Комфорт. Успіх. Влада

Професійний погляд рекламного агента на владний олімп

В голлівудських фільмах, мексиканських та російських серіалах часто присутня сюжетна лінія, коли герої сперечаються – а хто увійде до Ради Директорів "НАШОЇ ФІРМИ" (корпорації, модельної агенції Зімалєтто), хто ЇЇ очолить, і що від цього зміниться.

Всі так звикли до серіалів, що приблизно з тією ж цікавістю спостерігають за коаліційними перемовинами у ВР. Ефект подібності – максимальний: герої "коаліційних розбором" живуть в ідеальному світі, де можна дозволити собі витратити на рекламу сотню мільйонів доларів…

Але ж подальший розвиток сюжету мильної опери безпосередньо стосується українців. Бо в фіналі вони не тільки глядачі, які своєю увагою платять за рекламу в серіалі, а ще й акціонери своєї держави.

АТ "Держава Україна"

В тому, що політика – це бізнес, переконувати, нікого не треба. І якщо далі скористатися цією ж риторикою, то держава – це велике підприємство. Корпорація, мега-корпорація, як завгодно. Структуру Акціонерного Товариства "Держава Україна" можна умовно позначити наступним чином:

- Є приблизно 37 мільйонів акціонерів (виборців), кожен з яких має один голос на виборах. За сумісництвом, ці ж 37 з гаком мільйонів – працівники корпорації, акціонери та інвестори;

- Наглядова Рада корпорації (парламент) від імені рядових акціонерів (де кожен депутат – це приблизно 0,22% голосів виборців) вирішують – куди рухатиметься, і що вироблятиме корпорація;

- Топ-менеджмент (Кабмін) на чолі з Виконавчим директором (прем’єр) керує роботою корпорації. Сюди ж можна віднести бухгалтерію (Мінфін), відділ кадрів (Мінпраці) та інші профільні структури: цехи та департаменти чи навіть дочірні підприємства;

- президент з повним правом може називатися головою правління корпорації.

Силові структури та контролюючі органи зараз до уваги не беремо, оскільки справа не в них, а справа в тому, хто тепер працюватиме в топ-менеджменті держави. Хто прийматиме рішення від імені АТ "Держава Україна", і що авторові, як власнику однієї акції цього АТ чекати від топ-менеджменту.

Практична психологія рекламного агента. Хто і як керує?

Коли менеджер з продажу (або, як часто називають, – рекламний агент) заходить до кабінету директора, він має лише кілька секунд аби зрозуміти: який перед ним клієнт, як він приймає рішення, як він звик сприймати інформацію і, відповідно, яким чином можна найкраще презентувати свій продукт.

Від цього може залежати результат: купить директор рекламу в агентстві (послугу фірми…) чи ні. Один з інструментів, що дає змогу краще зрозуміти керівників – умовна типологія клієнтів, поділ за принципом "що ця людина вважає найважливішим в своєму житті". Комфорт, Успіх чи Владу.

Одне з цих трьох понять є визначальним для кожного. І для максимального задоволення свого прагнення (максимального Комфорту, максимального Успіху чи абсолютної Влади) люди працюють, вчаться, керують або звітують перед керівництвом, навіть "одягають маски", тобто час від часу виконують невластиві функції, аби тільки просунутися бодай на крок ближче до максимального Комфорту, Успіху, Влади.

Людина Влади з дитинства хоче (і любить) керувати. Не суттєво – формальним чи неформальним, але бути лідером. Секретарем комсомольської організації чи ватажком підпільної орави башибузуків. Влада. Керувати. Управляти. Впливати. Ось основний словниковий запас підсвідомості людини типу Влада. Таких людей не варто навіть запитувати – для чого їм влада, бо сама влада – це їхня природа.

Людина Успіху цінує прогрес у тому, що їй видається прогресивним. Вона буде добре вчитися або сумлінно тренуватися, щоб досягти кращих результатів. Їй важливіша фотографія на дошці пошани з підписом "кращий інженер" (краща медсестра) плюс визнання колег, ніж підвищення по службі (більша зарплата). Зростання. Прогрес. Професіонал. Це категорії оцінки себе та інших у підсвідомості людей успіху.

Прагнення до Комфорту, Причетність, Приналежність до високої справи – ось ключові слова третьої групи. Це люди, які можуть дивитися серіали не для того, щоб втікати від буденності, а щоб зрозуміти – чому Хуан Антоніо покинув Розіту задля Марії Розарії. Людьми Комфорту майже неможливо маніпулювати, бо вони самі – найкращі маніпулятори, перемовники та комунікатори.

І, як уже сказано, кожен може одягати маски, аби досягнути свого. Людина Влади може вивчити сто тисяч формул, аби отримати пост керівника КБ, або плести для цього інтриги (що більше схоже на вияв "Комфортників").

Якщо посада "х" буде корисною для досягнення вищих результатів, людина Успіху за неї позмагається і отримає – вона ж бо успішна. Прагнення до Комфорту може зробити людину успішним фахівцем чи керівником, але якщо постане вибір: загубити справу чи розірвати дружбу, то дружба залишиться.

Хто зараз керує в нашому АТ "Держава Україна"? Хто може стати Виконавчим директором, для чого це йому, і для чого це авторові – акціонеру?

З найвищого керівництва наразі відома лише одна фігура – президент. Не можна однозначно стверджувати, який мотив для Ющенка важливіший: успіх чи комфорт, але точно не влада. Влада для нього – інструмент.

З одного боку, успіхи в банківській діяльності, на посаді прем’єра свідчать про Ющенка як про людину Успіху. Він мислить і діє в рамках стратегій та проектів. Він заради успіху стратегії розвитку АТ "Держава Україна" може брати на себе відповідальність навіть за непопулярні та некомфортні рішення.

З іншого боку, Віктор Андрійович навпаки – демонструє якості людини Комфорту, яка досягла вершин Успіху і Влади. Ющенко щиро прагне, щоб усім в Україні було комфортно і затишно.

Для цього потрібно змінити владу? – будь ласка, стану президентом. Постійні кризи? – добре, відправлю у відставку Тимошенко. Звинувачення у корупції "любих друзів" (в результаті так і не доведені) – відстороню їх від формальної влади, але щоб залишились дружні стосунки. "А на Україні лад і спокій" – цими словами "Братів Гадюкіних" теж можна охарактеризувати мету і прагнення Ющенка.

Юлія Тимошенко. Влада. Її "атомної" енергії дійсно дуже багато, але тільки вона визначає – в який бік і за кого (чи проти кого) ту енергію спрямувати. Вона вміє брати на себе відповідальність, приймати рішення, керувати. Їй зручно бути в опозиції, а зручніше – "очолити" помаранчеву революцію і привести до влади президента.

Їй комфортно постійно маневрувати між кризами у владі, але в діяльності прем’єра, виявляється, надто багато регламентовано і надто мало простору для влади "в чистому вигляді", а тому її відправляють у відставку.

Юлія Володимирівна дуже щира в своїй боротьбі за найвищі державні посади. Просто для неї бути при владі – це найвища справедливість. Звісно, за неї варто боротися. Вся її риторика – боротьба за чисту справедливість, навіть якщо є логічні суперечності.

Вона пообіцяє не балотуватися в президенти 2009 року, але за рік до виборів влаштує нову серію звинувачень "любих друзів", і спокійно з опозиції піде на вибори. І переможе.

Олександр Мороз. Влада. Сан Саничу свого часу вистачило розуму зрозуміти, що президентом він не буде. Звідти бере початок конституційна реформа. Якщо не можна досягти максимальної одноосібної влади, то треба її обмежити.

Сподіваючись, що в парламенті досягти бажаного впливу реальніше, Мороз віддав усі сили на перетворення України в парламентсько-президентську республіку. І не відступить від цього принципу, бо інакше втратить владу.

Петро Порошенко. Влада. Для нього і бізнес, і робота в парламенті (керівництво бюджетним комітетом), і посада в РНБО, й інтереси в медіа-сфері – це лише компоненти акумулювання влади. Він прагне бути прем’єром, але розуміє, що цієї посади просто зараз йому не досягнути. А тому погодиться на посаду спікера, навіть якщо для цього доведеться знову "пустити" Тимошенко в крісло глави уряду, всупереч інтересам вітчизняного бізнесу.

Ринат Ахметов. Успіх. На відміну від формального лідера Партії регіонів Віктора Януковича (Влада), Ахметов прийшов до влади, як і значна кількість бізнесменів в усіх політичних таборах, для подальшого розвитку своєї справи. Він неодноразово заявляв, що не збирається йти у виконавчу владу.

Йому важливо, щоб бізнес розвивався стабільно, прогнозовано, а головне – щоб цей бізнес почали визнавати в світі як бізнес цивілізований. А тому Ахметов зможе вжити заходів до того, аби зупинити Тимошенко в її переможній ході до прем’єрського крісла чи, принаймні, обмежити вплив Юлії Володимирівни, якщо хода дійсно виявиться переможною.

Що найцікавіше, приблизно таку ж думку мають бізнесмени в більшості партій, на цій платформі (стабільність розвитку бізнесу) легко можуть зійтися регіонали з нашоукраїнцями, та ще й добрати собі однодумців з бізнес-оточення БЮТ.

Юрій Єхануров. Успіх. Людина, яка серед позиції очолюваного ним Кабміну наводить той факт, що уряд не надто набридав в інформаційному просторі. Досвід показує, що Єхануров вміє досягти кращого результату серед можливих. Але не буде намагатися досягти неможливого.

Якщо порівняти Єханурова з Тимошенко (чого обоє дуже не люблять), то Юлія Володимирівна скоріше понесе бюджет держави в казино, і з високою вірогідністю виграє там втричі більше або програє все, але за будь-яких умов стане героєм, а Юрій Іванович розкладе його на депозити в різні банки, і навіть за умови невдачі в одному з них, отримає загальний позитивний результат. Можливо, не такий глобальний, але точно в плюс.

Роман Безсмертний. Успіх. Романа Петровича так збентежило програшне третє місце НСНУ на виборах, що він в стані афекту ледь не проголосив публічно Юлію Володимирівну єдино можливим кандидатом на посаду прем’єра. За це, очевидно, отримав "сувору догану" від президента і був відсторонений від переговорів про створення коаліції.

В ефірі на "1+1" (в програмі "Іду на ви") Безсмертний виглядав впевненіше, очевидно – почав працювати над іншим проектом, в якому, без сумніву, врахує всі позитиви і негативи попередніх кампаній, і спробує видати значно кращий результат.

І наостанок. А який менеджмент потрібен зараз загальнодержавному АТ? Хто має очолити директорат, щоб не сталося профспілкових бунтів чи навпаки – бойкоту з боку бухгалтерії? І яке керівництво принесе найбільшу користь Україні в перспективі?

Остаточної відповіді, звісно, автор цього матеріалу не має. Під час коаліційних перемовин, якщо там взагалі торкалися теми "перспектив для держави", політикам варто було б зважити на ті проблеми, що постали перед владою нині й постануть найближчим часом.

З цього приводу на УП була вкрай цікава стаття Сергія Грабовського про те, як вдало поступитися принципами задля загального успіху.

А ще непогано було б, якби вони зважили на історичні закономірності розвитку революцій, наприклад – за матеріалом Любові Бевзенко.

Але і роль особистості в історії не варто надто применшувати. Не врахувавши внутрішні стимули людей, які реалізовуватимуть плани коаліції, можна отримати зовсім не той результат, за який боролися. І точно не той, від якого буде користь рядовим акціонерам "Держави Україна".

Paul Neuman, для УП