Вибори-2006. Час виправляти помилки
Уроки виборчої кампанії
Вибори до Верховної Ради України та органів місцевого самоврядування 2006 року відходять в історію. Їх результати дають для політиків та політологів чимало уроків, висновки з яких влада і суспільство повинні зробити для того, щоб не повторювати своїх помилок у майбутньому.
Сьогодні чимало політиків та політологів для пояснення головної, нібито, несподіванки виборів – високого результату Блоку Юлії Тимошенко та значного відставання "Нашої України" - дуже часто використовують не надто вагомі аргументи.
Наводяться навіть думки на зразок "виборці побачили погану організацію виборчого процесу і проголосували за Тимошенко", або "лідери БЮТ протягом останніх днів кампанії активно зустрічалися з виборцями у регіонах, і це суттєво змінило розстановку сил".
Дійсно, лідери БЮТ інтенсивно проводили регіональні поїздки, але не тільки в останні два тижні, а й протягом останніх шести місяців.
Неупереджений політичний аналітик мав би звертати увагу не лише на "рейтинги" від різноманітних соціологічних фірм, а й на електоральний потенціал БЮТ, а саме – показники довіри до лідера блоку та бажання бачити Юлію Тимошенко на посаді прем'єр-міністра.
За даними усіх соціологічних опитувань ці показники значно перевищували відповідні результати "Нашої України" та її лідерів під час усієї кампанії.
Проте, на жаль, практично ніхто з формально "незаангажованих" експертів не відводив для БЮТ навіть другого місця. Натомість у ЗМІ часто відбувалася маніпуляція з даними соціологічних досліджень.
Таким чином, досвід виборів-2006 змушує ще раз нагадати, що для успішної виборчої кампанії необхідні наступні складові:
- Готовність політичної сили запропонувати власну програму розвитку суспільства на основі визначених світоглядних засад і цінностей.
- Ефективна урядова програма, сформована із проектів вирішення нагальних соціально-економічних проблем.
- Перебування на чолі політичної сили харизматичного лідера, який має авторитет у суспільстві.
- Наявність команди, здатної ефективно працювати у виборчій кампанії.
- Вдале позиціонування політичної сили та зрозумілі для виборця повідомлення.
Всі ці чинники були наявні у кампанії Блоку Юлії Тимошенко.
Це, звісно, не означає, що виборча кампанія БЮТ не зазнавала електоральних криз. Перша така криза відбулася після відставки уряду Тимошенко у вересні 2005 року.
Друга електоральна криза трапилася після виступу фракції БЮТ за відставку уряду Єханурова. Потужна інформаційна атака стимулювала Блок Тимошенко спрямувати додаткові зусилля для розвінчання міфу про ледь не об'єднання з Партією регіонів.
БЮТ змушений був працювати переважно з помаранчевими виборцями, в той час як Партія регіонів спокійно вела кампанію на Півдні та Сході України.
Ці події унеможливили перемогу БЮТ в цілому по країні, а не лише в 13 регіонах та місті Києві.
Варто відзначити, що вперше в історії виборчих кампаній некомуністична політична сила перемогла у 14 адміністративно-територіальних одиницях та посіла друге місце в 9-ти. І найголовніше - за попередніми підрахунками сформувала фракцію, тобто подолала 3% бар'єр, до всіх обласних рад та Севастопольської міської ради.
За умов конфлікту між помаранчевими та інформаційних атак Партії регіонів, навіть не докладаючи значних зусиль, вдалося сконсолідувати переважну більшість електорату Януковича з минулих президентських виборів та посісти перше місце.
Надалі виборча кампанія "Нашої України" була побудована на спробі відтворення протистояння "Ющенко-Янукович" та прив'язуванні блоку "Наша Україна" до імені президента.
В результаті це ще більше змобілізувало електорат Партії регіонів, який почувався "ображеним" після негативного для Януковича результату президентських виборів. Помаранчева риторика і заклики не зрадити Майдан в той же час не сприйнялися і переважною більшістю т.зв. помаранчевих виборців зі зрозумілої причини – заклики ці адресувати потрібно було чиновникам і владі, а не пересічним громадянам.
Очевидно, настав час зрозуміти, що будувати кампанію на повідомленнях і технологіях "вчорашнього дня", прагнучи відтворити порядок денний минулих виборчих кампаній, неефективно.
Помаранчеві стрічки і автопробіги ефективно спрацювали восени 2004 року. І так само на виборах-2006 ледь не головним аргументом "Нашої України" став помаранчевий колір та позиціонування у якості партії президента.
Зрозуміло, що політичні та світоглядні ідеологеми минулого не є необхідними і достатніми для проведення успішної виборчої кампанії.
Невдалою є і стратегія "кампанії однієї теми": чи то "справжньої українськості" (Блок Костенка-Плюща), чи то протести проти вступу України до НАТО (Блок "Не так"), чи то різноманітні "екологічні" проекти виявилися провальними. Ще менш вдалою, з огляду на потенціал цього блоку, виявилася гра гаслами виборчих кампаній різних років, які використовував у своїй політичній рекламі блок "ПОРА-ПРП".
Тим політичним силам, які не подолали бар'єру у 3%, варто замислитися й над адекватністю витрачених коштів та зусиль отриманим результатам. Рішення БЮТ відмовитися від активної рекламної кампанії на телебаченні та радіо на початку виборчих перегонів видавалося деяким політтехнологам неоднозначним.
Однак, як засвідчили результати виборів, це було ефективним з точки зору ціни виборчої кампанії та отриманого результату. До речі, за оцінками експертів, саме кампанія БЮТ була найефективнішою з точки зору коштів, витрачених із розрахунку на 1 голос виборця.
В той же час, Блок Литвина, який у підсумку взагалі не потрапив до парламенту, витратив шалені кошти на телерекламу.
Можливо, на конкурсі політичної реклами ролики, які рекламували бренд "МИ", і отримали б відзнаку. Але електоральний ефект від такої реклами (за відсутності зрозумілої позиції Блоку Литвина з основних питань життя країни) був лише зворотнім.
Можна навести й приклад партії "Європейська столиця", кампанія якої лише у Києві коштувала, за оцінками експертів, близько 50 мільйонів гривень. За результатами до Верховної Ради ця партія отримала лише близько 12 000 голосів (0,04%) та не провела жодного депутата до Київради.
В той же час, самих лише працівників бізнес-структур, керівники яких були включені до списку цієї партії та членів їх родин, очевидно, більше, аніж у "Європейської столиці" виявилося виборців.
Інший подібний приклад – Блок "Не так". Леонід Кравчук після установчого з'їзду цього блоку обіцяв досягнення результату "від 7 до 10% голосів", аргументуючи це масовістю партій, які входять до цього блоку.
У підсумку виявилося, що за "Не так" проголосували лише 255 032 виборців – менше, аніж кількість членів однієї лише СДПУ (о), яка, за словами її тепер уже екс-лідера Віктора Медведчука, об'єднує 325 тисяч громадян.
Свої висновки щодо організації виборів повинна зробити і нова Верховна Рада, вдосконаливши виборче законодавство. Зрозумілою для всіх є необхідність розведення у часі парламентських та місцевих виборів.
Пропорційна виборча система реально слугує політичній структуризації суспільства – але її необхідно вдосконалити, запровадивши регіональні списки, можливо, передбачивши можливість преференцій виборців щодо кожного кандидата.
Доцільно розглянути можливість і своєрідної "люстрації" політичних партій, які не подолали певного бар'єра та заборонити їм участь у наступних виборах. Навіть якщо зробити цей бар'єр символічним – 0,1% голосів – таке право втратять відразу 14 учасників виборів-2006.
Значення цього вислову сам Литвин усвідомив, очевидно, уже після виборів-2006. За бортом нового парламенту опинилися всі ідеологи та архітектори режиму Кучми: Віктор Медведчук, Олександр Волков, Григорій Суркіс, Віктор Пінчук Сергій Льовочкін, Олександр Задорожній, зрештою, і сам Володимир Литвин.
Те, що ці люди не потрапили до Верховної Ради, або взагалі не опинилися у виборчих списках, свідчить про те, що епоха колишнього президента у вітчизняній політиці справді завершилася.
Про це варто пам'ятати всім політичним силам, які зараз ведуть переговори про укладання помаранчево-блакитної урядової коаліції.
Принципи діяльності нової влади
Дієва коаліція у новому парламенті може бути створена лише на спільній ідеологічній основі. Тому "природними" коаліціями можуть стати або об'єднання Партії регіонів з КПУ, або БЮТ з "Нашою Україною" та СПУ.
Будь-які розмови про інші варіанти коаліцій не є виправданими і лише затягують час. Адже інші варіанти, наприклад, об'єднання "регіонів" з "Нашою Україною" або з соціалістами, є світоглядно несумісними та ідеологічно неприйнятними.
Саме політики, а не бізнесмени, мусять домовлятися щодо майбутньої парламентської коаліції і визначати, за якими принципами їй діяти далі.
Варіант коаліції "Наша Україна" + Партія регіонів, який зараз активно обговорюється, – це яскравий приклад договору бізнесменів, яких у Партії регіонів більшість.
Об'єднання у майбутній владі помаранчевих та біло-блакитних мільйонерів суперечитиме і суспільному бажанню, і декларованим партіями передвиборчим обіцянкам.
Першим кроком повинне стати виправлення інституційних помилок, яких припустилася помаранчева команда відразу після перемоги Віктора Ющенка на президентських виборах.
Це стосується насамперед формування чіткої програми дій майбутнього уряду та зрозумілого для суспільства розподілу повноважень і відповідальності між інститутами влади.
Сьогодні вже всім, здається, зрозуміло, що посадові особи трьох структур – Кабінету міністрів, секретаріату президента та Ради національної безпеки і оборони - не можуть одночасно вирішувати одні й ті ж проблеми з життя країни.
Ключова роль у структурі виконавчої влади повинна відійти до Кабінету Міністрів, який, у відповідності зі змінами до Конституції, наділяється необхідними повноваженнями та несе політичну відповідальність.
Невідкладним завданням нової коаліції є прийняття відповідних законодавчих актів, в тому числі секретаріат президента повинен відігравати роль допоміжної структури, завдання якої, відповідно до Основного Закону, полягатимуть в організаційному та експертно-аналітичному забезпеченні діяльності президента.
Рада національної безпеки і оборони повинна під керівництвом президента формувати концепцію державної політики у галузі безпеки і оброни, здійснювати яку мають профільні міністерства і відомства.
Неухильне дотримання цих принципів має бути виписане в угоді про створення урядової коаліції. Необхідно якнайшвидше ухвалити і ряд базових законів, які регламентуватимуть відносини між гілками влади, зокрема, закон "Про Кабінет Міністрів України".
Наступний крок, який повинна зробити демократична коаліція, полягає у відділенні бізнесу від політики. Зрозуміло, що успішні бізнесмени та директори великих підприємств будуть досить потужно представлені у новому парламенті.
Але на даному етапі цілком реальним є дотримання принципу їх неучасті в уряді та на посадах голів обласних адміністрацій. Це є відповіддю на очікування суспільства, оскільки під час цих виборів абсолютна більшість людей виступила за роз'єднання влади та бізнесу.
Місія президента
Однією з головних помилок найближчих соратників президента було свідоме перетворення Віктора Ющенка з президента України на лідера політичного проекту "Народний союз "Наша Україна".
Протягом тривалого часу керівники НСНУ переконували президента взяти участь у парламентських виборах та очолити список цієї політичної сили. Згодом "Нашу Україну" хотіли назвати "Політичний блок Ющенка "Наша Україна".
У всякому разі, оточенню президента вдалося прив'язати його ім'я до політичної сили, яка на виборах набрала менше 14% голосів, в той час як сам Ющенко під час переголосування третього туру набрав більше 52%.
Таким чином, третій результат "Нашої України" може дати можливість політичним опонентам говорити про суттєву втрату президентом Ющенком народної довіри .
Виходом із даної ситуації є повернення Віктора Ющенка з крісла почесного голови партії "Народний Союз "Наша Україна" на посаду президента України. І саме президент, як гарант Конституції, повинен стати і гарантом дотримання коаліційних домовленостей у межах демократичної коаліції.
Згадуються події помаранчевої революції, коли в один із днів Верховна Рада прийняла рішення, яким скасувала попередню постанову про визнання фальсифікацій на виборах.
Всі політики і демонстранти тоді перебували у стані своєрідної прострації, і на якийсь час на Майдані Незалежності запанувала політична тиша. Тоді зі сцени я змушений був визнати, що цей день ми програли. Але без цієї поразки ми б не мали перемоги.
Так само і сьогодні хотів би нагадати всім політичним силам, які були в епіцентрі помаранчевої революції – БЮТ, "Нашій Україні", Соцпартії, іншим партіям, що ми можемо по-справжньому перемагати. Але для цього потрібно навчитися визнавати власні помилки і найголовніше - прагнути їх виправляти.
Микола Томенко, заступник керівника Блоку Юлії Тимошенко
