Той – "бандит". Ходить у золоті, їздить на "крутих" авто, купує дорогі речі. Петра таке життя зачаровує. Любить розповідати історії про діяльність "братків"...
...Славік К. родом із того міста що й "родич-бандит" Петра. Закінчив СПТУ, але роботи не знайшов. "Друзі" допомогли влаштуватися у пункт прийому металобрухту – мовляв, це перша сходинка до зростання та становлення. Хазяїн пункту прийому суворо наказав робітникові приймати все, що принесуть. Одного разу принесли щось не те, налетіла міліція і Славік К. як крайній поїхав на три роки до виправно-трудової колонії...
...Райцентр Г. ледь жевріє – це типова картина для більшості селищ у цьому регіоні та й у державі в цілому. За радянських часів тут був молокозавод, маслозавод, хлібозавод, друкарня і багато ще чого. Свого часу все це викупили за безцінь. Нині жодне підприємство не працює, а устаткування розпиляли на металобрухт.
Раніше у селищі був кінотеатр, зараз там склад. Бібліотеку з другого поверху кінотеатру перевезли до крихітного помешкання районної дитячої бібліотеки – ущільнили. Оскільки всі книжки у нову оселю не помістились, дещо роздали людям, інше спалили...
...Ярослав Р. працює у міліції. Досить швидко розжився автомобілем. Однак далі ніж за межі району не їздив – автомобіль був крадений. Знав про це він, знали його колеги, знали в місцевому відділенні ДАІ, та у міліції не в пошані здавати своїх. ДАІшники ж останнім часом "реформуються" – раніше хабар за проїзд був 10 гривень, зараз 50 – інфляція, та й за ризик. Водії платять і нікуди не скаржаться...
...Місцева молодь любить погуляти. Набір розваг у селищі обмежений. Але коли прийняти на груди з півлітра кругозір різко розширюється. Найпоширеніші статті серед місцевої молоді: зґвалтування, крадіжки, вбивство. Та й то потрапляють у тюрму за такі "грішки" ті, кому нема як відкупитися, або ж справами починають цікавитися з вищих інстанцій.
Побиття та каліцтва людей, як правило, до суду не доходять – як не самі залякають жертву, то допоможе міліція...
...Зміну влади в результаті президентських виборів місцеве чиновництво, підприємці середньої руки та криміналітет зустріли зі страхом. Та якщо виконавчу гілку влади на місцях почали міняти, то суди, міліція та прокуратура залишилися старими. Це закріпило віру опонентів влади у безкарності і засвідчило, що влада не монолітна, чиновники вищого рангу підставляють нижчих і провокують атаки ззовні. Чому б не скористатися...
Всі ці штрихи з життя людей, як люблять казати в Києві "на периферії", не вигадані. Відірваність столиці від навіть недалеких околиць нагадує анекдот радянських часів: "комунізм йде семимильними кроками, худоба за ним не встигає". Схоже, що в незалежній Україні столиця йде семимильними кроками...
Часто складається враження, що це взагалі два полюси, які недосяжні одне для одного. Люди, прикуті до землі своїми бідами, досить далекі від таких понять, як "європейські цінності", коли вони просто не можуть зрозуміти, що таке цінності взагалі?
Це задеклароване у Конституції безплатне медичне обслуговування?
Це належна робота транспорту?
Це спрощення документообігу?
Це право на роботу?
Це право бути хазяїном на своїй землі?
І таких питань можна ставити безліч...
Людей мало цікавлять такі словосполучення, як "громадянське суспільство". Особливо ж після останніх президентських виборів – коли в селах лишилися ті ж "пани", коли вони щодня зустрічаються із тими ж міліціонерами, яким давали хабарі, коли їхні справи розглядають ті ж продажні судді...
"Периферія" щодня бореться за виживання, латаючи все нові й нові дірки, і не має часу комплексно вирішувати проблеми. Обираючи владу у 2004 році, "периферія" не сподівалася, що влада буде за них "жувати" – вони сподівалися на початок цивілізованого життя: із кардинально новою правоохоронною системою, із кардинально новою судовою системою, із реальними важелями впливу на ситих місцевих грошових мішків.
Олександр Піддубний, спеціально для УП