Коні не винні, або У регіонах чекають кадрових міграцій

Президент Ющенко заговорив про корекцію політичної реформи, що вступила в силу з 1 січня цього року. У новій редакції він прагне подолати розбалансованість влади, котра нібито вже чітко простежується.

Тож увагу українських громадян пробують знову відвернути від явних провалів у кадровій політиці глави держави у бік вузькофахової дискусії щодо оптимізації діючої моделі державного управління.

Модель можна змінити, але ті ж самі імена залишаться на ключових постах, хоча за логікою політичної боротьби (циркуляція еліт) їм неминуче загрожувала б ротація.

Насамперед ідеться про голів обласних і районних адміністрацій, переважна більшість яких виступали клонами діючого президента України. Вони з усіх трибун клялися у вірності президентським ідеалам, інколи навіть переконливіше, ніж діти дякували за своє щасливе дитинство Йосифові Сталіну.

Тому підсумки останніх виборів ― це спільна радість і журба Віктора Ющенка та розставлених ним у регіонах перших осіб. Водночас дуже шкода багатьох губернаторів, з яких зроблять цапів відбувайлів. Вони не винні: який стратег (полководець), такі ж і його солдати.

У тему. Днями, 5 квітня, журналіст Борис Козловський у "Високому Замку" дотепно нагадав декілька топ-прогнозів. До 26 березня кум президента Ющенка і чільний представник "Нашої України" Петро Порошенко пророкував: "Дай Боже, щоб Юлія Тимошенко набрала хоч десять відсотків голосів".

Насправді БЮТ здобув більше 22% і переміг у 14 регіонах з 27, включно з Києвом, а у 9 регіонах посів друге місце.

У таких прогнозах Порошенкові рівня хіба що його відомий тезка. Лідер КПУ Петро Симоненко теж був безапеляційним: "Ми наберемо 20 відсотків голосів". Насправді бюлетенів за комуністів у виборчих скриньках виявилося у шестеро менше (3,66%).

Керівник виборчого штабу НСНУ Роман Безсмертний перед виборами задоволено тиражував дотеп про ймовірну парламентську коаліцію Тимошенко-Литвин-Янукович під кодовою назвою "ТЛЯ".

Післявиборча ситуація переконала, що, насправді, тля кружляє вже тижнями над "Нашою Україною", що спромоглася на першу сходинку тільки в трьох областях — Івано-Франківській (45,04%), Львівській (37,94%) і Закарпатській (25,77%). Причому слідом іде БЮТ із незначним відставанням.

Про шкідливість алкоголю

Пригадуємо, як міністр внутрішніх справ Білоконь улітку 2004 року запланував після перемоги Віктора Януковича на президентських виборах "пити три дні".

Зі свого боку діючий міністр внутрішніх справ Юрій Луценко узимку 2006 року теж явно погарячкував: "Ставлю пляшку коньяку, що блок "Пора-ПРП" буде у парламенті!". Насправді на заклик міністра-агітатора серед українців відгукнувся 372931 виборець (1,47%).

Де можна отримати обіцяну пляшку коньяку — питання залишається відкритим. Але тут не все безнадійно. У лавах соціалістів нині перебуває директор славнозвісного Ужгородського коньячного заводу, обраний депутатом Закарпатської обласної ради. Спонсор не підведе.

Крім Партії регіонів і БЮТ, усі інші учасники баталій сьогодні переживають розчарування. Приміром, Соціалістична партія більше року мала в управлінні дві області ― Одеську і Полтавську.

В обох вона фінішувала лише четвертою з результатом відповідно 6,26 і 12,72%, пропустивши вперед у різних конфігураціях БЮТ, Партію регіонів і НУ. Отож, навряд чи грозять висуванцям СПУ тепер посади голів облдержадміністрацій, тим більше облрад.

І не тільки на Одещині та Полтавщині, але й будь де, зокрема на рідній лідеру соціалістів Київщині. Новий парламент виборці Київської області побачили таким (трійка лідерів).

Як бачимо, розрив між першим і другим та третім фіналістами не у кількох відсотках, а кратний ― учетверо. До того ж, 120 мандатів у Київській обласній раді будуть розподілені наступним чином: БЮТ ― 66, "Наша Україна" ― 16, СПУ ― 14, Партія регіонів ― 11, Блок Литвина ― 7, Блок Костенка і Плюща ― 6.

Блок Тимошенко отримав більшість і може самостійно перебирати віжки влади у столичному регіоні. У самій же столиці відзначена кратність є не менш промовистою. 26 березня кияни вивели на п'єдестал таких улюбленців.

Однак у Київраді БЮТ не може мати одноосібну більшість, а, очікується, легалізує її у союзі з блоком нового міського голови Черновецького.

Феномен кратності

Заради об'єктивності автор мусить зазначити, що електоральний феномен переможної кратності на регіональному рівні тішить око не тільки прихильників Тимошенко, але і Януковича. Приміром, в АРК.

Нижче результати по Донецькій та Луганській областях, де поставлені абсолютні рекорди кратності. У Донецькій обласній раді Партія регіонів одержала 120 мандатів із 150, Блок Наталії Вітренко — 13, соціалісти — 10, комуністи — 7.

Тобто між першим і другим місцем лежить дев'ятикратна прірва. У Луганській облраді Партія регіонів має 100 депутатів із 120, Блок Вітренко — 8, Компартія — 7 і БЮТ — 5. Розрив між першим і другим показником на грані виборчої фантастики ― у 12,5 разів!

Картина парламентської результативності драматичніша ще на щабель. У Донбасі беззаперечним фаворитом електоральних симпатій стала Партія регіонів.

На виборах у Верховну Раду в Донецькій області вона випередила найближчого переслідувача у майже 11 разів! БЮТ виступив скромно (подібно Блоку Литвина по країні в цілому). НУ має просто ганебний вигляд. Вона відстала від лідера у 52,6 рази!

Кондиції знаменитих бійців політичної арени України на Донеччині кардинально відрізнялися. Образно кажучи, любителі-початківці у легкій категорії почергово вийшли на ринг супроти професіонала-важковаговика, аби відібрати в нього звання чемпіона. У підсумку — колективний нокаут у першому ж раунді.

У менш заселеній Луганській області БЮТ порівняно легко перетнув символічний бар'єр у 3%, а НУ знову справила жалюгідне враження. У парламентських перегонах на Луганщині Партія регіонів встановила чи не світовий рекорд переможної кратності — у 14,3 рази, вона переграла свого найближчого конкурента.

Ним (другим фіналістом) теж був навіть не блок "Наша Україна" і зовсім не Компартія, а Наталка Вітренко, прогресивна соціалістка.

Отже, нинішня партія влади, котра чіпко прив'язана своєю появою і своєю подальшою долею до президента Ющенка, у значній частині постреволюційної України є фактично аутсайдером, й у жодному разі не суперником, гідним якоїсь уваги.

А це 10 із 27 регіонів. Із помаранчевих революціонерів реальну конкуренцію синьо-білим на сході та півдні України можуть створити тільки соціалісти і тимошенківці.

Підвели земляки

Всі три президенти України дуже трепетно ставилися і ставляться до своїх областей, де розпочинався їхній життєвий шлях. Президент Леонід Кравчук всіляко сприяв рідній Рівненщині, Леонід Кучма — Чернігівщині, а Віктор Ющенко, звісно, Сумщині. Екс-президентів малі батьківщині, зазвичай, не розчаровували. А нинішнього?

Депутатами Сумської обласної ради нового скликання стали представники шести політичних сил. Блок Тимошенко набрав 35,8% голосів, НУ ― 11,01%, громадська організація "Нічний дозор" ― 9,01%, Партія регіонів ― 3,6%, Соціалістична партія ― 3,4%, Комуністична партія ― 3,2%.

Не пройшли до облради Блок Вітренко (2,5%) та Партія промисловців і підприємців (2,2%). Примітно, за списком останньої під другим номером балотувалася голова облдержадміністрації Ніна Гаркава. На разі її політичні перспективи лягли під сукно глибокого сумніву.

Як не прикро, земляки Віктора Ющенка майбутній парламент також спроектували явно не за його сценарієм.

Напевно, спрацювала логіка унікального слобожанського менталітету: хоча Вітя (Ющенко) і Наталя (Вітренко) ― наші, рідні, проте з Юлею (Тимошенко) ― надійно.

На цьогорічних парламентських перегонах земляки підводили практично всіх, якщо не брати до уваги Партії регіонів. Голова Верховної Ради Володимир Литвин зазнав поразки у рідній Житомирській області. У пенатах його Народний блок фінішував лише п'ятим (7,04%) із мізерними 50643 голосами.

І навпаки, екс-прем'єра Павла Лазаренка, котрий бозна скільки вже поза межами України, у рідній Дніпропетровщині щиро підтримало значно більше земляків — 54479. Це сьомий результат по області (3,01%).

НУ набрала 5,28% (95534 голоси) і задовольнилася четвертою сходинкою. У рідному краї Юлії Тимошенко вдалося принаймні зберегти своє реноме, хоча всі чекали для неї кращих показників від Дніпропетровської області.

Як тут принагідно не згадати те, що прем'єр Юрій Єхануров (перший номер у списку "Нашої України") понад півроку очолював Дніпропетровську облдержадміністрацію. Власне, у Дніпропетровську Єханурова розцілував розчулений Леонід Кучма, коли дізнався про його прем'єрський злет.

Очевидно, що 5,28% (95534 голоси) ― це те, що зміг на особистому авторитеті назбирати Кучма за "Нашу Україну" у своїй не менш рідній Дніпропетровщині. Це всі фанати того магічного поцілунку двох зрілих державних мужів, які зустрілися цілком випадково та ще й у супроводі державної охорони, та ще й на знімальному майданчику.

До речі, непримиренний опонент Леоніда Кучми Павло Лазаренко таки став депутатом — Дніпропетровської облради, а його син Олександр ― депутатом Дніпропетровської міськради, в якій Блок Лазаренка здобув пристойне число мандатів — 17 із 120.

Генерали без армій

Без застосування адмінресурсу чимало досвідчених губернаторів-"нашоукраїнців" дуже приблизно уявляли свою участь у політичній боротьбі в умовах післякучмістської демократизації. Але вони вперто шукали себе і демонстративно вписували свої імена у список прорабів ідеалів Майдану.

ТОП-СТАТТІ "УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВДИ"

Блокування з Тимошенко вилилося у блокування центру Києва Кінець Віктора Ющенка, або Повний реванш Банкір Виноградов відправлений до Лук'янівського СІЗО Борис Березовский: Тимошенко и есть объединенная демократическая Укра Реклама: Уважаемые читатели, просим соблюдать Правила комментирования Реклама: Главное на Украинской правде Конвейер террора. Как Россия применяет в Украине тактику двойных ударов — Евгений Будерацкий, Рустем Халилов интервью — София Середа Война за Трампа и война с Трампом. Как Зеленский готовится к новой реальности — Роман Романюк УП 100. За пределами возможного "Украинская правда" Как мы искали революцию на Майдане. История об оранжевом львенке и национальной амнезии — Михаил Кригель, Ангелина Страшкулич Что на самом деле произошло в Крынках. Нерассказанная история высадки морпехов на левом берегу Днепра — Ольга Кириленко интервью Мария Берлинская: Лучший сценарий – стать в оборону и построить 40 километров заминированной полосы по линии фронта — Севгиль Мусаева интервью Всем сбежать из Украины не удастся – историк Игорь Гирич об уроках революции 1917–1921, олигархах и метаморфозах Скоропадского — Евгений Руденко Я девушка, меня не тронут. Как Россия похищает, пытает, прячет от мира и судит гражданских украинцев — Рустем Халилов История генпрокурора Костина: от друга Ермака до громкой отставки — Роман Романюк, Ангелина Страшкулич Ми використовуємо cookies Погоджуюсь