Пропрезидентські сили в парламенті мали б складати більшість. Якби не існувало прохідного бар'єру
Громадяни були змушені робити свій вибір у не зовсім демократичний спосіб, фактично обираючи лише з так званих прохідних партій та блоків. Судячи з результатів виборів, можна стверджувати: від запровадження такого бар'єру програв президент.
Деякий час тому на УП був розміщений матеріал "Виборчий бар'єр: права партій чи громадян?". Головною метою публікації було довести, що наявність прохідного бар'єру за умов пропорційної системи виборів є недемократичною нормою.
Мова йшла і про те, що потужні політичні суб'єкти піарять своєрідну ідею-фобію, мовляв, відсутність виборчого бар'єру дасть можливість потрапити до Верховної Ради України нікому не відомим політичним маргіналам.
Список з двох десятків партій, які б за відсутності виборчого бар'єру потрапили до парламенту, замикала б Партія національно-економічного розвитку України, очолювана Павлом Матвієнком – діючим народним депутатом України, відомим банкіром.
У списку двадцяти партій і блоків, що мали б за таких умов пройти до Верховної Ради України, немає жодної невідомої партії. Всі виборчі списки цих партій очолювали відомі в Україні особи: Юрій Кармазін, Людмила Супрун, Наталія Зубицька, Олег Тягнибок та інші.
Тож, панове апологети ідеї необхідності виборчого бар'єру, покажіть, де у списку перших двадцяти партій і блоків ті маргінали, якими лякають суспільство?
Щоб отримати бодай один мандат, партія чи блок мали заручитися на цих виборах більше, аніж 60 тисячами голосів виборців. Абсолютно логічно, що за нікому не відому і зовсім маргінальну політичну силу така кількість виборців не проголосує.
Саме тому до списку тих політичних сил, які б мали потрапити до парламенту, якщо б бар'єру не існувало, природно не потрапили політичні незнайомці.
Практично всі списки згадуваних двох десятків партій і блоків очолювали діючі народні депутати України.
Отже, міф про те, що відсутність виборчого бар'єру приведе до Верховної Ради України політичних незнайомців, є некоректним та надуманим.
Таким чином, безбар'єрні вибори дали б наступний результат:
 |
Таким чином, всі партії і блоки, які набрали 0,22% і більше голосів від загальної кількості виборців, що взяли участь в голосуванні, мають своє представництво у Верховній Раді України.
Учасники виборів 2006 року, які набрали більше 0,22% голосів, одразу б поділили 420 мандатів. Між парламентськими партіями і блоками слід було б пропорційно розділити ще 30 мандатів, які залишились.
Цікаво звернути увагу на те, що справдився прогноз попереднього матеріалу про те, що "прохідні" політичні сили поділять між собою 80-90% мандатів.
Тож найбільш популярні партії та блоки взяли б більше 80% мандатів. Саме вони за будь-яких умов грали б основну роль у парламенті. Менш потужна п'ятнадцятка все одно розподілилася б по зонах впливу фаворитів.
Отже, наявність у парламенті додаткових півтора десятка невеликих політичних сил аж ніяк не завадила б діяльності п'яти лідерів виборчих перегонів.
Дехто зауважить, що відсутність виборчого бар'єру дещо б зменшила показники "чемпіонів" та додала б меншим політичним силам.
Безумовно, певна корекція відбулася б, але швидше за все, вона суттєво не змінила б загальний результат виборів.
Насамкінець слід проаналізувати, кого б з політичної еліти найбільше влаштувала б відміна виборчого бар'єру.
Чи зазнала б змін загальна диспозиція у Верховній Раді України взагалі? Шляхом арифметичних підрахунків не важко з'ясувати, що навіть у таких умовах коаліція навколо Партії регіонів була б малоймовірною.
Якщо змоделювати можливе об'єднання навколо регіоналів депутатів власне ПР, КПУ, блоку Вітренко, блоку Литвина, "Віче", блоку "Не Так!", "Відродження", блоку НДП, "Еко+25%" та ПНЕРУ, кількість депутатів-представників цих партій та блоків не досягла б позначки 226.
Крім того, ймовірно, що деякі політичні сили з цього списку ніколи б не об'єднались навколо Партії регіонів. Приміром, блок Литвина, "Віче" чи "Відродження" ніколи не стали б брати участь у формуванні такої коаліції, боячись зіпсувати взаємини з президентом.
Натомість більш переконливою була б коаліція під проводом помаранчевої трійці: БЮТ, "Нашої України" та СПУ.
Об'єднання навколо них, швидше за все, мало б такий перелік учасників: блок Литвина, блок Костенка і Плюща, "Віче", блок "Пора-ПРП", "Відродження", блок Кармазіна, ПЗУ, блок НДП, "Еко+25%", "Зелена планета", ВО "Свобода", СелПУ, Блок Лазаренка та ПНЕРУ.
Таким чином, якби на виборах був відсутній 3%-ий бар'єр, провладна коаліція отримала б близько 260 мандатів.
Втім, найголовнішою несподіванкою парламенту, обраного без виборчого бар'єру, очевидно стало б суттєве нарощення у провладній коаліції питомої кількості пропрезидентських мандатів.
Якщо зараз Юлія Тимошенко майже вдвічі випереджає "Нашу Україну" за кількістю мандатів, то в змодельованих умовах Віктор Ющенко та Юлія Тимошенко контролювали б практично однакову кількість депутатів.
Отже, від скасування виборчого бар'єру на виборах до парламенту найбільше б виграв президент - суттєво зросла б чисельна вага пропрезидентського депутатського корпусу.
Кількість заангажованих на Віктора Ющенка депутатів становила б близько 120 мандатів проти 107-110 у Юлії Тимошенко.
Пропрезидентська група у Верховній Раді України, швидше за все, складалася б з блоку Литвина, блоку Костенка і Плюща, "Віче", блоку "Пора-ПРП", ""Відродження", блоку Кармазіна, ПЗУ, блоку НДП, Еко+25%, ВО "Свобода", СелПУ і ПНЕРУ.
Втім, це лише змодельований варіант перерозподілу законодавчого органу, який би міг стати реальним за умов відсутності виборчого бар'єру у 3%.
Крім того, за рахунок виборчого бар'єру, парламент України аж надто відносно відображає реальні електоральні настрої в країні.
Михайло Басараб, політолог
