Украдена перемога?

Ющенко має усунутися від переговорів про коаліцію

Коли президент Ющенко в останні дні виборів, всупереч "президентським" помаранчевим наметам НСНУ на Хрещатику і незважаючи на "застільні" бігборди з Єхануровим по всьому Києву, заявив, що на парламентських виборах утримує нейтралітет – йому майже повірили.

Може, тому, що це було, як дежавю, як повернення на рік назад, коли Віктор Андрійович уособлював широкий демократичний фронт за свободу, який звикли називати Майданом.

Але пройшло лише декілька днів після виборів, і президент знову згадав про свої "почесні обов'язки" головування в одній з багатьох політичних партій, де зібралися його друзі, родичі й куми.

Чому після запровадження парламентської республіки переговірників з боку НСНУ призначає не політичне керівництво партій, а президент?

Чому не лідери блоків, які перемагають на виборах проводять консультації між собою, а саме президент проводить ряд зустрічей з ними?

Що йому до суто парламентської справи формування урядової коаліції, якій має перейти влада в країні?

У вівторок Ющенко зустрівся з прем'єром Єхануровим...

з переможцем виборчої кампанії Віктором Януковичем...

з колишньою соратницею Юлією Тимошенко...

та з володарем "золотої акції" у майбутньому парламенті Олександром Морозом.

14 березня, на сумнозвісній прес-конференції, відповідаючи на запитання Тетяни Коробової, президент знічено сказав, що, мовляв, питання можливого утворення парламентської більшості між НСНУ та Партією регіонів отримає відповідь через 31 день. Тобто – 14 квітня.

І питання навіть не в тому, чому президент не відкинув ідею єднання з тими, кого ще рік тому збирався судити. Цікаво, навіщо він назвав термін - один місяць?

Адже формування парламентської більшості – цілковито не його справа, а право розпуску Верховної Ради він отримає через місяць після початку роботи нового парламенту, а не 14 квітня.

Здається, усі винні в тому, що загнали Ющенка не на його поле для гри. Не президентська це справа – формувати парламентську більшість.

Строго кажучи після внесення змін до Конституції більшість формують виборці через обраних ними представників – народних депутатів.

Цей план (нагорі), написаний червоною ручкою, весь час був на столі президента. Це фото з зустрічі з Єхануровим.

Записи з зустрічі з Януковичем...

А ось той же план на зустрічі з Тимошенко. Ми не подаємо всі збільшені фото паперів на столі Ющенка під час його зустрічей з політиками, проте, повірте, що на кожній з них Ющенко тримав на столі саме цей план.

Однак совкова ментальність людей, які роками вели несамостійне політичне життя, просто вимагає шукати хазяїна, а попит народжує пропозицію…

Протягом останніх днів принаймні у кількох штабах провідних політичних сил, які подолали 3% бар'єр і тепер потрапили до парламенту, не змовкають дзвінки новообраних депутатів обласних, районних, міських та навіть селищних і сільських рад.

Вираз обличчя Мороза, який уважно слухає Ющенка.

Центральне партійне керівництво у Києві просять… створити у них на місцях правлячу коаліцію.

"Мені доводиться годинами терпляче роз'яснювати, що результати виборів у кожній раді свої, що керівництво партії у Києві не може вести переговорів з іншими партіями про коаліції у кожному селі , що треба брати голову в руки і вирішувати у вашому селищі, як забрати владу собі", - скаржиться один з функціонерів.

Цими днями він вже хотів змінити номер мобільного, а головне, написати інструкцію – як створювати правлячу коаліцію на місцях.

Але причина таких дзвінків до партійної централі і походеньок до президента партійних лідерів одна – провінційність і несамостійність політиків, які волею виборців, а часом і за примхою долі, отримали шанс керувати життям всієї країни.

У вівторок на консультації до президента була змушена піти Юлія Тимошенко. Там вже були Йосип Вінський і Олександр Мороз, а також Роман Безсмертний, який, кажуть, отримав… догану за бажання погодитися з БЮТ.

На Банковій вже з'явився Віктор Янукович. Шкода, що не хазяїн його партії, мільярдер Ринат Ахметов. Але чому такі зустрічі відбуваються не в партійному офісі?

Тимошенко обрала "поблажливий" вираз обличчя.

Конституція передбачає, що після формування парламентської більшості президент буде змушений подати ту кандидатуру на голову уряду, яку йому накажуть подати політичні партії, що контролюють у парламенті 51% місць. Вони ж автоматично цю кандидатуру схвалять.

Відтак участь президента перетворюється на ритуал. Він лише виконує процедуру, а реальна влада здійснюється поза ним. Як у церкві – ми ж не молимося священику, який веде службу і є лише першим з поміж вірян.

Виникає враження, що Віктор Андрійович хоче протягнути власні політичні погляди на формування уряду, хоча, згідно нової Конституції, таку прерогативу втратив і має лише спостерігати за процесом.

Відомо, що Ющенко завжди був правим лібералом, іншими словами політиком, який виступав за зменшення податків, а відтак і соціальних допоміжних програм, за усіляке сприяння інвесторам, навіть, якщо походження їхнього капіталу викликає багато запитань. Ми майже забулись про це завдяки політиці уряду Тимошенко, але тепер старі розбіжності можуть даватися і таки даються взнаки.

"Справедливість, за яку варто боротися", - цей принцип отримав більше підтримки виборців, ніж обіцянки райського життя для інвесторів з боку президента і НСНУ. Тепер не може бути мови, подобається це Віктору Андрійовичу чи ні. Тепер можна лише поважати і виконувати вибір народу.

Втім, є інша політична сила, яка ревно зацікавлена у збереженні сприятливого клімату для крупного бізнесу сумнівного походження, і вона, будьте певні, з увагою стежить, як справжній хазяїн, а не як його кличуть "почесний голова", НСНУ тисне на можливих партнерів по урядовій коаліції.

Янукович дивиться на Ющенка з явною незгодою.

Регіоналам надзвичайно вигідно зайняти місце партнерів Ющенка. Питання не лише в арифметичній більшості, яку отримає коаліція "ПР-НУ" - питання у спільності поглядів на управління країною за допомогою і на догоду крупному капіталу.

Адже власник "Азовсталі", Ахметов, і власник "Укрпромінвест", Порошенко, мають багато спільних проблем – від лобіювання своїх інтересів на зовнішніх ринках, до можливих конфліктів з профспілками багатотисячних колективів і бажанням мінімізувати сплату податків.

Такою є логіка великого бізнесу, і ці хлопці добре знають свої інтереси.

Збоку від процесу залишається майже четверта частина населення України, яка проголосувала за збільшення соціальної допомоги і пенсії, за повернення у державну власність украдених за Кучми підприємств, за те, щоб земля не ставала товаром, за те, щоб посередники не продавали нам утридорога російський і туркменський газ.

Нас виштовхують в опозицію. І виштовхує президент.

Виборці цього не забудуть…

Віктор Уколов, для УП